«Повість минулих літ» укладали в Києві тричі — у 1110-х роках

Коли розповідають про початки Київської Русі, більшість книжок спирається на один літопис. Українською він називається «Повість минулих літ», давнім правописом — «Повѣсть временныхъ лѣтъ». У японському оригіналі цієї статті — 過ぎし年月の物語. Японський переклад вийшов під назвою ロシア原初年代記 («Російський початковий літопис»), а в інших статтях нашого видання ми писали 原初年代記 («Початковий літопис»).

У цій статті йдеться не про події, про які розповідає літопис, а про саму книжку. Про захоплення Києва 882 року й хрещення 988 року ми писали в статті про історію від Київської Русі до XVI століття та в статті Від Хейан-кьо до війни Онін: що тим часом відбувалося в Києві.

Перше речення вже ставить питання книжки

Літопис починається реченням, яке водночас є назвою. У критичному виданні, що виходило в XIX — на початку XX століття (Іпатіївський список, видання 1908 року), початок такий.

Повѣсть временныхъ лѣтъ, черноризца Федосьєва манастыря Печерьскаго, ѿкуду єсть пошла Руская земля … и хто в неи почалъ пѣрвѣє кнѧжити

«Полное собрание русских летописей», т. 2, «Ипатьевская летопись» (1908). Правопис частково спрощено

Це означає: «Повість минулих літ чорноризця Феодосієвого Печерського монастиря: звідки пішла Руська земля… і хто в ній першим почав княжити» (переклад редакції). Книжка сама заявляє, що її питання — походження держави Русь і її перші правителі.

Український перекладач Леонід Махновець у примітці до свого перекладу 1989 року пояснює, що слово «земля» в літописі означає державу, територію, людей, які на ній живуть, а іноді навіть військо.

Хто й коли його уклав

За Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (CIUS), «Повість минулих літ» укладено на початку XII століття на основі зводів літописів, які доти вели в Києві та Новгороді. Традиційно укладачем називають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора (близько 1056 — близько 1114). IEU зазначає, що більшість дослідників вважає укладачем саме Нестора.

Згодом, упродовж кількох років, книжку ще двічі переробляли. За IEU, три редакції такі.

Літопис зберіг слова, які Сильвестр дописав наприкінці другої редакції. У післямові, яку наводить Махновець у передмові, Сильвестр пише, що написав цю книгу-літопис, коли князь Володимир правив у Києві, а сам він був ігуменом монастиря святого Михаїла, і просить читачів помолитися за нього. Махновець зазначає, що в цій редакції ім’я Нестора зникло.

Як поділяти етапи до Нестора, дослідники вирішують по-різному. IEU називає попередні зводи 1037, 1073, 1079 років та інші, а Махновець наводить погляд, за яким перший звід створено в Києві близько 996–997 років. Обидві схеми — реконструкції, побудовані на зв’язках між утраченими рукописами.

Роки лічать «від створення світу»

Роки в літописі — не за нашою ерою. Статті за кожен рік починаються словами на зразок «У рік 6415». Це рік, відлічений від гаданого створення світу; щоб перевести його в рік нашої ери, треба відняти 5508. «6624 рік» у післямові Сильвестра — це 1116 рік. У змісті критичного видання теж подано рік нашої ери, наприклад: «6415 [907]».

Де збереглися списки

За IEU, оригінал не зберігся. Прочитати літопис можна лише в пізніших списках (копіях). Ось головні з них.

Ім’я «Нестор» у першому реченні з цих списків з’являється лише в Хлєбниковському. Видання 1908 року до слова «чорноризця» в Іпатіївському списку дає примітку про різночитання: у Хлєбниковському списку тут ідеться про «чорноризця на ім’я Нестор».

За передмовою Махновця 1989 року, усі три списки тоді зберігалися у двох бібліотеках тодішнього Ленінграда (нині Санкт-Петербург у Росії). Книжку уклали в Києві, але Лаврентіївський список переписали для суздальського князя, а Іпатіївський — на північних землях Русі, тож давні списки опинилися в російських бібліотеках.

Риси давньої української мови

В Іпатіївському списку слідом за третьою редакцією «Повісті минулих літ» суцільно переписано Київський літопис XII століття і Галицько-Волинський літопис XIII століття. Стаття IEU «Hypatian Chronicle» (оновлена 2025 року) зазначає, що, якщо відкинути північні писарські особливості, цей список виявляє чимало рис давньої української мови, хоч і не систематично, і що це найважливіший літопис для вивчення давньої української мови. Саме Іпатіївський список Махновець і переклав сучасною українською.

Як у літописі описано «Русь»

Книжка починається з розповіді про те, як після потопу троє синів Ноя поділили світ. Далі йдеться про розселення слов’ян; про апостола Андрія, який піднявся Дніпром, поставив хрест на київських горах і передрік, що тут постане велике місто; про трьох братів Кия, Щека й Хорива та їхню сестру Либідь, які заснували Київ. IEU пише, що в центрі оповіді — історія Києва та полян, які там жили.

Як «слов’ян, що живуть на Русі», літопис називає полян, деревлян, новгородців, полочан, дреговичів, сіверян, бужан і волинян, а окремо перелічує народи з іншими мовами, які платять Русі данину (за перекладом Махновця). «Русь» у літописі можна прочитати як сукупність людей і земель, якими правив київський княжий рід. IEU теж пише, що центральна ідея книжки — єдність Руської землі й держави, яку символізує київська династія Рюриковичів.

Водночас літопис містить розповідь, яка виводить перших правителів Русі від запрошених варягів (людей із півночі). Як читали такі записи в пізніші часи, пов’язано із суперечкою про те, чиєю історією вважати Київську Русь. Офіційно утверджену в СРСР у 1930-х роках теорію «єдиної давньоруської народності» і контраргументи української історіографії розглянуто в статті про історію від Київської Русі до XVI століття.

Переклади з «Росією» в назві

За IEU, починаючи з французького перекладу 1884 року, літопис перекладали шведською, німецькою, румунською, російською, англійською, чеською, польською та українською мовами. Англійський переклад (1953) має назву «The Russian Primary Chronicle». Українською, крім перекладу Махновця «Літопис руський» (1989), є переклади Близнеця (1982) і Яременка (1990).

Японський переклад — ロシア原初年代記 («Російський початковий літопис»; видавництво Університету Наґої, 名古屋大学出版会, 1987; видано також 2022 року), відповідальні перекладачі — 國本哲男, 山口巌, 中條直樹. Як і в англійському перекладі, у назві стоїть слово «Росія». Назву ми подаємо так, як її видано. Але за змістом це літопис, укладений у XII столітті в київському монастирі, у центрі якого — Київ і люди, що там жили. Не варто через слово «Російський» у назві думати, що книжка виникла в російському місті.