Українські імена: написання латиницею, по батькові й форма звертання

Ім’я — це перше, що ми дізнаємося про співрозмовника, і перше, у чому помиляємося. Коли японськомовні люди працюють з українцями або беруть у них інтерв’ю, спотикаються вони майже завжди в тих самих місцях: написання латиницею, третє ім’я — по батькові, зміна форми імені при звертанні і те, що ім’я не вміщується у форму введення. Ці чотири пункти ми перетворюємо на порядок перевірки. Спершу — один принцип.

1. Пріоритет — написання, яким користується сама людина

Редакційні правила нашого видання щодо імен людей вимагають «надавати перевагу написанню, яким людина користується офіційно й у роботі». Для географічних назв у нас є перелік чинних написань, але для імен людей такого переліку скласти неможливо: навіть однакове українське ім’я різні люди пишуть латиницею по-різному.

Порядок простий. Знайти те, що людина вже написала сама (підпис в електронному листі, візитівка, англомовна сторінка на сайті роботодавця, ім’я автора в науковій статті), а якщо не знайшли — запитати. Не заповнювати здогадками. Усе подальше підпорядковане цьому принципу. Правила треба знати не для того, щоб виправляти написання людини, а для того, щоб не розгубитися, коли її написання здається не таким, як за правилами.

2. Латиниця в паспорті визначається таблицею транслітерації

В Україні є офіційна таблиця транслітерації. Її затвердила постанова Кабінету Міністрів від 27 січня 2010 року № 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею», і станом на 23 вересня 2026 року вона чинна (статус «чинний», редакція від 12 січня 2016 року). Державна міграційна служба (ДМС) повідомляє, що прізвище та ім’я латиницею в заяві на паспорт і в самому паспорті записують за цією таблицею.

До таблиці є два примітки. Перша: буквосполучення «зг» латиницею передають як «zgh». Друга: м’який знак (ь) і апостроф (’) латиницею не передають. Через друге правило, наприклад, Знам’янка стає Znamianka. Оскільки и — це y, а і — i, Київ пишуть Kyiv, а Харків — Kharkiv.

Одна людина може мати два написання

Саме це важливо на практиці. ДМС повідомляє, що за письмовою заявою особи написання латиницею можна зробити таким, як у раніше виданому документі, що посвідчує особу. Серед підстав також названо свідоцтва про народження чи зміну імені, видані й засвідчені іноземними органами, а також написання імені дитини чи батьків (для паспорта — і чоловіка чи дружини).

В оголошенні від 13 березня 2023 року служба пояснила, що паспорти з різною транслітерацією прізвища та імені дійсні до закінчення строку дії, а недійсними чи такими, що підлягають заміні, стають лише тоді, коли особа звертається за отриманням або обміном документа. Тобто одна людина може цілком законно мати документи з різним написанням. Якщо написання, отримане механічним застосуванням таблиці, відрізняється від написання самої людини, це не означає, що людина помиляється. Використовувати слід написання людини.

3. Третє ім’я — по батькові

Крім прізвища та імені, є ще по батькові. Частина перша статті 147 Сімейного кодексу України (№ 2947-III) встановлює: «По батькові дитини визначається за іменем батька». Частина друга тієї ж статті передбачає, що коли дитина народилася в жінки, яка не перебуває у шлюбі, і батьківство не визнано, по батькові визначається за іменем особи, яку мати назвала батьком. У кодексі ця стаття складається лише з цих двох частин.

Форму утворюють за допомогою суфікса. Таблиця відмінювання в § 143 «Українського правопису» (редакція 2019 року) наводить як пари чоловічого імені й по батькові Ярослав Васильович (Олексійович, Ігорьович), а як жіночі — Марія Василівна (Андріївна, Іллівна). Для чоловіків це -ович, для жінок — -івна／-ївна. Втім, як графа в документах по батькові не є обов’язковим: у Правилах державної реєстрації актів цивільного стану (наказ Міністерства юстиції від 18 жовтня 2000 року № 52/5) серед відомостей для реєстрації народження записано «прізвище; власне ім’я; по батькові (за наявності)».

На практиці досить дотримуватися того, як написала сама людина. Водночас у яких ситуаціях у повсякденному звертанні вживають ім’я та по батькові (відмінності за поколіннями, на роботі, за регіонами), з офіційних джерел, які ми цього разу відкривали, з’ясувати не вдалося. Тому написати «українці звертаються одне до одного так» ми не можемо.

4. При звертанні форма імені змінюється

В українській мові є кличний відмінок — відмінок, у якому при звертанні до людини змінюється закінчення, зокрема й в іменах. Правила викладено в § 74 (перша відміна, до якої належить багато жіночих імен) і § 87 (друга відміна, до якої належить багато чоловічих імен) «Українського правопису» 2019 року. За формами, надрукованими в цьому виданні, Богдан стає Богдане, Петро — Петре, Віталій — Віталію, Ігор — Ігорю, Марія — Маріє, Соломія — Соломіє.

Коли звертаються на ім’я та по батькові, у кличному відмінку стоять обидва слова. Примітка до § 74 наводить Оксано Іванівно, Маріє Василівно, а примітка до § 87 — Ярославе Андрійовичу.

Однак не варто перетворювати всі імена за одним правилом. Той самий § 87 наводить для Олег обидві форми кличного відмінка — Олеже та Олегу, а для звертання з прізвищем допускає і друже Максименку, і друже Максименко. Сам правопис визнає варіативність. У статтях і листах японською досить писати ім’я в називному відмінку. Ці знання потрібні для того, щоб, побачивши іншу форму імені на початку українського листа, не подумати, що це інша людина.

5. Не замінювати російську форму імені українською (і навпаки) без волі людини

Пункт 1 § 144 «Українського правопису» встановлює, що білоруські й російські імена традиційно не транслітерують, а передають українськими відповідниками, і наводить Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана. У тому самому пункті сказано й про винятки, що закріпилися в ужитку.

Це правопис: правило про те, як в українському тексті писати імена людей з Росії чи Білорусі. Воно не означає, що можна переписувати написання, яким українець користується у власних документах, і безпосередньо не стосується нас, тих, хто пише японською. Практичний висновок короткий. Використовувати ту форму, якою користується сама людина. Не змінювати без її волі ні російську форму на українську, ні навпаки. Не ухвалювати на боці редакції рішень «виправити як правильно».

6. Що і як перевіряти в різних ситуаціях

• Електронний лист: скопіювати написання латиницею з підпису як є. Не передруковувати.
• Візитівки, представлення доповідачів, титри: японський запис катаканою обов’язково погодити з людиною. Не вгадувати його з латиниці.
• Інтерв’ю: перед публікацією показати людині, як її буде подано в статті (катакана, латиниця, посада, місце роботи), і отримати підтвердження.
• Звертання: один раз запитати, як людина хоче, щоб до неї зверталися. Лише на ім’я, на ім’я та по батькові чи короткою формою. Запитавши, далі не змінювати.

Для запитань досить цих трьох: «Як нам написати ваше ім’я в статті? Підкажіть, будь ласка, написання латиницею. Варіант японського запису катаканою ми підготуємо й надішлемо — чи могли б ви його підтвердити?», «Як до вас зазвичай краще звертатися? Можна лише на ім’я?», «Чи могли б ви надіслати й українське написання?».

Третє запитання потрібне тому, що з латиниці неможливо відновити українське написання. Як сказано в примітці до таблиці транслітерації, м’який знак і апостроф латиницею не передають. Якщо згодом доведеться звіряти з офіційними документами, надійніше одразу отримати оригінальне написання.

7. Що насправді відбувається у формах і CMS

• Апостроф: § 7 «Українського правопису» наводить як імена з апострофом В’ячеслав, Дем’ян, Максим’юк, Стеф’юк. Поле введення відхиляє символ або автоматично замінює його іншим — в обох випадках виходить інший рядок.
• Ґ і Г: у таблиці транслітерації Ґ — це G, а Г — H. § 6 того самого видання наводить як приклади вживання Ґ в українських прізвищах Ґалаґан, Ґудзь, Ґонта. Не зводити до однієї літери.
• Подвійні прізвища: стаття 145 Сімейного кодексу дозволяє батькам з різними прізвищами дати дитині подвійне прізвище, утворене з їхніх двох прізвищ. Не відхиляти дефіс.
• Немає поля для по батькові: перш ніж вписувати його в поле «друге ім’я», запитати людину, як із ним вчинити.
• Порядок прізвища та імені: у різних документах він різний. Чітко підписувати поля «прізвище» та «ім’я», а якщо поле одне — зберігати в тому порядку, у якому написала людина.
• Жіночі прізвища: примітка до § 142 того самого видання встановлює, що жіночі прізвища на приголосний та на -о не відмінюються, і наводить Марії Сеник, Надії Балій.

Висновок для розробки — один рядок. Поля введення в UTF-8 мають пропускати апостроф, дефіс, пробіл і кирилицю без змін і не переписувати рядок обмеженням довжини чи нормалізацією. Зберігати рядок, написаний людиною, саме так, як його написано.

Наостанок: не робити висновків з імені

Не робити висновків про етнічне походження, релігію, рідну мову чи політичні погляди людини з форми її імені, написання латиницею чи наявності по батькові. Наше видання це забороняє. Ні «ім’я в російській формі — значить, проросійський», ні «обрав українську форму — значить, це якась заява» з однієї лише інформації — імені — не випливає. Так само не слід вгадувати вимову за зовнішністю. Ім’я писати так, як написала людина, і не вичитувати з нього нічого більшого. Хочеш знати — запитай. Усі кроки цієї статті зрештою зводяться до цього одного.

Усі українські написання в цій статті надруковані як приклади в цитованих офіційних джерелах (таблиці транслітерації з постанови Кабінету Міністрів № 55, «Українському правописі» 2019 року, законодавчих актах). Вони не вказують на жодну конкретну реальну особу.