Яр, де на пам’ятнику не написали слова «євреї»: Бабин Яр у Києві

Парк і зелена зона поблизу станції київського метро «Дорогожичі» колись були великим яром, який називали «Бабин Яр». 29 і 30 вересня 1941 року підрозділи нацистської Німеччини розстріляли тут євреїв Києва. Меморіальний музей Голокосту США (USHMM) характеризує це як один із наймасштабніших масових розстрілів євреїв в окупованій Німеччиною Європі.

Убивства в цьому яру тривали ще два роки. А в післявоєнному СРСР навіть говорити про те, що тут сталося і кого тут убили, довго не давали. Простежимо події 1941 року і шлях, який пройшла пам’ять про них, за матеріалами музеїв, меморіальних установ і документами українського уряду.

Два дні через десять днів після окупації

Німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. За даними USHMM, до німецького вторгнення в Києві жило близько 160 тисяч євреїв, але близько 100 тисяч виїхали з міста або пішли до війська, тож на момент окупації залишалося близько 60 тисяч. Здебільшого це були жінки, діти, літні люди й хворі. Ізраїльська меморіальна установа пам’яті Голокосту Яд Вашем оцінює кількість тих, хто залишився, у 60–70 тисяч.

Протягом першого тижня окупації на центральній вулиці міста, Хрещатику, стався потужний вибух, який зруйнував, зокрема, німецьку комендатуру. USHMM пише, що вибух спричинили міни, залишені радянською стороною під час відступу, але німці використали його як привід, щоб узятися до вбивства євреїв, які залишалися в місті.

За даними Яд Вашем, 28 вересня в місті розклеїли оголошення російською, українською та німецькою мовами. Євреям наказували до 8-ї ранку 29 вересня зібратися на перехресті біля кладовища з документами, грошима, цінностями й теплим одягом, а тим, хто не підкориться, погрожували розстрілом. Текст натякав на переселення. Яд Вашем також згадує, що того року 29 вересня припадало на юдейський День спокути (Йом Кіпур).

Зібраних людей вели до яру, змушували роздягнутися й розстрілювали невеликими групами. За даними USHMM, діяли підрозділи СС і німецької поліції під керівництвом айнзацгрупи C разом із допоміжними підрозділами, а розстрілювала зондеркоманда 4a (командир — Пауль Блобель). Яд Вашем пише, що до яру євреїв конвоювала місцева допоміжна поліція, а у вбивствах брали участь також частини вермахту та місцеві жителі, які співпрацювали з окупантами.

Звідки взялося число 33 771

Як кількість жертв цих двох днів часто наводять число 33 771. І USHMM, і Яд Вашем подають його з прямим зазначенням джерела — «згідно зі звітом айнзацгрупи». Це число зі звіту, який виконавці вбивства надіслали до штабу в Берліні, а не незалежно перевірений підрахунок.

Убивства не закінчилися за два дні. Яд Вашем зазначає, що з 29 вересня до 11 жовтня, за оцінками, було розстріляно понад 50 тисяч євреїв. Щодо загальної кількості вбитих у яру оцінки різних установ дуже різняться.

У матеріалах заповідника сказано, що точна кількість досі невідома. 1943 року, перед відступом із Києва, німці розкопували й спалювали тіла, намагаючись знищити докази (USHMM, Яд Вашем).

Не лише євреї

За даними USHMM, яр і надалі, упродовж двох років, залишався місцем убивств — аж до осені 1943 року, за кілька днів до того, як радянські війська повернули Київ (6 листопада). Убивали не лише євреїв. USHMM називає пацієнтів місцевої психіатричної лікарні, ромів, радянських військовополонених і цивільних неєвреїв.

Яд Вашем пише, що першими на цьому місці 27 вересня 1941 року вбили пацієнтів київської психіатричної лікарні, а в листопаді того самого року біля яру вбили близько 300 пацієнтів-євреїв тієї ж лікарні. Після того як ставлення німців змінилося, розстрілювали й членів Організації українських націоналістів (ОУН). За матеріалами заповідника, у лютому 1942 року тут розстріляли поетесу Олену Телігу та її соратників.

1942 року поруч із яром створили Сирецький концтабір (USHMM датує це травнем 1942 року). У серпні 1943 року німці змусили в’язнів табору розкопувати й спалювати тіла. За даними Яд Вашем, 29 вересня 327 в’язнів, яких змушували до цієї роботи, підняли повстання і спробували втекти; вижили лише 18.

Слова, яких не викарбували на пам’ятнику

Після війни пам’ять про це місце довго придушували. За матеріалами заповідника, 1950 року виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити яр ґрунтом із розташованих поруч цегельних заводів. Ґрунт змішували з водою і намивали в яр, але вранці 13 березня 1961 року дамбу, яка стримувала пульпу, прорвало, і хвиля багнюки накрила розташовану нижче Куренівку. У повідомленні урядової комісії йшлося про 145 загиблих у районі аварії, але в матеріалах заповідника сказано, що точну кількість жертв нині встановити практично неможливо.

Пам’ятник з’явився 2 липня 1976 року — через 35 років після розстрілів. За матеріалами заповідника, його назва — «Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». USHMM пише, що напис згадував близько 100 тисяч жертв, але не вказував, що щонайменше третина з них — євреї, убиті у вересні 1941 року.

Пам’ятний знак єврейським жертвам з’явився 29 вересня 1991 року. Невдовзі після того, як у серпні Україна проголосила незалежність, у 50-ту річницю розстрілу встановили пам’ятник «Мінора» у формі єврейського семисвічника (USHMM, матеріали заповідника). Згодом додалися пам’ятники іншим жертвам — членам ОУН, в’язням Сирецького концтабору, пацієнтам лікарні, розстріляним дітям тощо.

Державний заповідник

Незалежна Україна взяла це місце під державну опіку. Постановою № 308 від 1 березня 2007 року Кабінет Міністрів оголосив комплекс пам’яток в урочищі Бабин Яр історико-меморіальним заповідником і відніс його до сфери управління Міністерства культури і туризму. У преамбулі постанови мету визначено так: «З метою вшанування та увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій». 24 лютого 2010 року Указом Президента Віктора Ющенка № 258 заповіднику надали статус національного, і відтоді він називається «Національний історико-меморіальний заповідник “Бабин Яр”».

1 березня 2022 року: удар по телевежі біля яру

1 березня 2022 року, на шостий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, російські війська завдали ракетного удару по київській телевежі, що прилягає до території Бабиного Яру. За даними Служби безпеки України (СБУ), оприлюдненими 7 серпня 2025 року, російська авіація атакувала телевежу крилатими ракетами Х-101; загинули 5 цивільних, 6 дістали поранення. СБУ заочно повідомила двом російським військовим — генералу і полковнику — про підозру у воєнному злочині (стаття 438 Кримінального кодексу) за участь у підготовці та здійсненні удару. Це «підозра» на стадії розслідування, а не встановлений судом факт.

Того ж дня Яд Вашем оприлюднив заяву, у якій рішуче засудив «смертоносний російський удар поблизу місця пам’яті Голокосту в Бабиному Яру». Заява закликала міжнародну спільноту захистити життя цивільних та історичні місця і знову закликала припинити зловживання пам’яттю про Голокост та її викривлення.

Історію треба пам’ятати точно, а її моральні уроки мають сумлінно виконувати всі.

Із заяви Яд Вашем (1 березня 2022 року). Переклад з англійської

Про події 1941 року та повоєнну радянську добу йдеться також у статті Сімдесят років у складі СРСР і Японія того часу, а про перебіг агресії після 2022 року — у статті Хронологія: незалежність України та агресія Росії, 1991–2026.