Вірменський собор у Львові і вірмени міста

На північ від центру старого Львова пролягає вулиця Вірменська. У глибині двору за нею стоїть невеликий кам’яний храм. Це Вірменський собор, який почали будувати 1363 року. Нині це кафедральний собор Української єпархії Вірменської апостольської церкви і складник об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру» («Велика українська енциклопедія», далі — ВУЕ).

ВУЕ пише, що комплекс довкола собору протягом багатьох століть був громадським і релігійним центром львівських вірмен. Роки будівництва, власне право громади, унію з Римом, розрив у XX столітті й освячення 2003 року розглянемо за Internet Encyclopedia of Ukraine Канадського інституту українських студій (CIUS; далі — IEU), «Енциклопедією історії України» Інституту історії України НАН України (далі — ЕІУ), ВУЕ та даними переписів (станом на вересень 2026 року).

Коли у Львові оселилися вірмени

За статтею IEU «Armenians», вірменські поселення на теренах нинішньої України з’явилися в XI столітті. Після нападів сельджуків на Вірменію хвилі переселення повторювалися, і в другій половині XI століття громада виникла й у Києві. Коли 1243 року татари захопили Східну Вірменію, багато вірмен переселилося до Криму, і їхнім центром стала Кафа (нині Феодосія), тоді самоврядне місто під владою Генуї. Згодом, після падіння вірменської держави в Кілікії 1375 року, переслідувань після османського завоювання Криму 1475 року та інших подій, люди й далі переселялися до Галичини, Поділля й Волині.

Стаття ЕІУ «Вірменські колонії в Україні 16–18 ст.» пише, що львівська колонія утворилася в другій половині XIII століття, і як підставу наводить намогильний напис 1277 року. За IEU, у середині XVII століття у Львові жило близько 2 500 вірмен — десята частина населення міста, — і це була найбільша громада на українських землях. Більшість становили купці й ремісники; купці були посередниками в торгівлі між Україною й Польщею та Туреччиною й Персією.

Назва «колонія»

ЕІУ пояснює, що «вірменські колонії» — традиційна назва в українській історіографії для міських кварталів та окремих сіл, де жили громади вірменських іммігрантів, які часто користувалися самоврядуванням, а деколи й судовою автономією. Далі ЕІУ пише, що у вірменській історіографії запропоновано назви «поселення», «вогнища». У цій статті ми вживаємо слово «громада».

Собор 1363 року

За ВУЕ, собор Діви Марії (Успіння Пресвятої Богородиці) збудував у 1363–1370 роках зодчий Дорінг (Дорхе) коштом вірменських купців Якова з Кафи і Паноса з Гайсараца. IEU теж називає 1363–1370 роки, а архітектора — Дорко (Дорінг) з Кафи. За IEU, у стилі собору вірменська церковна архітектура XIV століття поєднується з елементами романського стилю, готики й давньої галицької архітектури. ВУЕ пише, що собор має спільні риси з монастирською церквою в Одзуні (Вірменія).

За ВУЕ, це хрестовокупольна тринавова, триапсидна, чотиристовпна однокупольна споруда; дванадцятигранний світловий підбанник несе ребристий купол, мурований із пустотілих керамічних горщиків. На центральних стовпах збереглися характерні для вірменської культури різьблені хрести-хачкари, найдавніші з них датовано XIV–XV століттями.

1363 рік — початок чи кінець будівництва

ВУЕ та IEU вважають 1363 рік початком будівництва, а 1370-й — його завершенням. Натомість ЕІУ пише про львівський кафедральний собор: «буд-во закінчено 1363». У цій статті ми подаємо 1363–1370 роки, у чому збігаються дві енциклопедії, але зазначаємо й формулювання ЕІУ.

Як змінювався собор

Нинішній вигляд собору — це храм XIV століття, на який наклалися пізніші прибудови й перебудови.

Власне право й архієпископія

Вірмени Львова мали в місті власну церкву і власне право. За статтею ВУЕ «Вірменська католицька церква», від 1364 року у Львові діяла єпархія Вірменської апостольської церкви, а 1367 року вона отримала від польського короля Казимира III право самоврядування. З кінця XIV століття Львівській єпархії були підпорядковані вірмени Польщі, Литви, Молдавії та Волощини.

За IEU, великі громади жили за звичаєвим правом, відомим як «Вірменський статут»; 1519 року польський король Сигізмунд I затвердив його з незначними змінами, і він діяв до 1780–1781 років. ЕІУ пише, що громади користувалися кодексом середньовічного вірменського правника Мхітара Гоша, який 1519 року був офіційно затверджений як Львівський судебник. IEU пише, що самоврядування вірмен у Львові тривало до 1469 року, а в Кам’янці-Подільському — до 1787 року. Приклад Кам’янця-Подільського, де в одному місті діяло право кількох народів, наведено в статті про Україну до козаччини.

Були у Львові й освіта та книгодрукування. За ЕІУ, у 1616–1618 роках діяла друкарня, що видавала книжки вірменською та вірмено-кипчацькою мовами, а 1665 року засновано колегію для вірмен, навчання в якій тривало до 1784 року. Зв’язки вірменських купців сягали далеко за межі міста, і їхній слід залишився навіть в історії віденської кави (стаття про Кульчицького і віденські кав’ярні).

У якому році укладено унію з Римом

1630, 1640, 1667

Рік, коли архієпископ львівських вірмен Миколай Торосович уклав унію й перейшов під владу Папи Римського, енциклопедії називають різний.

• ВУЕ «Вірменська католицька церква» (оприлюднено 2023 року): 1630 рік. Унію проголошено 24 жовтня на урочистій церемонії в осідку кармелітів босих у передмісті Львова і підтверджено Римом 8 листопада. 1635 року Торосович склав католицьке сповідання віри перед папою Урбаном VIII у Римі
• ЕІУ «Вірмено-католицька церква» (2003): 1640 року Торосович перейшов під владу Папи Урбана VIII. Стаття ЕІУ про вірменські колонії пише, що унія почалася 1640 року й була остаточно реалізована у 1670-х роках місією ордену театинців
• IEU «Armenians» (передрук паперового видання 1984 року): львівський єпископ підлягав католікосу в Ечміадзині до 1667 року, коли Торосович погодився на унію. У другій половині XVII століття унію прийняли вірменські громади Галичини й Поділля

ВУЕ наводить навіть дати проголошення й підтвердження, але чому три енциклопедії розходяться, жодна з них не пояснює. Після унії собор став кафедральним храмом Вірменської католицької церкви (ВУЕ). IEU пише, що від середини XVII століття вірмени, зокрема й під впливом унії з Римом, полонізувалися.

Від 1939 до 1945 року

За ВУЕ, у 1939–1941 роках Вірменська католицька церква в Західній Україні внаслідок репресій втратила близько половини вірян. Після Другої світової війни більшість вірян і 8 священників було виселено в Польщу; 1945 року заарештовано останнього апостольського адміністратора архієпархії о. Діонісія Каєтановича (помер на засланні 1954 року) та інших, церковні споруди націоналізовано, а всі структури церкви ліквідовано. ЕІУ теж пише, що 1945 року у Львові заарештовано керівників і священників архідієцезії. IEU пише, що вірменська католицька архієпархія у Львові існувала до 1939 року.

Чий це собор тепер

За IEU, 1991 року Львівська міська рада ухвалила повернути собор вірменській громаді, але процедура тривала довго. За ВУЕ, 25 червня 2001 року в соборі молився Папа Римський Іван Павло II, а 2003 року Верховний Патріарх і Католікос усіх вірмен Гарегін II освятив храм як кафедральний собор Вірменської апостольської церкви.

Дві доби одного собору

Від 1364 року це був кафедральний храм архієпископії Вірменської апостольської церкви, після унії XVII століття — кафедральний собор Вірменської католицької церкви, а з 2003 року — знову кафедральний собор Вірменської апостольської церкви (ВУЕ). Вірменська католицька церква теж відновила діяльність: 1991 року зареєстровано першу громаду, а за ВУЕ, станом на 2020 рік Львівська архієпархія мала 4 парафії і 3 священників. За ЕІУ, на початку 2003 року в Україні діяла 21 громада Вірменської апостольської церкви.

Історичний центр Львова внесено до Списку світової спадщини 1998 року, і ЮНЕСКО в описі пише, що культові споруди православної, вірменської й католицької церков збереглися як сліди різних етнічних громад, що тут жили. Перелік об’єктів світової спадщини України, зокрема тих, що перебувають під загрозою, зібрано в статті про міста України та світову спадщину.

Вірмени в цифрах

За IEU, в Українській РСР 1959 року жило 28 000 вірмен, а 1970 року — 33 400. За Всеукраїнським переписом населення 2001 року, у зведенні Державного комітету статистики України вірменами себе назвали 99 900 осіб, або 0,2 % населення, що в 1,8 раза більше, ніж за переписом 1989 року. Таблиця Львівської області містить лише національності, частка яких становить не менше 0,1 % населення області, і в рядках по області загалом вірмен немає. У таблиці тієї самої сторінки за районами й містами для Львова (без населених пунктів, підпорядкованих міській раді) зазначено 0,8 тис. вірмен, або 0,1 % населення міста, що становить 80,0 % від показника перепису 1989 року. Перепис 2001 року досі останній в Україні; що сталося з планами наступного, розповідає стаття про історію переписів.