Монастир, що почався з печери у 1051 році: Києво-Печерська лавра

У Києві, на пагорбах правого берега Дніпра, стоїть монастир, що почався з підземних печер. Це Києво-Печерська лавра (Києво-Печерська лавра). «Печерська» означає «та, що в печерах»: цю назву монастир дістав через те, що перші ченці жили в печерах.

Тут ми в хронологічній таблиці простежуємо шлях від початку, про який розповідає літопис, через друкарню, пожежу 1718 року, 1926 рік, коли монастир став державним заповідником, до підриву собору в 1941 році. У роках і назвах енциклопедії подекуди розходяться. Такі місця ми не зводимо до одного варіанта, а наводимо поруч. Стан — на вересень 2026 року.

Початок, записаний у літописі під «1051 роком»

Літопис Київської Русі «Повість минулих літ» під 1051 роком розповідає, «звідки дістав свою назву Печерський монастир». Про походження самого літопису йдеться в статті про «Повість минулих літ». Тут простежимо сюжет за сучасним українським перекладом українського дослідника Леоніда Махновця (1989).

При церкві в селі Берестове, яке вподобав Ярослав Мудрий, був священик на ім’я Іларіон. Іларіон ходив на пагорб над Дніпром, викопав там малу печерку й молився. Згодом Іларіон став митрополитом, і печера спорожніла. Тоді повернувся Антоній, що постригся в ченці на Афоні (гора грецьких монастирів), і оселився в цій печері. Невдовзі довкола нього зібралося близько дванадцяти братів, вони викопали велику печеру, церкву й келії, а Антоній поставив ігуменом Варлаама, сам же перейшов на інший пагорб. Коли братії побільшало, вони отримали від князя Ізяслава землю на горі й збудували наземний монастир.

У тій самій статті під 1051 роком описано й події після смерті Ярослава Мудрого. Тобто це не запис лише про те, що сталося 1051 року, а оповідь про початок монастиря, зібрана під цим роком. «Енциклопедія історії України» Інституту історії України НАН України (далі — енциклопедія Інституту історії; ця стаття вийшла 2007 року) пише: «1051 вважається роком заснування печерної обителі». Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник в історичній довідці теж називає цей рік роком заснування.

Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU; ця стаття оновлена 2021 року) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (CIUS) не називає одного року і пише, що Антоній заснував монастир «у середині XI століття». Те, що другий ігумен Феодосій (ігуменував приблизно з 1062 до 1074 року) запровадив статут константинопольського Студійського монастиря, IEU та енциклопедія Інституту історії наводять одностайно.

Від «Печерського монастиря» до «лаври»

Давня назва і сучасна назва

У літописі цей монастир називається «Печерським монастирем» (монастир у печерах). До сучасної офіційної назви додається слово «лавра» (лавра). Лавра — один із титулів православного монастиря; енциклопедія Інституту історії пише, що цей титул «надавав великі привілеї й у певних межах автономію». У японському оригіналі цієї статті його передано як «великий монастир».

До того ж із 1926 року більша частина тієї самої території стала державним заповідником, і тепер ту саму назву ділять між собою «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник» (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) і монастир Української православної церкви (Московського патріархату; далі — УПЦ) «Свято-Успенська Києво-Печерська лавра». Про різницю в назвах двох православних церков ідеться в статті про ПЦУ та УПЦ.

Коли монастир став «лаврою»?

Коли монастир отримав титул лаври, енциклопедії описують по-різному.

• Енциклопедія Інституту історії пише, що титул лаври монастир отримав у 1169 році, а в 1592 році «дістав від патріарха Константинопольського підтвердження права ставропігії (підпорядкування безпосередньо патріархові, поза юрисдикцією місцевого митрополита) та гідності лаври». Далі, за нею, у 1688 році патріарх Московський, а в 1720 році російський цар підтвердили цей титул
• IEU пише, що наприкінці XVI століття монастир отримав від патріарха Константинопольського статус ставропігії, приблизно тоді ж став єдиним комплексом із шести монастирів і «був визнаний лаврою»

Маємо поруч пояснення, що відносить подію до XII століття, і пояснення, що відносить її до кінця XVI століття. Якщо розрізняти «отримав титул» і «отримав підтвердження титулу», будова розбіжності стає зрозумілішою.

Ближні й Дальні печери

Печери, від яких монастир дістав назву, збереглися як два підземні лабіринти. За енциклопедією Інституту історії, печери перших ченців отримали назву Дальніх (Феодосієвих), а печери, які викопав Антоній, перейшовши на інший пагорб, — Ближніх (Антонієвих).

IEU пише, що ходи лабіринтів мають 1,5 метра завширшки і до 2 метрів заввишки, а два лабіринти розташовані за 400 метрів один від одного. У стінах є поховальні ніші, у багатьох із них і досі спочивають муміфіковані тіла ченців і святих. В описі об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО сказано, що печерний комплекс простягається понад 600 метрів.

Ченців, похованих у печерах, у 1643 році зарахував до лику святих київський митрополит Петро Могила (IEU; енциклопедія Інституту історії пише, що тоді канонізували 69 осіб). За історичною довідкою заповідника, зрештою в Ближніх печерах налічують 73, а в Дальніх — 45 святих.

Друкарня і пожертви козацької доби

За IEU, у 1615 році архімандрит Єлисей Плетенецький відкрив у монастирі першу в Києві друкарню (енциклопедія Інституту історії пише — «близько 1615»). У 1631 році Петро Могила відкрив при монастирі школу, а наступного року об’єднав її зі школою Київського братства в колегіум. Це майбутня Києво-Могилянська академія (стаття про Києво-Могилянську академію).

У XVII — на початку XVIII століття козацькі гетьмани (очільники) і старшина пожертвували монастиреві багато будівель. За енциклопедією Інституту історії, коштом гетьмана Івана Мазепи було збудовано монастирський мур із баштами і брамами (понад 1 млн золотих [золотий]), церкву Всіх Святих над Економічною брамою, відновлено Троїцьку надбрамну церкву і позолочено бані Успенського собору. IEU датує будівництво церкви Всіх Святих 1696–1698 роками.

Пожежа 1718 року і вигляд XVIII століття

За історичною довідкою заповідника, у ніч з 21 на 22 квітня 1718 року вогонь, що почався з келії намісника монастиря, знищив усі дерев’яні будівлі й завдав великої шкоди кам’яним. IEU пише, що тоді загинули бібліотека й архів. З 1720 року почалася відбудова, і собор та інші споруди набули вигляду в стилі, який називають «українським бароко». Більшість будівель, які можна побачити сьогодні, мають вигляд після цієї відбудови.

Велику лаврську дзвіницю заввишки 96,5 метра збудовано в 1731–1744 роках за проєктом архітектора Йоганна Ґотфріда Шеделя (IEU). У 1786 році російський уряд забрав у державну власність монастирські землі й кріпаків, і відтоді настоятелем монастиря став за посадою київський митрополит.

Хронологія: від печерної обителі до заповідника

Рік	Подія	Джерело
—	—	—
1051	Літопис під цим роком записує початок печерної обителі. Цей рік вважається роком заснування	«Повість минулих літ» (переклад Махновця), енциклопедія Інституту історії, заповідник
Близько 1062	Антоній ставить ігуменом Варлаама і переходить на інший пагорб	Енциклопедія Інституту історії, заповідник
1073–1078	Збудовано Успенський собор	IEU, енциклопедія Інституту історії
1169	Отримує титул лаври (пояснення енциклопедії Інституту історії)	Енциклопедія Інституту історії
1240	Спустошення військом монгольського хана Батия	IEU, енциклопедія Інституту історії
1592	Патріарх Константинопольський підтверджує ставропігію і гідність лаври (IEU пише — «кінець XVI століття»)	Енциклопедія Інституту історії, IEU
1615	Відкривається монастирська друкарня (енциклопедія Інституту історії — «близько 1615»)	IEU, заповідник
1643	Ченців, похованих у печерах, зараховано до лику святих	IEU, енциклопедія Інституту історії
1696–1698	Коштом Мазепи збудовано церкву Всіх Святих	IEU
1718	Пожежа в ніч з 21 на 22 квітня	Заповідник, енциклопедія Інституту історії
1731–1744	Збудовано Велику дзвіницю	IEU
1786	Монастирські землі переходять у власність держави	IEU, енциклопедія Інституту історії
1926	Постановою від 29 вересня стає державним історико-культурним заповідником	Заповідник, IEU
1941	3 листопада підірвано Успенський собор	IEU, енциклопедія Інституту історії, заповідник
1990	Внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО	Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
1996	Заповідник отримує статус «національного» (Указ Президента від 13 березня)	Заповідник, IEU
2000	У серпні освячено відбудований Успенський собор	Заповідник

Рік, коли постав заповідник, і рік, коли закрили монастир

Після революції 1917 року радянська влада поступово відбирала монастирське майно. За історичною довідкою заповідника, 29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада народних комісарів УРСР ухвалили постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». На території розмістилися музеї, реставраційна майстерня, друкарня Академії наук, архів, бібліотеки.

Монастир закрили в 1926, 1929 чи 1930 році?

Щодо року, коли постав заповідник, джерела одностайні, але рік, коли припинили діяльність монастиря, у них різний.

• IEU пише, що в 1926 році уряд Радянської України повністю закрив монастир і перетворив територію на державний музей-заповідник
• Енциклопедія Інституту історії пише, що рішення закрити монастир ухвалив Київський окружний виконком 18 листопада 1929 року
• Історична довідка заповідника пише, що на початку 1930 року монастир закрили, а ченців виселили

Те, що кілька років після 1926 року заповідник і чернеча громада співіснували на одній території, визнає й історична довідка заповідника. Якщо читати «рік, коли постав заповідник» і «рік, коли закрили монастир» як різні події, зв’язок між трьома датами стає зрозумілішим.

Підрив 3 листопада 1941 року і відбудова 2000 року

3 листопада 1941 року в окупованому німецькими військами Києві підірвали Успенський собор. Хто це зробив, джерела пишуть по-різному. IEU пише, що радянські війська, відступаючи перед німецькими, замінували собор, і вибух стався вже після німецької окупації. Енциклопедія Інституту історії пише, що собор висадили в повітря «за нез’ясованих остаточно обставин», а історична довідка заповідника не називає, хто його підірвав. ЮНЕСКО зазначає, що собор був майже повністю знищений, окрім південно-східної вежі.

Собор відбудували на підставі Указу Президента від 9 листопада 1995 року й освятили в серпні 2000 року (історична довідка заповідника). Роки відбудови IEU подає як 1998–2000, ЮНЕСКО — як 1999–2000. Варто додати, що в 1920–1930-х роках, окрім вилучення монастирських цінностей, ченці зазнали репресій (енциклопедія Інституту історії).

Лавра після 2023 року

Заповідник оголосив, що з 6 квітня 2023 року відкриває експозицію у виставковій залі всередині Успенського собору. Водночас Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (далі — Державна служба) подала до суду позов про припинення Київської митрополії УПЦ. За повідомленням Державної служби від 24 вересня 2026 року, Верховний Суд 22 вересня відкрив апеляційне провадження за скаргою митрополії в цій справі. Станом на вересень 2026 року справа не завершена. Про закон і хід процедур ідеться в статті про ПЦУ та УПЦ.

У Списку всесвітньої спадщини лавра становить один об’єкт разом із Софійським собором (внесено 1990 року), а в 2023 році його внесли до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою. Про це йдеться в статті про українські міста і всесвітню спадщину та статті про Софійський собор.

Собор на звороті банкноти в 10 гривень

Успенський собор був зображений на звороті банкноти Національного банку України номіналом 10 гривень (зразка 2006 року). На лицьовому боці — портрет гетьмана Мазепи. За Національним банком, банкноти номіналом 10 гривень зразків 2003–2007 років, серед них і ця, з 2 березня 2026 року більше не приймаються в платежах. На звороті монети номіналом 10 гривень, що в обігу з 3 червня 2020 року, зображено портрет Мазепи. Про походження валюти йдеться в статті про гривню.