Цілитель, якого 1740 року запросили до Меджибожа: Баал Шем Тов і хасидизм

Хасидизм — релігійний рух у юдаїзмі — виник у XVIII столітті на Поділлі, у південно-східній частині тодішньої Речі Посполитої. Його джерелом уважають Ісраеля бен Еліезера, відомого як Баал Шем Тов («Володар доброго Імені»); скорочено його називають також «Бешт». Він був знаний як цілитель, а з 1740 року жив у містечку Меджибіж, що нині в Хмельницькій області.

За IEU, до середини XIX століття більшість євреїв України належала до хасидизму, а згодом хасиди з України переселялися й до Палестини та Сполучених Штатів Америки. Далі — виклад за Internet Encyclopedia of Ukraine (IEU) Канадського інституту українських студій Альбертського університету та YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe Інституту єврейських досліджень YIVO. Які межі має Поділля як регіон, розповідає стаття «Назви регіонів, відмінні від назв областей».

Народився чи то 1698, чи то 1700 року

Рік народження Баал Шем Това точно не встановлено. Біографічна стаття YIVO (автор — Моше Росман) подає «близько 1700 року», стаття тієї самої енциклопедії з історії хасидизму (автор — Давид Асаф) — «1698 або 1700 рік», а IEU — «1700 рік». Помер він 1760 року — у цьому всі три описи збігаються.

За YIVO, він народився в невеликому містечку Окопи — тоді військовому опорному пункті поблизу південного кордону Речі Посполитої. Замолоду він жив у кількох містечках Поділля і, як уважають, працював різником за ритуальними правилами, дитячим учителем, обрізувачем тощо. Він не був знавцем Талмуду, але добре знав рабинську літературу, вивчав кабалу (єврейську містику), а знання про лікарські трави, як уважають, переймав і від неєвреїв.

Десь у 1730-х роках він почав називати себе «Баал Шем» або «Баал Шем Тов». Це означало людину, яка вміє поводитися з Божими іменами й допомагати людям, — титул цілителя, що лікує хвороби й, стаючи посередником між небом і землею, розв’язує життєві клопоти людей. У польських документах трапляється й запис «доктор Баал Шем».

Двадцять років у Меджибожі

Почувши про його славу цілителя, старійшини єврейської громади Меджибожа запросили його до міста й надали йому будинок, за який не треба було платити ні оренди, ні податків. За YIVO, це сталося 1740 року. Меджибіж тоді належав родині Чарторийських і був військовим, адміністративним і торговельним центром краю; громадою керували заможні купецькі родини. Тут Баал Шем Тов як кабаліст громади писав амулети, лікував і провадив гурток однодумців, що вивчали містику в домі навчання (бет-мідраші).

За статтею IEU про Меджибіж, місто вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком. 1593 року воно отримало магдебурзьке право, у XVII столітті стало одним із культурних центрів, а після того як 1793 року відійшло до Російської імперії, занепало. Збереглися кам’яний замок, Успенська церква XVI століття, римо-католицький костел Святої Трійці та інші будівлі.

Чого він навчав

Стаття YIVO вважає осердям учення Баал Шем Това єднання з Богом (двекут). Оскільки Бог присутній у всьому створеному, то й матеріальні заняття — їжа, праця — можуть стати шляхом служіння Богові. Якщо зосередитися на кожній літері молитви й молитися в екстазі, Боже світло сходить у цей світ. І шлях до Бога, навчав він, полягає не в пості чи аскезі, що мучить тіло, а в радості від дотримання заповідей, навчання й молитви.

Дві енциклопедії трохи по-різному описують характер хасидизму. IEU пише, що хасидизм постав як рух проти догматичного й обрядового формалізму усталеного ортодоксального юдаїзму і був народним рухом, який проповідував соціальні перетворення й особливо приваблював нижчі верстви єврейського суспільства. Росман у YIVO пише, що сам Баал Шем Тов ніколи не проголошував, що започатковує новий рух для неосвічених мас, не применшував ні суворого дотримання заповідей, ні вивчення Тори й не створював нових організацій. «Засновником хасидизму» його стали вважати, за цим поглядом, тому, що після його смерті учні збудували рух під його ім’ям.

Більшість життєписів написано після смерті

Власних текстів Баал Шем Това майже не збереглося. YIVO називає такі джерела: згадки про нього самого та його оточення в документах польських архівів, 4 листи, що дійшли в копіях, свідчення сучасників і перекази, зібрані після його смерті. Головне серед них — «Похвали Баал Шем Тову» («Шівхей га-Бешт»), що містять понад 200 оповідок: їх уклали в рукописі близько 1795 року, а надрукували 1814–1815 років у містечку Копись. Оскільки це агіографічна книжка, оповідки не обов’язково відповідають фактам.

За YIVO, великим рухом хасидизм зробили учні й наближені — Дов Бер, якого називали Межиріцьким магідом (проповідником), Яаков Йосеф із Полонного та інші. На обґрунтування своїх ідей і практик вони посилалися на ім’я вчителя, Баал Шем Това. Організований спротив хасидизмові (мітнагдім, яких уособлював Віленський гаон) виник лише через понад 10 років після смерті Баал Шем Това.

Рух, що поширився з Поділля

За IEU, першими центрами були Межиріч, Чорнобиль і Меджибіж. Згодом рух поширився й на землі Габсбурзької імперії: хасидські громади виникли в Галичині, на Буковині й Закарпатті. У Корці, Житомирі, Бердичеві, Жовкві та інших містах діяли хасидські школи й друкарні. Положення про євреїв, ухвалене Російською імперією 1804 року, дозволило хасидським громадам будувати власні молитовні доми й обирати рабинів.

IEU пише, що в хасидському фольклорі (піснях, танцях, приказках) багато українських мотивів, а в XX столітті зі секуляризацією рух утратив силу, і Голокост майже повністю знищив хасидизм у Східній Європі. Про події Голокосту в Києві — у статті про Бабин Яр, а про єврейську громаду України імперської доби — в одному з розділів статті «Історія до кінця козацької автономії».

Правнук — Нахман із Брацлава

Онуком доньки Баал Шем Това Одл був Нахман бен Сімха. За IEU, він народився 4 квітня 1772 року в Меджибожі. За статтею YIVO (автор — Артур Грін), після подорожі до Святої землі (Землі Ізраїльської) у 1798–1799 роках він почав збирати учнів, а 1802 року переїхав до подільського містечка Брацлав (нині Вінницька область). Його послідовників за назвою цього містечка називають «брацлавськими хасидами» (бресловськими).

З 1806 року Нахман почав розповідати фантастичні історії, у яких сюжети східноєвропейських народних казок переплетено з кабалістичною символікою. Після його смерті, 1815 року, їх видали двомовною книжкою гебрейською мовою та їдишем — «Оповіді» («Сіпурей маасійот»). IEU пише, що Нахман розповідав ці історії не гебрейською, мовою освічених людей, а повсякденною мовою — їдишем — і вільно запозичував сюжети українських народних казок. YIVO зазначає, що через німецькомовні переспіви Мартіна Бубера (1906) вони могли вплинути й на Франца Кафку та інших.

В останній рік життя Нахман, хворий на туберкульоз, переїхав до Умані (нині Черкаська область) і помер там 16 жовтня 1810 року (IEU). За статтею YIVO про Умань, Нахман казав, що обрав це місто, бо тут можна молитися за душі євреїв, убитих в Умані 1768 року. Могила в Умані, попри перерви за радянських часів, і далі залишається місцем, куди щороку приїздять брацлавські хасиди (IEU).