«Лінощі ж — усьому мати»: «Повчання» Мономаха своїм дітям

«Лінощі ж — усьому мати». Так написав у тексті, зверненому до своїх дітей, київський великий князь XII століття Володимир Мономах (правив 1113–1125). Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте — вчіться. Не дозволяйте сонцю застати вас у постелі. У дорозі не давайте отрокам шкодити селам і нивам. А далі він перелічує, скільки за життя подорожував, воював і полював.

Цей текст українською називають «Повчання дітям» (Повчання дітям). «Енциклопедія історії України» Інституту історії України НАН України (далі — ЕІУ) називає його єдиним світським літературним твором, що зберігся від другого десятиліття XII століття. Далі за ЕІУ, Internet Encyclopedia of Ukraine Канадського інституту українських студій (CIUS; далі — IEU) і науковим виданням літопису 1926 року розглядаємо автора, рукопис і версії про рік написання (станом на вересень 2026 року).

Автор — Володимир Мономах

За IEU та ЕІУ, він народився 1053 року й помер 19 травня 1125 року в Києві. Батько — згодом київський великий князь Всеволод Ярославич, мати, як вважають, — дочка візантійського імператора Костянтина IX Мономаха; ім’я «Мономах» походить з материнського боку. Однак обидві енциклопедії пишуть, що походження матері дискусійне.

За життя батька він правив у Смоленську, потім у Чернігові (1078–1094), а з 1094 року став переяславським князем (IEU). За ЕІУ, з Чернігова до батька в Київ на пораду він їздив близько 100 разів. Коли у квітні 1113 року помер київський великий князь Святополк і кияни повстали, Мономах на друге запрошення став київським великим князем. Йому тоді було 60 років (ЕІУ).

IEU описує його як князя, що намагався стримати міжусобиці й об’єднати князів проти степових кочовиків — половців (куманів), і пише, що саме він скликав Любецький з’їзд князів 1097 року. У Києві він видав постанови, зокрема про обмеження відсотків за позиками, які ввійшли до «Руської правди» (IEU). Про сам збірник законів ідеться в статті про «Руську правду». Першою дружиною Мономаха була Гіта, дочка англійського короля Гарольда II (IEU, ЕІУ). Після смерті його поховали в київському Софійському соборі (IEU; про собор — у статті про Софійський собор).

Текст із трьох частин

За ЕІУ, твір складається з трьох частин.

• Власне «Повчання»: настанови дітям
• Автобіографія (ЕІУ називає її також «літописом життя»): послідовний опис походів, воєн і ловів
• Довгий лист до двоюрідного брата, чернігівського князя Олега Святославича

Дослідники вважають, що три частини об’єднав сам Мономах, пише ЕІУ. Лист до Олега написано після того, як у збройному конфлікті з Олегом загинув син Мономаха (ЕІУ, «Володимир Мономах»).

Що написано в настановах

У тексті рукопису одразу після початку бракує близько чотирьох з половиною рядків (примітка наукового видання). Далі автор пише: «Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив», — і просить дітей та інших, хто слухатиме цю «грамотку», не сміятися, а прийняти її в серце. Махновець у примітці пояснює слова «сидячи на санях» як вислів, що означає приготування до смерті.

Ось кілька місць із настанов.

• «А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв»
• «Лінощі ж — усьому [лихому] мати» (у перекладі Махновця доповнено «[лихому]»)
• «Хай не застане вас сонце на постелі»
• Об’їжджаючи свої землі, не давати отрокам шкоди діяти ні своїм, ні чужим людям, ні в селах, ні в хлібах

Цитати подано за українським перекладом історика Леоніда Махновця (1989); в японському оригіналі статті редакція переклала їх за текстом наукового видання літопису 1926 року («Полное собрание русских летописей», т. 1, текст Лаврентіївського списку), звіряючи з цим перекладом.

Автобіографія: «походів… вісімдесят і три великих»

В автобіографічній частині Мономах, за ЕІУ, описує великі й малі походи, які здійснював від 13–14 років, а також дипломатичні та державні справи. Ближче до кінця він підсумовує: «А всіх походів [зробив я] вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших», — і пише, що з половецькими князями уклав миру «без одного двадцять», тобто 19 мирів (текст наукового видання; числа записано давніми літерними цифрами).

Розповіді про лови теж конкретні. Він власноруч в’язав диких коней; два тури підкидали його на рогах разом із конем; ведмідь укусив йому пітник біля коліна. Він пише, що багато разів падав з коня, двічі розбив собі голову, калічив руки й ноги, — та бог зберіг його неушкодженим. Махновець у примітці пише, що ці тури, імовірно, були зубрами.

Зберігся лише в Лаврентіївському списку

За ЕІУ, «Повчання дітям» збереглося лише в одному рукописі — Лаврентіївському списку, літописі, який 1377 року чернець Лаврентій переписав на пергаменті для суздальсько-нижньогородського великого князя Дмитра Костянтиновича. Твір уміщено посеред статті 1096 року «Повісті временних літ» так, що він перериває розповідь про походження половців.

За передмовою до наукового видання 1926 року, рукопис має 178 аркушів, «Повчання» міститься на аркушах 78–85 і вставлене посеред оповіді про народи, яких Олександр Македонський замкнув у горах. Те саме місце вказує й стаття IEU «Laurentian Chronicle». ЕІУ пише, що в інших літописах і джерелах цього твору немає.

Чому він опинився саме там? ЕІУ вважає, що в другій половині XII століття його вставив хтось із літописців нинішнього російського Володимира (міста на Клязьмі), додавши «молитву» святого Андрія Критського, покровителя місцевого князя Андрія. Натомість стаття IEU «Chronicles» пише, що найімовірніше твір додали до літопису в київському Видубицькому монастирі. Про три редакції літопису та рукописи загалом ідеться в статті про рукописи «Повісті временних літ».

Власники рукопису і видання 1793 року

За статтею ЕІУ «Лаврентіївський літопис», до початку XVIII століття рукопис належав Різдвяному монастирю у Володимирі, згодом його перевезли до Санкт-Петербурга, а 1792 року його придбав вельможа Олексій Мусін-Пушкін (IEU пише, що того ж року Мусін-Пушкін знайшов його в монастирі). Мусін-Пушкін подарував рукопис імператорові Олександру I, і рукопис потрапив до Публічної бібліотеки. Передмова до наукового видання 1926 року вказує місце зберігання: Державна публічна бібліотека (Ленінград), F°. п. IV, № 2.

За тією ж передмовою, Мусін-Пушкін видобув із рукопису «Повчання» і 1793 року надрукував його в Санкт-Петербурзі. Увесь літопис уперше надрукували 1846 року (IEU, ЕІУ).

Коли його написано

Те, що твір уміщено в статті 1096 року, не означає, що його написано 1096 року. ЕІУ пише, що у творі згадано пізніші події, тож 1096 роком його датувати не можна, і за змістом до 1096 року можна віднести лише лист до Олега.

1099, 1117, 1118: що позначає кожна дата

Рік написання енциклопедії подають по-різному.

• IEU «Volodymyr Monomakh» (передрук паперової енциклопедії 1993 року) і «Literature»: «близько 1117 року»
• ЕІУ «Володимир Мономах» (2003): «близько 1118 року»
• ЕІУ «„Повчання“ Володимира Мономаха»: власне настанови написано близько 1099 року, а наприкінці життя їх суттєво переробили. Остання подія в автобіографії — похід 1117 року на мінського князя Гліба Всеславича, і автобіографічну частину завершено цього року

Рік 1099 узято з одного місця твору. За ЕІУ, сам автор пише, що 1099 року до Мономаха прийшли посли від старших князів із вимогою виступити проти молодших князів — братів Ростиславичів, Володаря і Василька. ЕІУ вважає, що саме тоді написано першу частину. Отже, «1099» — це початок написання, «1117» — остання описана подія, а «близько 1118» — орієнтир для постання твору загалом, і всі три дати позначають не одне й те саме.

Хронологія

Рік	Подія	Джерело
1053	Народився Володимир Мономах	IEU, ЕІУ
1078–1094	Чернігівський князь	IEU, ЕІУ
1094	Стає переяславським князем	IEU, ЕІУ
1096	«Повчання» вміщено в статтю цього року літопису. Лист до Олега — цього року	ЕІУ
1097	Любецький з’їзд князів	IEU
Близько 1099	Імовірно, початок написання настанов	ЕІУ
1113	Стає київським великим князем	IEU, ЕІУ
1116	Друга редакція «Повісті временних літ» (Видубицький монастир)	IEU
1117	Остання подія в автобіографії (похід на Мінськ)	ЕІУ
Близько 1117–1118	Постання твору (IEU — близько 1117, ЕІУ — близько 1118)	IEU, ЕІУ
19 травня 1125 року	Помер у Києві	IEU, ЕІУ
1377	Чернець Лаврентій переписує літопис	IEU, ЕІУ, передмова до наукового видання
1792	Рукопис переходить до Мусіна-Пушкіна	IEU, ЕІУ
1793	Перше видання «Повчання» (Санкт-Петербург)	Передмова до наукового видання
1846	Перше видання всього літопису	IEU, ЕІУ

Назва твору та ім’я автора

Від «грамотки» до «Повчання»

Сам автор називає цей текст «грамотица» (маленьке писання) (текст наукового видання). Назву «Повчання» дали згодом. Видання 1793 року мало назву «Поученіе Владиміра Мономаха своимъ дѣтямъ» (за передмовою до наукового видання). Сучасною українською, як в ЕІУ, пишуть «Повчання». IEU транслітерує давню форму як «Poucheniie ditiam» і перекладає англійською як «Instruction for [My] Children». Усталеної японської назви редакція не знайшла, тож в японському оригіналі статті твір названо дослівно «Повчання дітям».

Василій і Володимир

На початку твору автор називає себе так: у хрещенні Василій, руським іменем Володимир, улюблений батьком і матір’ю з Мономахів (текст наукового видання). Стаття ЕІУ теж на початку пише «Володимир-Василій Всеволодович Мономах». Російською це саме ім’я читається як Владимир.

Чия «шапка Мономаха»

Згодом у Москві російські царі вінчалися на царство короною, яку називають «шапкою Мономаха». ЕІУ пише, що нею користувалися від Івана IV до Миколи II, і що ця корона, нібито успадкована від візантійських родичів, насправді виготовлена самаркандськими золотарями наприкінці XIII або на початку XIV століття. Хоч вона й зветься іменем Мономаха, київському великому князеві XII століття вона не належала.

Що він хотів передати дітям

За ЕІУ, тексти у формі «повчання дітям» були поширені в середньовічній Європі, а твір Мономаха зазнав впливу як подібних творів, так і Псалтиря та «Шестодніва» болгарина Іоанна Екзарха. ЕІУ прочитує твір так: Мономах погоджується, що Руською землею правлять, поділивши її між князями роду, але наполегливо вимагає, щоб князі дотримувалися взаємних домовленостей про спільну боротьбу з половцями; твір пронизують любов до своєї землі та братерський зв’язок між князями.

IEU пояснює, що це твір високої літературної якості, який поєднує настанови й автобіографію, засуджує міжкнязівські чвари та обстоює ідею єдиної держави. Голос автора — це голос хороброго воїна та мудрого, розважливого правителя, пише IEU. Слова, що засуджують лінощі й закликають учитися, і розповідь про те, як тури підкидали автора на рогах, стоять в одному тексті — у цьому й цікавість твору.