Від кровної помсти до штрафу: «Руська правда», звід законів Київської Русі

«Якщо вб’є чоловік чоловіка, то мститься брат за брата, син за батька, батько за сина. Якщо не буде кому мститися — 40 гривень за голову». З таких статей починається «Руська правда» (Руська правда), у якій записано право Київської Русі. Вона дозволяє кровну помсту і водночас визначає суму, яку сплачують, коли мститися нікому. У цьому одному реченні добре видно характер цього зводу законів.

Спираючись на енциклопедії та наукове видання текстів, розповідаємо, коли і за кого, як вважають, укладено збірник, у яких списках він дійшов до нас і що він визначав. Про перебіг історії Київської Русі див. статтю про період від Київської Русі до XVI століття.

Назва і як її передають японською

«Правда» в сучасній українській мові означає «істина». Internet Encyclopedia of Ukraine (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) перекладає назву збірника англійською як «Rus’ Truth [Law]», тобто «Руська правда (право)». Слово «правда» тут ужито в значенні справедливого суду, права.

Усталеної японської назви немає. В інших статтях нашого видання ми називали збірник «Руським законом». Серед досліджень, виданих у Японії, є книжка 河村盛一『ルースカヤ・プラーヴダ』 (黎元社, 1953), назву в якій передано катаканою за російською вимовою. У японському оригіналі цієї статті назву передано за українською вимовою, а за змістом пояснено як «руський звід законів».

Оригіналу немає, збереглося понад 100 списків

За IEU, «Руська правда» — звід права, укладений в XI–XII століттях на основі звичаєвого права. Оригіналу не знайдено; збереглося понад 100 списків XIII–XVIII століть. За будовою змісту списки поділяють на три редакції.

Найдавніший список датовано 1282 роком. Наукове видання текстів, яке 1935 року вийшло в Києві у Всеукраїнській академії наук (за редакцією Серафима Юшкова, «Руська Правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій»), описує цей Синодальний список так: «Іст. Муз., Синод. № 132, Кормчая, 1°, 1282 р., арк. 615 зв. — 627 зв.». Академічний список, покладений в основу видання короткої редакції, у тому самому виданні віднесено до рукопису «Новгородського першого літопису» другої половини XV століття. Обидва описи відбивають місця зберігання станом на 1935 рік.

Коротка редакція: право Ярослава Мудрого та його синів

43 статті короткої редакції поділяють на чотири частини. За IEU та «Енциклопедією українознавства» (частина друга) — так:

• статті 1–18 — «Правда Ярослава». Найдавніша частина
• статті 19–41 — «Правда Ярославичів»
• стаття 42 — «Покон вирний». Оплата вирникам — урядовцям, що стягували штрафи
• стаття 43 — «Урок мостникам»

Першу частину пов’язують із великим князем київським Ярославом Мудрим (правив 1019–1054). Стаття IEU про Ярослава Мудрого пише, що для впорядкування суспільного й правового ладу Ярослав наказав укласти правничий збірник, відомий як «Правда Ярослава». Щодо часу укладення одні дослідники називають близько 1016 року, інші — 1030-ті роки. Є й дослідники, які не погоджуються, що її проголосив сам Ярослав; вони називають цю частину просто «найстарішою».

У науковому виданні «Новгородського першого літопису», що вийшло 1950 року, перша стаття вміщена в записі під 6524 роком (1016 рік нашої ери).

А се есть правда рускаа. Убиеть мужь мужа, то мьстѣть брату брата, любо сынови отца, а любо отцю сына, любо братучада, любо сестриню сынови; аще не будет кто мьстя, то 40 гривенъ за голову

«Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов» (1950), с. 176. Правопис частково спрощено

У перекладі: «Це Руська правда. Якщо вб’є чоловік чоловіка, то мститься брат за брата, або син за батька, або батько за сина, або син брата, або син сестри. Якщо не буде кому мститися — 40 гривень за голову» (переклад наш). Далі стаття встановлює ті самі 40 гривень і тоді, коли вбитий — русин, княжий дружинник чи купець, княжий урядовець, ізгой (изгой — людина, що випала зі своєї громади) чи словенин.

Щодо другої частини, «Правди Ярославичів», IEU пише, що її уклали сини Ярослава Ізяслав, Святослав і Всеволод на з’їзді у Вишгороді під Києвом. Одні дослідники датують її 1072 роком (Тихомиров, Юшков, Черепнін), інші — 1032–1054 роками (Греков, Зимін). У цій частині багато статей, що детально охороняють інтереси князя, урядовців і майно, а оскільки сума штрафу залежала від суспільного становища вбитого, IEU бачить у цьому ознаку розшарування суспільства.

Широка редакція: кровну помсту замінюють штрафи

Час укладення широкої редакції зі 121 статті дослідники теж визначають по-різному. За IEU, її відносять до князювання Володимира Мономаха (після 1113 року), до князювання його сина Мстислава або до часу перед 1209 роком.

У кримінальному праві широкої редакції кровна помста зникає, її замінюють штрафи й державні покарання. Штраф за вбивство називали вирою (вира). За статтею IEU «Vyra», за вбивство вільної людини платили 40 гривень, а княжого урядовця — 80 гривень. За вбивство холопа штрафу не було — лише відшкодування власникові як збиток його майну. Якщо вбивцю не знаходили, платити мала громада тієї місцевості, де сталося вбивство.

За тяжкі злочини, як-от убивство під час розбою, підпал чи конокрадство, передбачали покарання «поток і розграблення» (поток і розграблення). За поясненням IEU, злочинця позбавляли прав, виганяли з громади, забирали його майно, а покарання поширювалося й на його родину.

Ідеться не лише про кримінальне право. Широка редакція містить статті про позику й відсотки, земельні спори, спадкування, а також процесуальні статті — про свідків, присягу та ордалії (випробування розпеченим залізом чи водою). IEU вважає головною метою «Руської правди» те, щоб людина мала змогу захистити життя, здоров’я і майно, а суд мав опору для справедливого рішення, і характеризує збірник як етап переходу до гуманнішого права. Це оцінка автора енциклопедичної статті.

Діяла й після Київської Русі

«Руська правда» діяла й після розпаду Київської Русі. За статтею IEU «Lithuanian-Ruthenian law», право Великого князівства Литовського спершу спиралося на «Руську правду» та звичаєве право литовців, українців і білорусів, а згодом до них додалися Литовські статути XVI століття. Стаття IEU «Criminal law» пише, що в Україні під владою Російської імперії кримінальні норми «Руської правди» і Литовського статуту діяли, аж поки 1840 року їх не замінив звід законів Російської імперії.

Збірник перекладено багатьма мовами. За IEU, існують німецький, польський і французький переклади, а англійський належить Георгію Вернадському (1947).

Вислів «найдавніше писане право»

У популярних статтях «Руську правду» іноді називають «першим писаним правом» чи «найдавнішим зводом законів». Проте IEU і українська «Енциклопедія українознавства» пишуть про неї як про «найвизначніший збірник стародавнього україно-руського права», а не як про «найдавніший». Першоджерела, яке показувало б, у яких межах її можна назвати «найдавнішою», у цій статті не знайдено. Напевно можна сказати лише те, що найдавніший зі збережених списків датовано 1282 роком.

Крім того, до чиєї історії права належить цей збірник, різні автори вирішували по-різному. Стаття IEU «Lithuanian-Ruthenian law» пише, що російські історики називали право Великого князівства Литовського «західноруським правом» і розглядали його як частину російського права, тоді як литовські, білоруські й українські дослідники вважали його частиною історії права своїх країн. Та сама енциклопедія наводить і думку історика Федора Леонтовича, який сумнівався, що «Руська правда» вплинула на середньовічне московське право. Постав збірник на руських землях з осередком у Києві.