Чим українська мова відрізняється від російської

Назву столиці України українською пишуть Київ. За таблицею транслітерації латиницею, затвердженою урядом України, це Kyiv. Другої літери, ї, у російській абетці немає.

Українську і російську мови пишуть кирилицею, і обидві належать до східнослов’янських. Через зовнішню схожість з Японії їх іноді сприймають як «регіональні варіанти однієї мови». Проте якщо зіставити літери, звуки і лексику, видно, що вони формувалися як окремі мови.

Літери: є і, ї, є, ґ, немає ы, э, ъ, ё

За статтею «Alphabet» в «Internet Encyclopedia of Ukraine» (IEU), яку укладає Канадський інститут українських студій Альбертського університету, сучасна українська абетка має 33 літери. У таблиці транслітерації латиницею, затвердженій Кабінетом Міністрів України 2010 року (постанова № 55), ці літери наведено одна за одною.

Серед них є чотири, яких у російській не вживають.

• і — у таблиці транслітерації i. Приклад: Іванків (Ivankiv)
• ї — на початку слова yi, в інших позиціях i. Приклад: Київ (Kyiv)
• є — на початку слова ye, в інших позиціях ie. Приклад: Єнакієве (Yenakiieve)
• ґ — у таблиці транслітерації g. Приклад: Ґорґани (Gorgany)

Навпаки, в українській абетці немає ы, э, ъ, ё. Літеру ы IEU називає «російською літерою».

Ця різниця — не лише справа смаку щодо літер. За статтею IEU «Yaryzhka alphabet», за Емського указу 1876 року українські видання в Російській імперії мали друкувати російською абеткою. Такий правопис зневажливо називали «ярижкою», і назва походить від назви російської літери ы (yery). Обмеження діяли до 1905 року.

Непроста історія й у літери ґ. За статтею IEU «Orthography», сталінський режим у 1930-х роках змінював український правопис у бік наближення до російського, а 1933 року повністю заборонив уживати ґ у запозиченнях та іноземних іменах. Правопис 1990 року повернув ґ в обмеженій кількості слів.

Звуки: «г» ближче до h, а o чергується з i

Навіть однакові кириличні літери іноді читаються по-різному. Найпомітніший приклад — г. Згадана таблиця транслітерації розрізняє українські г як h і ґ як g (Гадяч = Hadiach, Ґалаґан = Galagan). Стаття IEU «Ukrainian language» пояснює, що перехід g у h відбувся близько 1200 року на всій українській мовній території, і наводить приклад noha (нога).

Одна з рис, яку IEU називає серед найпомітніших ознак сучасної української мови, — чергування o та i. «Кіт» — kit (кіт), але в родовому відмінку повертається до kota (кота). За цією статтею, найдавніший приклад такого чергування в писемних пам’ятках датується 1653 роком.

Вимову ненаголошених голосних IEU теж називає серед рис, що розмежовують східнослов’янські мови. Пояснення таке: говори, від яких походить українська мова, і в ненаголошених складах далі розрізняли o та a, і цим відокремилися від говорів, від яких походить білоруська.

Крім того, в українській є дві літери — и та і, — що позначають різні звуки. За IEU, и — звук, середній між i та y, який виник унаслідок змін після XIII століття. Японською катаканою обидва звуки записують однаково, тож у японському тексті ця різниця легко зникає.

Лексика: однакова будова, різні слова

А як щодо лексики? Стаття «Ukrainian language» в Encyclopaedia Britannica пише, що в українській багато запозичень із польської, а запозичень із церковнослов’янської менше, ніж у російській. IEU йде далі: унаслідок запозичень із польської та інших мов у період від кінця XIV до XVI століття українська лексика стала ближчою до західнослов’янських мов, ніж до російської чи церковнослов’янської.

Порівняймо короткі щоденні слова. Українські слова наведено за словником української мови (СУМ) з позначенням наголосу. Російські — за реєстром «Русского орфографического словаря» за редакцією Лопатіна.

Значення	Українська	Російська
Дякую	дя́кую / спаси́бі	спасибо
Так	так	да
Ні	ні	нет
До побачення	до поба́чення	до свидания

«Так» і «ні» — зовсім різні слова. Водночас спасибі у значенні «дякую» словник української мови подає як синонім до дякую; отже, і в українській є слова, близькі за формою до російського спасибо.

«До побачення» — приклад однакової будови з різними словами. І до побачення, і до свидания складаються з прийменника до («до») та іменника зі значенням «зустріч» (побачення / свидание). В обох мовах між ними можна вставити прикметник: «до скорого побачення», «до скорого свидания» («до швидкої зустрічі»). Каркас той самий, але слова в ньому різні. Близькість і віддаленість двох мов добре видно в цьому одному виразі.

Історія оголошення української «наріччям»

Твердження, що українська — це діалект російської, з’явилося не як висновок мовознавства. Його висунула Російська імперія як привід, щоб заборонити українські видання.

За статтею IEU «Valuev, Petr», міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв таємним розпорядженням від 30 липня 1863 року заборонив українські видання (крім художньої літератури). Причину там було викладено так.

ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може, а наріччя, яким користується простолюд, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі

Розпорядження Валуєва (1863). Український переклад російського оригіналу

«Малоросія» — назва, якою в імперські часи позначали Україну. Це твердження привело до ще ширшої заборони — Емського указу 1876 року. Про його зміст і про події в Японії того самого часу докладно розповідаємо в статті Наступного року після того, як у Російській імперії заборонили українські видання, в Японії відкрили Токійський університет.

Це твердження відкинула сама імперська наукова установа. За статтею IEU «Revolution of 1905», у березні 1905 року Академія наук у Санкт-Петербурзі заявила, що українська — не діалект російської, а самостійна слов’янська мова, і рекомендувала скасувати обмеження за циркуляром Валуєва та Емським указом.

За радянських часів тиск набув іншої форми. Стаття IEU «Russification» із цифрами фіксує, що після встановлення радянської влади російська стала мовою партії та адміністрації, що в 1932–33 роках партія перейшла до вкрай антиукраїнського курсу і що після війни школи, виші та наукові видання дедалі більше переводили на російську. Згадана вище заборона ґ 1933 року — частина цього процесу.

Як до цього ставиться мовознавство

Сучасні наукові енциклопедії розглядають українську як самостійну мову. Стаття IEU «Ukrainian language» (автор — мовознавець Юрій Шевельов) називає українську однією з 12 живих слов’янських мов і пояснює, що в «праукраїнський» період — з VI до середини XI століття — накопичилися риси, яких не поділяли сусідні говори, і українська постала як окрема мова.

Утім, з якого часу її можна вважати окремою мовою, джерела описують по-різному. Britannica пише, що до XII чи XIII століття українську неможливо було відрізнити від російської та білоруської, а діалектні риси, що відокремлюють українську від споріднених мов, з’явилися після розпаду Київської Русі в XIII столітті. Обидва джерела виходять з того, що українська — самостійна мова. Різниться лише те, коли вони датують початок розходження.

Наскільки їх розуміють

Britannica пише, що українська менше схожа на російську, ніж білоруська, і що три мови взаємно зрозумілі «частково».

Що саме означає «частково», мабуть, дуже залежить від людини. Людина, яка зростала, щодня чуючи обидві мови, і людина, яка зростала лише з однією, зрозуміють той самий текст неоднаково. Часто трапляються й цифри на кшталт «стільки-то відсотків спільної лексики» в українській і російській, але ми не змогли простежити до першоджерела, звідки вони і як їх рахували, тому тут їх не наводимо.

Про те, якими мовами говорили в Україні, йдеться також у статті Мовна ситуація в Україні. Лише за мовою, якою людина говорить, не можна судити про її погляди чи позицію.

В одній літері ї у слові Київ — історія цієї мови, що пережила і часи заборони друку, і часи, коли з неї вилучали літери.