Тарас Шевченко — поет, якому цар заборонив і писати, і малювати

1847 року російський імператор Микола I, засуджуючи одного поета до військової служби, заборонив йому писати й малювати. Цього поета звали Тарас Шевченко (1814–1861). В Україні його називають «національним поетом».

Шевченко був також художником, який навчався в Імператорській Академії мистецтв. І волю він, народжений кріпаком, здобув теж завдяки одному портретові. Простежимо його життя і через поезію, і через живопис.

Про японські переклади збірок Шевченка йдеться в статті З чого почати читати українську літературу.

Воля, викуплена лотереєю з портретом

Згідно зі статтею «Shevchenko, Taras» (редакція 2004 року) в Internet Encyclopedia of Ukraine (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету, CIUS; далі IEU), Шевченко народився 9 березня 1814 року кріпаком у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. У 12 років він осиротів; грамоти його навчив сільський дяк, але, як пишуть, часто бив за те, що той «марнував час» на малювання.

У 14 років він став козачком у маєтку поміщика Енгельгардта, і його повезли до Вільнюса, а потім до Санкт-Петербурга. Помітивши хист до малювання, поміщик віддав його на чотири роки в науку до художника. У вільний час Шевченко змальовував статуї Літнього саду й там познайомився з художником-українцем Іваном Сошенком. Завдяки цьому знайомству він зустрівся зі славетним художником і професором Карлом Брюлловим.

За тією самою статтею, Брюллов віддав написаний ним портрет російського поета Василя Жуковського як приз для лотереї, і на виручені гроші Шевченка викупили з кріпацтва. Це сталося 5 травня 1838 року.

Невдовзі він вступив до Імператорської Академії мистецтв і навчався під керівництвом Брюллова. Поему «Катерина», написану того самого 1838 року, він присвятив Жуковському на пам’ять про викуп з неволі.

«Кобзар» 1840 року і три подорожі додому

1840 року в Санкт-Петербурзі вийшла перша збірка — «Кобзар». У книжці було 8 романтичних поезій. Кобзар, що дав назву збірці, — це мандрівний співець, найчастіше незрячий, який виконував думи, граючи на бандурі (кобзі).

Живучи в Санкт-Петербурзі, Шевченко тричі — 1843, 1845 і 1846 року — їздив в Україну. IEU пише, що ці подорожі глибоко на нього вплинули. Він відвідав братів, сестер і родичів, які досі залишалися кріпаками, і на власні очі побачив гніт царського режиму. Закінчивши 1845 року Академію, він як співробітник Київської археографічної комісії змальовував історичні пам’ятки й архітектуру в різних місцевостях і збирав фольклорні матеріали. 1844 року він узявся за серію офортів «Живописна Україна», що мала зафіксувати пам’ятки й культурні скарби рідного краю.

Саме тоді він написав гостро сатиричні щодо царату поеми «Сон» (1844), «Кавказ» (1845) та інші. Він переписав їх до рукописного альбому під назвою «Три літа», а наприкінці вмістив «Заповіт» (1845).

Десять років під забороною писати й малювати

1846 року в Києві Шевченко вступив до таємного Кирило-Мефодіївського братства. За IEU, 5 квітня 1847 року його заарештували разом з іншими членами братства, а оскільки в конфіскованому альбомі «Три літа» знайшли антицарські сатиричні вірші, його покарали особливо суворо: рядовим солдатом в Окремому Оренбурзькому корпусі на віддаленій околиці поблизу Каспійського моря.

IEU пише, що сам Микола I наказав заборонити засланому Шевченкові писати, малювати олівцем і фарбами. Енциклопедія «Британніка» також зазначає, що 1847 року, коли розгромили Кирило-Мефодіївське братство, його за вірші, які висміювали гноблення України царською Росією, заслали на військову службу й заборонили писати й малювати.

І все ж він писав і малював. За IEU, потай написані вірші він ховав у саморобних маленьких книжечках (1847–1850), а багато малюнків часів заслання зображують побут казахів. Як умілого художника його включили й до Аральської експедиції (1848–1849). У Новопетровському укріпленні (нині Форт-Шевченко в Казахстані), куди його перевели 1850 року, нагляд посилився, але й там він залишив понад 100 акварелей і малюнків олівцем, а також написав кілька повістей російською мовою.

У циклі віршів «В казематі», написаному навесні 1847 року під час арешту й слідства, є таке звернення до товаришів і земляків. Наводимо оригінальний текст (IEU цитує ці рядки в англійському перекладі).

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

З циклу «В казематі» (1847)

Заслання скасували 1857 року, через два роки після смерті Миколи I. Однак жити в Україні йому не дозволили: пів року він провів у Нижньому Новгороді, а потім переїхав до Санкт-Петербурга. 1859 року йому дозволили відвідати родичів і друзів в Україні, але там його затримали, допитали й відправили назад до Санкт-Петербурга. До самої смерті він перебував під поліцейським наглядом.

Шевченко-художник

Шевченка знають як поета, але IEU називає його також «видатним художником» і пише, що збереглося 835 його творів, а ще 270 відомі, але втрачені. Портретів понад 150, з них 43 — автопортрети.

Здобувши в Академії класичну школу, він не обмежувався усталеними історичними й міфологічними сюжетами, а реалістично зображував селянський побут. IEU пише, що такі твори, як «Селянська родина» 1844 року, містять приховану критику відсутності особистої, соціальної й національної свободи за царату. Він також зафіксував архітектуру, зокрема Видубицький монастир у Києві (1844), Вознесенський собор у Переяславі (1845), Почаївську лавру (1846).

Він майстерно працював також в акварелі, акватинті й офорті, і 2 вересня 1860 року Імператорська Академія мистецтв надала йому звання академіка гравюри. Виходить, що академія мистецтв держави, яка заборонила йому і писати, і малювати, через три роки після заслання визнала його майстерність гравера.

Зробив українську мову мовою літератури

IEU пише, що «Кобзар» відкрив нову добу в розвитку української літератури та сучасної української мови і що Шевченко своєю поезією утвердив українську мову як повноцінну мову сучасної літератури.

За тією самою статтею, він засвоїв стиль і ритміку народних пісень, але складно їх видозмінював. Спираючись на будову рядка коломийки (4+4+6 складів), він відмовився від правильних строф і вільно використовував цезури всередині рядка, перенесення й алітерації. Він так вправно переносив у поезію народнопісенні елементи, що деякі його вірші, навпаки, почали співати як народні пісні.

Найвідоміший — «Заповіт». За IEU, цей вірш перекладено понад 60 мовами, а після того як у 1870-х роках Г. Гладкий поклав його на музику, він здобув статус, другий після державного гімну. Частини «Кобзаря» до 1990-х років перекладено понад 100 мовами.

Незадовго до смерті він власним коштом видав для недільних шкіл український буквар (1861). Згодом, коли Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року зупинили друк українською мовою в Російській імперії, його твори почали виходити в австрійській Галичині й за кордоном. Ці події розглянуто й у статті про Емський указ.

Спочиває на пагорбі в Каневі

Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. Спершу його поховали там, але згідно з його волею тіло перевезли в Україну.

За даними Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, труну спершу привезли до Києва, а 20 травня 1861 року пароплавом відправили до Канева. Два дні вона стояла в Успенському соборі, а 22 травня його поховали на Чернечій горі. 1884 року на цьому пагорбі постав перший народний музей — «Тарасова світлиця», а в серпні 1925 року тут створили державний музей-заповідник. IEU пише, що відтоді могила стала «святим» місцем, яке відвідали мільйони українців.