«Українське кіно» означає п’ять різних речей: країна виробництва, місце дії, автори

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року в Японії показали чимало фільмів, пов’язаних з Україною. Але вислів «українське кіно» одночасно позначає щонайменше п’ять різних речей.

Якщо не розрізняти їх, можна схибити у два боки. Або подати фільм, знятий за гроші й силами інших країн, як український і стерти роль країн і компаній, які насправді його фінансували й виробляли. Або, навпаки, назвати фільм, де Україна офіційно значиться серед країн-копродюсерок, лише іменем країни з найбільшою часткою й зробити українську участь непомітною. З фільмами радянського періоду є ще окрема складність.

П’ять способів розрізнення

1. Фільми, створені в Україні

Фільми, де країною виробництва названо лише Україну. Офіційний сайт Венеційського міжнародного кінофестивалю про фільм «Атлантида» (оригінальна назва Atlantis, реж. Валентин Васянович／Valentyn Vasyanovych) з програми «Горизонти» 2019 року зазначає країну виробництва Ukraine, компанії-виробники Garmata Film Studios і Limelite, мову — українську.

2. Фільми, де Україна — одна з країн-копродюсерок

Офіційний сайт Венеційського кінофестивалю зазначає країни виробництва фільму «The Painted Bird» (японська назва 『異端の鳥』, 2019, реж. Вацлав Маргоул／Václav Marhoul) як «Czech Republic, Ukraine, Slovak Republic». База даних Словацького кіноінституту (Slovenský filmový ústav) подає «CZ – SK – UA» і називає українським копродюсером компанію Directory Films. Офіційний сайт самого фільму також називає цю компанію закордонним копродюсером, а Державне агентство України з питань кіно (Ukrainian State Film Agency) — однією з установ, що фінансували фільм.

Щодо фільму «Ціна правди» (Mr. Jones, японська назва 『赤い闇 スターリンの冷たい大地で』, 2019, реж. Аґнешка Голланд／Agnieszka Holland) польська база даних FilmPolski.pl зазначає країни виробництва «Польща — Велика Британія — Україна», серед компаній-копродюсерів — Kinorob, а серед установ-фінансувальників — Державне агентство України з питань кіно. Сторінка проєкту української продакшн-групи FILM.UA також називає ту саму компанію й підтримку агентства.

3. Фільми інших країн, дія яких відбувається в Україні

Фільм «Соняшники» (I girasoli, японська назва 『ひまわり』, 1970, реж. Вітторіо Де Сіка) у березні 2022 року знову вийшов у прокат у Японії (дистриб’ютор — アンプラグド, Unplugged), і про нього говорили у зв’язку з Україною. Проте країну виробництва джерела подають по-різному. 映画.com (eiga.com) і シネマトゥデイ (Cinema Today) зазначають лише «Італія», а стаття nippon.com — «спільне виробництво Італії, Франції, США та Радянського Союзу» і пише, що сцени на соняшникових полях знімали в Україні. Жодне з трьох джерел не називає Україну країною виробництва.

Те, що місце дії чи зйомок — Україна, і те, що Україна — країна виробництва, — різні факти.

4. Фільми, які автори з України зняли в системі інших країн

Офіційний сайт фільму «20 днів у Маріуполі» (20 Days in Mariupol, 2023) зазначає виробництво як «a FRONTLINE PBS and The Associated Press production». FRONTLINE — програма американського суспільного мовника PBS, а The Associated Press — американське інформагентство. Мстислава Чернова, який був водночас режисером, сценаристом, продюсером і оператором, PBS називає «Ukrainian filmmaker». Те, що фільм отримав премію «Оскар» за найкращий повнометражний документальний фільм на 96-й церемонії, зазначено на сторінці переможців Музею кіноакадемії.

Походження автора, країну, де зареєстровано компанію-виробника, і «країну виробництва», яку зазначають джерела, доводиться перевіряти окремо. Випадки, коли ці три не збігаються, — не рідкість.

5. Фільми, зняті на території нинішньої України в радянський період

Найскладніший випадок. Тодішня Україна була однією з республік у складі Радянського Союзу, і фільми створювали під державним контролем. Кіностудії були і в Києві, і в Одесі, і в Москві. Одним словосполученням «радянське кіно» цієї різниці не видно.

Про фільм «Тіні забутих предків» (японська назва 『火の馬』, реж. Сергій Параджанов／Sergei Parajanov) найбільший український кіноархів — Довженко-Центр — у власному переліку «Top 100» зазначає рік виробництва 1964, кіностудію — імені Олександра Довженка, і називає фільм переломним моментом у розвитку української культури другої половини XX століття. Японський видавець IVC зазначає рік виробництва 1965, країну виробництва — «ソ連=ウクライナ» («СРСР = Україна») і пояснює, що фільм створено на київській студії.

Натомість «Іванове дитинство» (Иваново детство, японська назва 『僕の村は戦場だった』, 1962, реж. Андрій Тарковський) — фільм, який московський «Мосфільм» розміщує у власному каталозі, а в Японії 映画.com зазначає країну виробництва «СРСР». У переглянутих джерелах немає згадок про участь українських кіновиробничих установ. Навіть серед «фільмів радянського періоду» все залежить від того, яка кіностудія створила фільм.

То чи можна називати фільми, створені на київській кіностудії, творами нинішньої України? Ця стаття висновку не робить. Але питання можна розкласти окремо.

• Де була кіностудія, яка створила фільм. Місце розташування і систему, яка тоді нею керувала, можна описати окремо.
• Якою мовою створено фільм і культуру якої землі він використовував як матеріал.
• Яка установа нині зберігає, досліджує й реставрує цю плівку.
• Як самі автори себе визначали. Є автори, як-от Параджанов, чиє походження й місця роботи не вміщаються в межі однієї країни. Навіть написання їхнього імені змінюється залежно від мови.

Ці чотири пункти — окремі факти, і вирішувати на підставі котрогось одного, що «це фільм такої-то країни», неслушно. Не можна приписати фільм чи автора одній нинішній країні лише через рамку «колишній СРСР», але так само не можна одним словом «радянське кіно» стерти факт, що фільм створено на київській кіностудії українською мовою.

Перевірені дані про країну виробництва

Де перевіряти

• Офіційні записи кінофестивалів. Венеційський міжнародний кінофестиваль (labiennale.org) для кожного фільму програми зазначає країну виробництва, компанії-виробники й мову. Якщо фільм відібрано до офіційної програми, спершу дивіться сюди.
• Бази даних кіноустанов різних країн. Словацький кіноінститут, польська FilmPolski.pl тощо. Часто там є навіть країни компаній-копродюсерів і установи-фінансувальники.
• Державне агентство України з питань кіно (usfa.gov.ua). Агентство описує себе як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, і зазначає, що відповідає за підтримку з державного бюджету та застосування угод про спільне кіновиробництво з іншими країнами. Тут можна перевірити, чи була участь держави.
• Довженко-Центр (dovzhenkocentre.org). За власним описом, найбільший кіноархів України, заснований 1994 року, що зберігає понад 7 000 назв. Вхідна точка для пошуку фільмів радянського періоду.
• Офіційні сайти компаній-виробників і самих фільмів. Там можуть бути перелічені копродюсери й установи-фінансувальники за країнами. Проте читайте їх з урахуванням того, що це самоопис.
• Дані японських дистриб’юторів і видавців. Тут можна перевірити, як фільм подають японською.

IMDb і Вікіпедія можуть бути підказкою, як дістатися до цих джерел, але не підставою. А коли джерела суперечать одне одному, точніше не обирати одне й стверджувати, а показувати як є, яке джерело що пише. Так читач зможе перевірити сам, а коли з’являться нові джерела, це буде легше виправити.

Що можна написати, розрізнивши

Ділимо на п’ять не для того, щоб вибудувати ієрархію фільмів. Ділимо тому, що без цього деяких речей не написати. Факт, що в умовах повномасштабного вторгнення українські компанії-виробники продовжують створювати фільми разом із копродюсерами з інших країн, зникає тієї миті, коли все зводять до «українського кіно». Лише коли окремо пишеш, хто фінансував, хто знімав і система якої країни це підтримувала, стає видно, як постав фільм.