Лялька-мотанка без обличчя: наскільки глибоко в минуле можна простежити її історію

Є маленька лялька, яку роблять, скрутивши й намотавши тканину та зав’язавши ниткою. Голову запинають хусткою, на стан намотують спідницю й фартух, підперізують червоним поясом. Рук і ніг немає, на обличчі нічого не малюють. Українською її називають «мотанкою» або «лялькою-мотанкою».

Про цю ляльку часто пишуть, що їй «не малюють обличчя, щоб уберегтися від лихого» і що вона «походить від трипільської культури». Далі — виклад за статтею «Іграшка народна» (2011) в «Енциклопедії Сучасної України» (ЕСУ), державною «Великою українською енциклопедією» (ВУЕ), статтею наукової співробітниці Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про фондову колекцію (2025) та іншими науковими статтями, а також за Національним переліком елементів нематеріальної культурної спадщини Міністерства культури (станом на вересень 2026 року). Подивимося й на те, звідки взялися ці два пояснення.

Назва від слова «мотати»

Давні назви й нинішні

Назва «мотанка» походить від дієслова «мотати». Стаття Наталії Дем’яненко із заповідника «Переяслав» (2025) пише, що назва походить від способу виготовлення — намотування тканини.

В енциклопедіях уживають і інші назви. Стаття ЕСУ «Іграшка народна» пише «вузлові ляльки», а ВУЕ подає гасло «Вузлова лялька» і як його інші назви — «мотанка», «лялька-мотанка». У селах ляльку називали також «кукла» і «баба», пише ЕСУ.

Без голки — намотати й зав’язати

Стаття Дем’яненко описує сім мотанок із фондів заповідника «Переяслав». Їх 2009 року на замовлення наукових співробітників заповідника виготовила жителька села Вінинці на Київщині 1948 року народження — так, як її навчила бабуся 1902 року народження.

За статтею, п’ять ляльок — жіночі постаті: тканину намотано в сувій і без використання голки зав’язано в потрібних місцях. Голову запнуто хусткою, стан обмотано ганчіркою у вигляді спідниці, спереду — фартух, стан підперезано червоним поясом. Рук і ніг немає, обличчя без рис. Найбільша лялька має 33 сантиметри заввишки, найменша — 19 сантиметрів; розмір залежить від величини шматка тканини. Дві інші ляльки — немовлята в сповитку, зроблені з намотаної й зав’язаної жіночої хустинки.

Та сама стаття фіксує спогади цієї жінки: у дитинстві вона мала близько 20 ганчір’яних ляльок і кожній давала ім’я, а ще були ляльки, які швидко робили, зв’язавши жмуток сіна чи соломи.

Тканина, трава, солома, хліб: порівняння видів ляльок

ЕСУ пише, що найпоширенішою в селі була саморобна лялька з тканини, соломи, трави, кукурудзи. Якщо зіставити ляльки, що трапляються в джерелах, вийде так.

Ляльки, що лишилися в записах

Як давній приклад згадки про ляльку в документах стаття Козоріз, наукової співробітниці Ніжинського краєзнавчого музею (2025), наводить два волинські судові записи. Один — скарга щодо того, як 1562 року селяни пішли «з куклою» до сусіднього села і дійшло до бійки; другий — скарга про те, що 1573 року людей побили дорогою, коли вони так само йшли з лялькою з села в село. Стаття, спираючись на викладення етнографа Степана Килимника й історика Ореста Левицького, пов’язує це з великодніми звичаями з лялькою. Проте чи була ця «кукла» лялькою з намотаної тканини, із записів, які наводить стаття, не зрозуміло.

За ЕСУ (2006), одним із перших дослідників дитячих ігор та іграшок був священник із села Суботів (нині Черкаська область) Марко Грушевський, який 1904 року опублікував записи дитячих ігор у 86-му томі журналу «Київська старовина». ЕСУ вважає його працю «Дитина в звичаях і віруваннях українського народа» одним із перших досліджень з етнографії дитинства.

З кінця XX століття Олександр Найден і художниця Людмила Орлова досліджували різні регіони й збирали ляльки; їхня колекція зберігається в Державному музеї іграшки в Києві, пише стаття Стахурської-Козоріз (2021). Автор статті «Іграшка народна» в ЕСУ — також Найден.

Чому не малюють обличчя

Пояснення, чому в ляльки немає обличчя, у джерелах різні.

• Стаття Дем’яненко (2025): у спогадах, записаних 2009 року, зафіксовано пояснення, що через риси обличчя в ляльку могло ввійти щось лихе і що в селі завжди боялися пристріту (лихого ока). Та сама стаття пише, що дуже рідко траплялися винятки, коли на обличчі нашивали хрестики або сажею малювали очі, ніс, губи
• Стаття Стахурської-Козоріз (2021): пояснює те, що багато ляльок не мають обличчя, вірою, пов’язаною з душею
• ЕСУ (2011): про обличчя не згадує, але пише, що сільські саморобні іграшки, які приблизно до кінця 1960-х років робили в селах, крім виховного і пізнавального значення, «служили оберегами»

Усі ці пояснення походять зі спогадів і досліджень другої половини XX — XXI століття. Серед джерел, які ми перевірили для цієї статті, не було таких, що показували б, як пояснювала відсутність обличчя етнографія XIX століття.

Хто пише, що вона «походить від трипільської культури»

Трапляються й описи, які пов’язують походження мотанки з трипільською культурою — землеробською культурою до нашої ери. Серед енциклопедій і статей, які ми перевірили для цієї статті, такого твердження немає.

Енциклопедії й статті пишуть стриманіше. ЕСУ називає вузлові ляльки Середньої Наддніпрянщини «щодо іконографії найбільш архаїчними» серед іграшок і пояснює, що вони «втілюють образ весняної богині родючості». Стаття Козоріз пише, що лялька в дохристиянські часи мала важливу роль в обрядах, і розглядає її в контексті «двовір’я», у якому переплелися дохристиянські й християнські вірування. Про двовір’я — у статті про українських духів. Усе це — тлумачення дослідників; першоджерел, які показували б зв’язок із трипільською культурою, знайти не вдається.

«Княгиня», поширена сьогодні

За ЕСУ, нині в Україні поширений традиційний для Середньої Наддніпрянщини іконографічний тип вузлової ляльки «княгині», який створили майстри С. Грибак, С. Рак, О. Придувалова. Енциклопедія називає й імена майстрів, що виготовили традиційні ляльки інших типів.

Стаття Дем’яненко теж пише, що давні саморобні ляльки зникли з повсякденного життя і тепер їх відтворюють за свідченнями старожилів та історичними джерелами. Отже, більшість мотанок, які бачимо сьогодні, — не самі ляльки, якими гралися діти в селі, а нові ляльки, зроблені за їхнім зразком.

У Національному переліку нематеріальної культурної спадщини її немає

У Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України Міністерства культури, наскільки можна судити за елементами, внесеними до наказу Міністерства культури № 700 від 23 червня 2026 року включно (до охоронного номера 126), елементів про мотанку чи виготовлення ляльок немає.