1011 чи 1037? Рік, коли постав Софійський собор у Києві

10 червня 2025 року, після російського удару, на східній зовнішній стіні Софійського собору в Києві виявили пошкодження. Наступного дня, 11 червня, ЮНЕСКО висловила «глибоке занепокоєння» й повідомила, що попередній огляд, який провів на місці представник ЮНЕСКО в Україні, підтвердив пошкодження східного фасаду. ЮНЕСКО називає цю будівлю «наріжним каменем архітектури й монументального мистецтва східного християнства, що сягає початку XI століття».

Софійський собор збудували як головний храм столиці Київської Русі, і він одним із перших в Україні потрапив до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Коли його збудовано, що збереглося всередині, чому зовні він бароковий і як із ним поводяться під час війни — простежимо за описом ЮНЕСКО та статтею «Internet Encyclopedia of Ukraine» (Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті, CIUS).

Рік побудови в джерелах різниться

Усі джерела сходяться в тому, що собор збудував великий князь київський Ярослав Мудрий. ЮНЕСКО пише, що його звели за участі місцевих будівничих і візантійських майстрів за правління Ярослава Мудрого як головний храм столиці Київської Русі.

Однак рік побудови однозначно не встановлено. Стаття «Internet Encyclopedia of Ukraine» (уперше опублікована в друкованому виданні 1993 року) датує будівництво 1037–1044 роками й додає: «за іншою версією — 1017–1037 роки».

Натомість уряд України 2011 року відзначав «1000-річчя заснування». Указ Президента від 11 червня 2010 року № 682/2010 «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору», згадавши рішення 35-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО про відзначення 1000-річчя заснування 2011 року, доручив Кабінету Міністрів провести урочисті заходи, міжнародну наукову конференцію, видати повне зібрання написів-графіті собору, відновити позолоту бань тощо. Якщо рахувати назад, заснування припадає на 1011 рік — на 26 років раніше за 1037-й.

Отже, нинішній стан такий: джерела погоджуються, що це доба Ярослава Мудрого в першій половині XI століття, але щодо року дослідницька дискусія триває. ЮНЕСКО в описі об’єкта обмежується словами «початок XI століття».

Мозаїки й фрески XI століття

Першою серед цінностей, що роблять собор об’єктом світової спадщини, ЮНЕСКО називає внутрішнє оздоблення. Собор зберіг інтер’єр XI століття, і, за словами ЮНЕСКО, це найбільше зібрання мозаїк і фресок тієї доби, що дійшло до нас. Серед головних творів названо Христа Пантократора (Вседержителя), Богоматір Оранту, Причастя апостолів (Євхаристію), Деісус і Благовіщення. На сходових вежах збереглися й фрески зі світськими, нерелігійними сценами.

За «Internet Encyclopedia of Ukraine», будівля мала хрестоподібний план із п’ятьма навами, а 13 бань — велика центральна і 12 менших довкола — здіймалися пірамідою. Богоматір Оранту в центральній апсиді називають також «Нерушимою стіною», і її вважають найвідомішою мозаїкою. Зовнішні стіни мурували, чергуючи ряди цегли й каменю.

Та сама стаття розповідає і про теорії щодо витоків цієї архітектури. Є версія, що це пряма копія візантійського зразка, і версії, що бачать романський, вірменський чи грузинський вплив. Водночас багатобанність, прагнення до висоти, ширина корпусу, більша за довжину, поєднання мозаїк і фресок майже не трапляються в спорудах, давніших за Київську Русь, тож переконливішою стаття вважає версію, що ця архітектура постала зі змішання місцевої та візантійської традицій. Від константинопольської Святої Софії, попри однакову назву, собор запозичив хіба що назву й кілька загальних рис — такий погляд статті.

Окрім фресок, на стінах збереглися й написи-графіті, що їх видряпували люди Середньовіччя. Саме їхнє повне зібрання згаданий указ Президента доручив видати. Струнний інструмент на фресці собору XI століття вважають найдавнішим свідченням інструментів бандурного типу (Мандрівні незрячі співці кобзарі та бандура).

«Internet Encyclopedia of Ukraine» пише, що Ярослав Мудрий заснував у цьому соборі першу в Україні бібліотеку і сам був тут похований. Його саркофаг зберігся донині.

Бароковий вигляд — наслідок відновлення XVII–XVIII століть

Нинішні білі стіни й грушоподібні бані собору — не його вигляд XI століття. За «Internet Encyclopedia of Ukraine», після того як 1169 року суздальський князь Андрій Боголюбський пограбував Київ, місто й собор на 460 років занепали, і 1585 року собор був у такому стані, що обвалився дах. Про пограбування Києва в ті часи йдеться й у статті «Що відбувалося в Києві від часів Хейан-кьо до війни Онін».

Протягом короткого періоду 1610–1633 років собор належав уніатській (греко-католицькій) церкві. Потім православний митрополит київський Петро Могила повернув його й упродовж 24 років провадив масштабне відновлення.

Вирішальним стало відновлення 1690–1707 років коштом гетьмана (очільника козацької держави) Івана Мазепи. Частину будівлі надбудували, стіни потинькували й побілили, усі бані, серед них шість нових, накрили грушоподібними верхами, а центральну баню позолотили. Стаття пише, що це зроблено в щойно сформованому стилі українського бароко і що саме тоді постав нинішній вигляд собору. У середині XVIII століття за митрополита Рафаїла Заборовського встановили дерев’яний різьблений іконостас, а в огорожі подвір’я звели Браму Заборовського (1746–1748).

ЮНЕСКО також описує монастирські споруди довкола собору — дзвіницю, митрополичий будинок, трапезну, Браму Заборовського тощо — як зразки «українського бароко XVII–XVIII століть». Особливість собору в тому, що в одній будівлі поєднано інтер’єр XI століття й зовнішній вигляд XVII–XVIII століть.

1934 року собор став музеєм

За «Internet Encyclopedia of Ukraine», 1934 року будь-яку релігійну діяльність у соборі припинили, а його перетворили на музей. Багато цінних предметів конфіскувала держава, і значну частину з них знищено, втрачено або продано за кордон. У 1941–1943 роках більшість конфіскованих предметів, що зберігалися в київських музеях і бібліотеках, пограбувала нацистська Німеччина.

За описом ЮНЕСКО, 1934 року собор і монастирський комплекс оголосили державним історико-культурним заповідником. 1987 року реставраційні роботи відзначено «Європейською золотою медаллю за збереження історичних пам’яток». Нині ними опікується Національний заповідник «Софія Київська»; собор слугує освітнім музеєм і місцем державних церемоній. 15 грудня 2018 року саме тут відбувся Об’єднавчий собор, який заснував Православну церкву України (ПЦУ) (ПЦУ та УПЦ: дві церкви зі схожими назвами і закон 2024 року).

Від світової спадщини до спадщини під загрозою

1990 року собор разом із Києво-Печерською лаврою внесли до Списку всесвітньої спадщини як один об’єкт — «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра». Об’єкт складається з двох окремих ділянок, внесений за чотирма критеріями — (i)–(iv), площа — 28,52 гектара.

Пояснюючи внесення до Списку спадщини під загрозою, Комітет всесвітньої спадщини зазначив, що оптимальних умов, які повністю гарантують збереження видатної універсальної цінності, більше немає і що об’єкт перебуває під потенційною загрозою через війну. Уразливий він не лише до прямих ударів, а й до ударних хвиль від обстрілів міста. Перелік усіх об’єктів світової спадщини України та об’єктів під загрозою зібрано в статті «Міста України та світова спадщина».

У заяві від 15 червня 2026 року ЮНЕСКО вказує, що, за повідомленнями, значних пошкоджень зазнали зовнішня частина й інтер’єр Успенського собору — головного храму лаври. Цей собор майже повністю зруйновано під час Другої світової війни, і його відбудовано 1999–2000 років. У заяві ЮНЕСКО пошкодження описано як такі, про які «повідомляється»; про те, що ЮНЕСКО самостійно встановила їхній масштаб, там не сказано.

До збереження собору долучилася й Японія. У повідомленні червня 2025 року ЮНЕСКО пише, що з 2022 року за підтримки Японії допомагає заповіднику «Софія Київська» розробити план дій на випадок надзвичайних ситуацій, виконати детальну цифрову фіксацію будівель і навчити працівників, які відповідають за збереження, діяти в надзвичайних ситуаціях. Крім того, через Фонд всесвітньої спадщини ЮНЕСКО підтримує реставрацію настінних розписів собору.

Будівля, де збереглися розписи майже тисячолітньої давнини, і сьогодні перебуває в зоні досяжності ударних хвиль від повітряних атак. Станом на вересень 2026 року собор залишається в Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.