Обслуговування в магазинах — через півтора року, місцеві газети — через 5 років. Поетапний закон України про державну мову

25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У цій статті називаємо його «законом про державну мову». Він набрав чинності 16 липня того ж року. Але не всі його положення запрацювали цього дня. Для окремих сфер — обслуговування в магазинах, друкованих газет, кіно, вебсайтів — закон зсуває початок дії на строк від пів року до кількох років, і останнє з таких положень набирає чинності 1 січня 2030 року.

Зміст близьких до повсякденного життя положень — про мову в магазинах і сфері послуг, на роботі, у школі — ми розповідаємо в статті «Яка країна Україна». Цей закон з’явився після того, як мовний закон 2012 року визнали неконституційним; він поступово поширював дію на різні сфери і має механізм, за дотриманням якого стежить окремий уповноважений. Щодо режиму інших мов, крім української, з Європи лунала й критика.

Мовний закон 2012 року і рішення про неконституційність 2018 року

Стаття 10 Конституції визначає державною мовою в Україні українську мову. Як закон, що регулював її застосування, 3 липня 2012 року було ухвалено Закон «Про засади державної мовної політики» (№ 5029-VI). Він передбачав, що якщо в певній місцевості носії мови становлять 10% населення або більше, до цієї «регіональної мови або мови меншин» застосовуються заходи щодо її використання (частина 3 статті 7).

28 лютого 2018 року Конституційний Суд за поданням 57 народних депутатів ухвалив рішення (№ 2-р/2018), яким визнав цей закон 2012 року неконституційним. Підставою рішення став не зміст закону, а процедура його ухвалення. Рішення вказало, зокрема, що на вечірньому пленарному засіданні 3 липня 2012 року голоси відсутніх депутатів зарахували як голоси «за», і визнало, що порушення процедури мали системний характер і суттєво вплинули на остаточний результат. Далі в ньому сказано, що в разі порушення процедури предметом розгляду є не зміст закону, а процедура. Закон 2012 року втратив чинність у день ухвалення цього рішення.

Закон про державну мову 2019 року ухвалили після цієї прогалини. У преамбулі зазначено, що Венеційська комісія Ради Європи (Європейська комісія «За демократію через право») у попередніх висновках рекомендувала знайти спосіб закріпити українську мову як єдину державну і посилити її роль у суспільстві.

Чого закон не стосується

Стаття 1 закону про державну мову визначає українську мову єдиною державною (офіційною) мовою і зобов’язує використовувати її під час здійснення повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування і в публічних сферах, визначених цим законом. Водночас стаття 2 встановлює, що дія закону не поширюється на приватне спілкування та релігійні обряди. Якою мовою говорити вдома чи з друзями, цей закон не регулює.

І в публічних сферах закон залишає місце для інших мов. Стаття 30 про обслуговування споживачів установлює, що обслуговування та інформація про товари надаються українською мовою, але інформацію українською можна дублювати іншими мовами, а на прохання клієнта персональне обслуговування може здійснюватися й іншою мовою, прийнятною для обох сторін. Стаття 23 про кіно дозволяє показ іноземних фільмів мовою оригіналу з українськими субтитрами — не більше 10% від кількості сеансів за місяць у кожному кінотеатрі.

У якому порядку поширювалася дія закону

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» наприкінці закону докладно перелічує винятки з дати набрання чинності (через 2 місяці після опублікування). Закон визначає строки у формі «через стільки-то місяців після набрання чинності», а дати в таблиці обчислено від 16 липня 2019 року.

Багато положень із цієї таблиці згодом змінено. Наприклад, до статті 26 про книжки у червні 2022 року додано частини, а статтю 24 про телебачення й радіо з ухваленням закону про медіа в грудні 2022 року замінено одним реченням: мова мовлення визначається законом про медіа. У тексті закону станом на вересень 2026 року зазначено зміни, внесені 20 законами й кодексами.

Хто стежить за дотриманням

Закон про державну мову розподіляє функції контролю між двома органами. Перший — Національна комісія зі стандартів державної мови (стаття 43): вона встановлює стандарти української мови і визначає методику іспитів на рівень володіння мовою, потрібний для набуття громадянства та посад на публічній службі. Другий — Уповноважений із захисту державної мови.

Уповноваженого призначає Кабінет Міністрів строком на 5 років (стаття 50). Кандидатів пропонують Кабінету Міністрів по одному Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування правової політики, і керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну мовну політику. Уповноважений здійснює моніторинг виконання закону, розглядає скарги фізичних і юридичних осіб, щороку до 1 травня подає Кабінету Міністрів звіт за попередній рік і оприлюднює його (стаття 49). Скаргу треба подати протягом 6 місяців від дня, коли стало відомо про порушення (стаття 54).

Порядок дій у разі порушення щодо обслуговування в магазинах (стаття 30) описано в статті 57. Спершу обмежуються попередженням і вимогою усунути порушення протягом 30 днів. Якщо протягом року порушення повториться, можна накласти штраф від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (базова величина, яку в законодавстві України використовують як одиницю для розміру штрафів). Рішення Уповноваженого можна оскаржити в суді (статті 55 і 57).

Інші мови, крім української

Закон про державну мову не ставиться до інших мов однаково. Багато його положень відокремлюють від решти мов мови корінних народів, зокрема кримськотатарську, англійську та офіційні мови ЄС. Наприклад, стаття 21 про освіту встановлює, що в класах, де навчаються мовою національної меншини, яка є офіційною мовою ЄС, гарантується право використовувати цю мову поряд з українською. Стаття 25 про друковані газети й журнали звільняє від обов’язку одночасно видавати українську версію видання, що виходять лише кримськотатарською та іншими мовами корінних народів, англійською або офіційними мовами ЄС.

Таке розмежування критикували за кордоном. Венеційська комісія у висновку грудня 2019 року (CDL-AD(2019)032) визнала посилення державної мови легітимною метою для будь-якої держави і, з огляду на утиски української мови в минулому, заявила, що цілком розуміє заходи українського законодавця. Водночас вона вважала, що закон не забезпечує справедливого балансу між посиленням державної мови і гарантуванням мовних прав меншин, і рекомендувала скасувати положення, які по-різному регулюють мови корінних народів, мови національних меншин, що є офіційними мовами ЄС, і мови національних меншин, що не є офіційними мовами ЄС, якщо таке розрізнення не ґрунтується на об’єктивних і розумних підставах. Щодо механізму скарг і санкцій вона також закликала розглянути його скасування або принаймні обмеження крайніми випадками в публічній сфері. Серед нагальних завдань комісія назвала й те, що ще не було окремого закону, який би докладно регулював права національних меншин.

В Україні 51 народний депутат звернувся до Конституційного Суду щодо конституційності цього закону. Конституційний Суд у рішенні від 14 липня 2021 року (№ 1-р/2021) визнав закон конституційним. Щодо групи «російськомовних громадян», яку депутати вважали дискримінованою, рішення зазначило, що це політичний конструкт, а не правова категорія.

Згодом, 13 грудня 2022 року, ухвалено Закон «Про національні меншини (спільноти) України» (№ 2827-IX, набрав чинності 1 липня 2023 року). 8 грудня 2023 року ухвалено Закон № 3504-IX, у назві якого йдеться про врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів; ним змінено положення закону про державну мову щодо освіти (стаття 21) і книжок (стаття 26). Європейська комісія ЄС у висновку червня 2022 року, у якому рекомендувала надати Україні статус кандидата на вступ, закликала виконати рекомендації Венеційської комісії щодо закону про державну мову (див. статтю про переговори про вступ до ЄС).

Читаючи закон

Закон про державну мову ухвалили у 2019 році, ще до повномасштабного вторгнення. Преамбула проголошує метою посилення ролі української мови в забезпеченні територіальної цілісності та національної безпеки, а перехідні положення серед завдань до завершення окупації називають і забезпечення можливості вивчати українську мову для громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях (пункт 4 перехідних положень). Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року зміни до закону тривають, тож прочитати його один раз недостатньо.

Чим українська мова відрізняється від російської як мова, ми розповідаємо в статті «Чим українська мова відрізняється від російської». Якщо закон стосується вашої роботи в Україні, продажу товарів чи запуску вебсайту, перевірте актуальний текст у базі законодавства Верховної Ради і проконсультуйтеся з фахівцями в Україні.