Вінки на воді й стрибки через вогонь: свято Івана Купала

Коротка ніч літнього сонцестояння: молодь збирається на березі річки, розпалює вогнище і стрибає через нього. Дівчата кладуть на голови вінки, сплетені з нарваних квітів, а наприкінці пускають їх на воду й ворожать про кохання за тим, куди поплив вінок. Українське свято Івана Купала відоме саме такими звичаями.

Стаття «Івана Купала» в «Енциклопедії Сучасної України» (ЕСУ), яку видають Національна академія наук України та інші установи, називає його традиційним святом літнього календарного циклу, походження якого пов’язують із дохристиянською обрядовістю періоду літнього сонцестояння. Назву найчастіше виводять від імені язичницького бога земних плодів Купала; свято відоме також як «Купала», «Купайла», «Іванів день».

Свято, що злилося з днем Івана Хрестителя

З поширенням християнства церква намагалася придушити це свято. За статтею «Kupalo festival» в «Internet Encyclopedia of Ukraine» (IEU), яку видає Канадський інститут українських студій Альбертського університету, церква намагалася замінити його святом Різдва Івана Хрестителя (24 червня), але звичаї збереглися як народна обрядовість і стали святом «Івана Купала». ЕСУ також пояснює, що купальську обрядовість було поєднано зі святом Різдва Іоана Предтечі.

З датою треба бути уважними. За ЕСУ, за юліанським календарем (старим стилем) свято припадає на 24 червня, а у 20–21 ст. ця дата відповідає 7 липня за нинішнім цивільним (григоріанським) календарем. Оскільки обряди традиційно розпочинаються напередодні ввечері, поки свято відзначали за старим стилем, святковою була ніч з 6 на 7 липня за цивільним календарем.

Далі ЕСУ зазначає, що після календарної реформи 2023 року Православна церква України (ПЦУ) та Українська греко-католицька церква (УГКЦ) відзначають Різдво Іоана Предтечі 24 червня. Обидві церкви з 1 вересня 2023 року відзначають неперехідні свята за новим календарем. Це та сама реформа, за якої Різдво Христове перенесли з 7 січня на 25 грудня; докладніше — у статті Різдво в Україні: з 7 січня на 25 грудня.

Варто зазначити, що Івана Купала не є державним святом. Його немає в переліку святкових днів і днів релігійних свят, коли не проводиться робота, який встановлює стаття 73 Кодексу законів про працю.

Давні згадки в писемних джерелах

За IEU, писемні згадки про свято відомі з 11 століття, а слово «Купала» вперше трапляється в Іпатіївському літописі під 1262 роком. ЕСУ також називає одну з найдавніших писемних згадок купальського часу — у Галицько-Волинському літописі під 1262 роком. За ЕСУ, перший докладний опис свята на українських землях подано в Густинському літописі початку 17 століття, де його потрактовано як язичницьке.

Церковна і світська влада не раз намагалася свято заборонити. Як приклад IEU наводить указ гетьмана Івана Скоропадського 1719 року про заборону свята і пише, що подібні укази повторювалися й пізніше, але давня й глибоко вкорінена традиція не зникла.

Як, за джерелами, проводили купальську ніч

ЕСУ докладно описує обряди свята разом із регіональними відмінностями. Нижче — те, що ЕСУ подає як традиційні звичаї; це не означає, що сьогодні так роблять у кожній родині чи в кожному селі.

• Вінки: із квітів, назбираних до сходу сонця, дівчата плели віночки на голови та для прикрашання купальського дерева. До чебрецю, любистку, чорнобривців, волошок тощо вплітали кропиву й полин як оберіг від нечистої сили
• Купальське деревце: найчастіше брали вербу, часом вишню, на північному Поліссі — сосну, на південному сході — березу. Його вбирали стрічками й віночками і ставили на березі річки чи ставка, на горбі, у полі далеко за селом. Назви теж різнилися залежно від місцевості: «купайло», «купайлиця», «марена» тощо
• Опудало: в окремих районах Чернігівщини, Сумщини й Полтавщини дівчата робили солом’яне опудало — Купала, яке після свята спалювали або топили
• Вогонь: стрибання через вогонь — обов’язковий елемент свята, що символізувало очищення від зла. Вірили, що коли хлопець і дівчина, стрибаючи разом, не розімкнуть рук, це віщує щасливе одруження, а обсмалений одяг — недобра ознака для майбутнього подружнього життя
• Пускання вінків: дівчата пускали на воду віночки із запаленими свічками й ворожили: якщо віночок відпливав у той бік, де живе милий, — це ознака весілля; якщо крутився на місці — хлопець не має серйозних намірів; якщо тонув — недобра ознака

ЕСУ пише, що провідна роль на святі належала жінкам і дівчатам. Увечері дівчата сідали довкола заквітчаного деревця й співали, а провідним мотивом пісень були кохання й надія на щасливе одруження.

Широко відоме повір’я, що лише в купальську ніч цвіте папороть. За ЕСУ, згідно з легендою, її охороняють злі духи й майже нікому не вдалося її побачити, а хто здобуде квітку — усе знатиме, стане багатим і щасливим, розумітиме мову птахів та звірів. IEU також пише, що, за віруваннями, лише цієї ночі земля відкриває свої таємниці й квітка папороті розцвітає там, де закопано скарб.

IEU зазначає також, що в деяких місцевостях запалювали колесо, обмотане сухою травою чи соломою, і скочували його з пагорба — як символ сонця, що після сонцестояння слабшає; а зібраним цієї ночі травам приписували цілющу силу й на свято Івана Хрестителя освячували їх у церкві.

Купальські пісні

Свято мало свої пісні. Стаття ЕСУ «Купальські пісні» визначає їх як народновокальні твори, що супроводжують день літнього сонцестояння й період Петрівського посту, і пише, що вони виникли як пісенний супровід святкування Івана Купала в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем, із 6 на 7 липня — за новим.

За тією самою статтею, унаслідок християнського впливу архаїчні рефрени «Купала», «Купайло» були замінені на «Купала на Йвана» тощо. Зміст більшості сучасних купальських пісень, на думку фольклористів, мало пов’язаний із міфологічною основою свята: це передусім ліричні твори любовної тематики.

Свято стало й темою літератури та музики. IEU називає твори Гоголя, Михайла Старицького, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, музику Миколи Лисенка та інших. Леся Українка 1894 року опублікувала також текст із записом купальського свята на Волині (за бібліографією IEU).

Радянська доба і сьогодення

У 20 столітті свято суттєво змінилося. ЕСУ пише, що традиційне побутування купальської обрядовості істотно звузилося під впливом радянської антирелігійної політики та руйнування традиційного способу життя.

За IEU, радянська влада намагалася й привласнити свято в іншій формі. 1958 року Верховна Рада Української РСР оголосила останню неділю червня «Днем радянської молоді» й намагалася включити в його відзначення традиційні обряди, але через штучний характер це не набуло широкого поширення, пише IEU.

Про сьогодення ЕСУ (редакція грудня 2023 року) пише, що свято відоме в більшості областей України. У Карпатському регіоні воно дещо стерте у своїх формах, а в поліських, подільських і центральних етнографічних зонах багате локальними відмінностями. При цьому ЕСУ додає, що сучасні театралізовані дійства на Івана Купала — це спроби інсценізації обряду.

Свято, яке проводить ніч сонцестояння з вогнем, водою і квітами, придушувала церква, забороняв гетьман, намагалася переробити радянська влада, — а воно залишається в писемних джерелах з 11 століття.