Румеї та уруми: кримські греки, які оселилися в Маріуполі

Під час перепису населення, проведеного в Україні 2001 року, греками себе назвали 91 500 осіб. З них 77 500 жили в Донецькій області. Більшість — нащадки християн, які наприкінці 18 століття переселилися з Криму на північне узбережжя Азовського моря. Портове місто Маріуполь набуло вигляду міста саме тоді, коли тут оселилися ці люди.

Хоча всі вони «греки», мови, якими вони говорили, поділяються на дві. Ті, хто говорить мовою, що походить від грецької, називали себе «румеями», а ті, хто говорить тюркською мовою, — «урумами». Як пише енциклопедія, «урум» означає «візантієць», «християнин» і є тюркською калькою самоназви грекомовних греків. За енциклопедіями та матеріалами органу статистики простежуємо історію переселення, дві мови, мовну політику 20 століття і дані переписів.

1778 рік: християни Криму переселяються на північ

«Енциклопедія історії України» (ЕІУ) Інституту історії України НАН України розглядає це переселення в статті «Переселення християн Кримського ханату до Північного Приазов’я 1778–1780» (автор — Н. Бацак). За енциклопедією, після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 року в Кримському ханаті, де стояли російські війська, поширилися міжусобиці й голод. Уряд Російської імперії прагнув послабити господарство ханату, переселивши всіх його християн на свою територію.

9 березня 1778 року Катерина II підписала рескрипти з наказом переселити греків, грузинів, вірменів і волохів, що жили в Криму. Одним з тих, хто очолив переселення, був духовний провідник кримських християн — митрополит Готський і Кафський Ігнатій. Перша група вирушила 28 липня 1778 року, а 18 вересня переселення було здебільшого завершене. За неповними офіційними відомостями на кінець того року, енциклопедія наводить: Крим залишили 31 386 християн, з них 18 395 греків.

Переселенці не одразу отримали землю для поселення. Зиму 1778/79 року вони провели на тимчасових місцях, а низкою урядових розпоряджень восени 1779 — навесні 1780 року грекам, грузинам і волохам відвели землі, обмежені із заходу річкою Берда, зі сходу — Кальміусом, з півночі — Вовчою (вірмени переселилися в пониззя Дону). ЕІУ пише, що тут постали місто Маріуполь і 21 село. За IEU, села отримали назви тих місць Криму, звідки прийшли переселенці, — Мангуш, Сартана, Старий Крим, Ялта та інші.

«Переселення» чи «примусове переселення»: як пишуть енциклопедії

Енциклопедії описують цю подію по-різному. Стаття «Greeks» в «Internet Encyclopedia of Ukraine» (IEU) Канадського інституту українських студій (передрук паперового видання 1989 року) пише: «In 1774–83, 18,400 Greeks were forcibly resettled from the Crimea to Azov gubernia» (у 1774–1783 роках 18 400 греків було примусово переселено з Криму до Азовської губернії). Стаття Бацак в ЕІУ пише, що агітацію за переселення супроводжував прямий і непрямий примус через дезінформацію та погрози, але водночас зазначає, що значна частина християн свідомо обрала російське підданство, щоб позбутися наслідків політичної нестабільності й отримати пільги іноземних поселенців. Різняться й межі періоду: IEU рахує 1774–1783 роки, ЕІУ — 1778–1780.

Хронологія: з Криму до Маріуполя і далі у 20 столітті

Рік	Подія	Джерело
1771	Ігнатій як митрополит Готський прибуває до Кафи в Криму (нині Феодосія)	ЕІУ (Ігнатій)
9 березня 1778	Катерина II підписує рескрипти з наказом переселити християн Криму	ЕІУ (переселення)
28 липня — 18 вересня 1778	Групи переселенців залишають Крим. За відомостями на кінець року — 31 386 християн, з них 18 395 греків	ЕІУ (переселення)
25 травня 1779	Підписано монаршу грамоту, що визнавала умови переселенців, зокрема самоврядування (у листопаді вручена митрополитові)	ЕІУ (Ігнатій)
Вересень 1779 / 1780	Місту Павловськ надано назву Маріуполь (рік в енциклопедіях різниться; див. розділ нижче)	ЕІУ (Маріуполь), IEU
15 серпня 1780	Заснування міста Маріуполь (дата зі статті ЕІУ про переселення)	ЕІУ (переселення)
1781	У Маріупольському повіті — 14 483 греки	ЕІУ (переселення)
1870-ті	Втрата права на власні школи й самоврядування, наданого 1779 року	IEU
1897	У Катеринославській губернії — 69 400 греків, більшість — довкола Маріуполя	IEU
1926–1938	Політика «еллінізації» — переведення шкіл та інших закладів на новогрецьку мову (димотику)	ЕІУ (еллінізація)
Грудень 1937 — початок 1938	У справі сфабрикованої НКВС організації заарештовано діячів грецької культури й освіти	ЕІУ
5 грудня 2001	Перепис населення. Греків — 91 500, з них у Донецькій області — 77 500	Держкомстат

Маріуполь: 1779 чи 1780 рік?

Рік заснування міста статті подають по-різному. Стаття ЕІУ «Маріуполь» (2009) пише, що 1778 року поблизу фортеці Кальміус було закладено повітове місто Павловськ, якому у вересні 1779 року за розпорядженням Потьомкіна присвоєно назву Маріуполь. Стаття тієї ж енциклопедії про переселення пише: «15 серпня 1780 було засноване м. Маріуполь», а стаття IEU «Mariupol» — «In 1780, Pavlovsk was renamed Mariupol» (1780 року Павловськ перейменовано на Маріуполь). Рік залежить від того, яку подію вважати початком міста.

Перша зима на новому місці

За ЕІУ, згідно з офіційними відомостями 1781 року, у Маріупольському повіті жили 14 483 греки — на 3 912 осіб менше, ніж вийшло з Криму. IEU пише, що за перші дві зими від холоду, нестачі їжі й житла та хвороб померли 4 655 осіб.

Румеї та уруми: дві мови

Греки Приазов’я в різних селах говорили різними мовами. IEU пише, що з грецьких сіл 12 заснували люди, які говорили грецьким діалектом, а 10 — люди, які говорили мовою, схожою на татарську.

• Румеї (румеї): люди, що говорять мовою, яка походить від грецької. Стаття «Греки» в «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ; Л. Шкляр, 2006) пише, що ця група «користується модифік. варіантом грец. (новогрец.) мови».
• Уруми (уруми): люди, що говорять тюркською мовою. За статтею ЕІУ «Уруми» (М. Араджионі, 2021), вони називають свою мову «урумділі» («урумська мова»), а говірки урумів довкола Маріуполя становлять чотири тюркські говірки з огузо-кипчацькою основою.

Та сама стаття ЕІУ пояснює: «”Урум” означає “візантієць”, “християнин” і є тюркомовною калькою етноніма “румой” або “ромйос”, яким себе називають греки-еллінофони». Енциклопедія також пише, що уруми «самоідентифікують себе як етнічні греки». За ЕІУ, уруми заснували місто Маріуполь і 10 сіл; серед них — нинішні Старобешеве, Велика Новосілка (разом з еллінофонами), Старий Крим, Мангуш та інші.

Колишні назви / сучасні назви

На початку 20 століття мову урумів називали «греко-татарською», а її носіїв — «греко-татарами». За ЕІУ, самі уруми, розмовляючи російською чи українською з не-греками, називали так свою мову, і частина дослідників перейняла цю назву; через це з’явилися теорії про татарське походження урумів і в СРСР — окрема «національність» «греко-татарин». Згодом від неї, як штучно створеної, відмовилися. ЕСУ також називає дві групи поряд: «т. зв. греко-татари» і «т. зв. греки-елліни, або румеї».

Група	Назва в джерелах 20 століття	Самоназва (сучасна назва)	Мова
Грекомовні	греки-елліни (ЕСУ досі подає й цю назву)	румеї	мова, що походить від грецької (румейка)
Тюркомовні	греко-татари	уруми	урумська мова (урумділі). Чотири говірки

Як пояснювали походження двох груп

Щодо походження урумів ЕІУ пише, що їхніми предками вважали аланів, готів, християнізованих тюрків та інших і що питання довго залишалося дискусійним. Далі енциклопедія зазначає, що нині найбільш виваженою й аргументованою є версія, за якою маріупольські уруми — нащадки християнського населення Криму візантійського періоду, які за часів Кримського ханату перейняли мову кримських татар і турків. За ЕСУ, румеї — «пізніша за своєю появою група», ніж уруми. Тут пояснення дослідників розходилися, і ця стаття не обирає жодного з них.

«Еллінізація» 1920–30-х років і вибір мови

У радянській Україні в 1920-х роках проводили політику створення шкіл і газет мовами національних меншин. За статтею ЕІУ «Еллінізація грецького населення України 1926–1938» (Л. Якубова, 2005), щодо греків у 1926–1938 роках проводили політику переведення шкіл та інших закладів на розмовну новогрецьку мову (димотику). Проте сам голова урядової грецької секції, що визначала цей курс, С. Ялі, писав, що маріупольські грецькі діалекти і новогрецька мова не тотожні.

За енциклопедією, 1926/27 навчального року почали з 15 пробних груп початкової школи, а з 1929 року вчителів готував Маріупольський педагогічний технікум. 1930 року вийшла газета «Колехтівістіс», велися також дослідження маріупольських грецьких діалектів. Водночас, пише енциклопедія, навчальної літератури хронічно не вистачало, а місцеве населення виявилося непідготовленим до мовної реформи. Енциклопедія наводить і те, що 1933 року нарком освіти УСРР Затонський визнав асиміляційне спрямування цієї політики.

Арешти 1937–1938 років

За статтею ЕІУ (Л. Якубова, 2004), у грудні 1937 — на початку 1938 року НКВС у справі сфабрикованої «Грецької антирадянської контрреволюційної повстанської шпигунської підпільної організації» заарештував у Маріуполі, Сталіно (нині Донецьк), Харкові, Одесі та Києві майже всіх, хто мав стосунок до політики еллінізації та діяльності грецьких культурних і навчальних закладів.

Дані переписів

Кількість греків сильно різниться залежно від перепису і того, яку територію рахували. Наводимо дані енциклопедій і органу статистики.

Перепис	Кількість греків	Територія і джерело
1897	69 400	Катеринославська губернія. IEU
1926	105 000 / близько 124 000	Радянська Україна. Перше число — IEU, друге — ЕСУ (обидва — переважно довкола Маріуполя)
1959	104 400	Радянська Україна. З них у Донецькій області — 93 000. IEU
1979	104 100	Радянська Україна. IEU
1989	99 000	Радянська Україна. ЕСУ
2001	91 500	Україна. З них у Донецькій області — 77 500 (1,6 % населення області). Держкомстат

Чому для 1926 року два числа?

Для 1926 року IEU подає 105 000 осіб (з них на Маріупольщині — 64 200), а ЕСУ — близько 124 000 (з них на Маріупольщині — 97 000). IEU пише про «радянську Україну», ЕСУ — про «Україну», але жодна не пояснює різниці, тож звідки вона взялася, з джерел з’ясувати не можна.

Змінювалися й дані про рідну мову. За IEU, 1926 року 81 % греків вважали рідною грецьку мову, а 1959 року — 8 %. За переписом 2001 року мову своєї національності рідною назвали 6,4 % греків, українську — 4,8 %, російську — 88,5 % (Держкомстат). Таблиця органу статистики зводить «мову своєї національності» в одну графу й не розрізняє румейську, урумську і новогрецьку мови.

Маріуполь і греки

Назва міста змінилася з Павловська (1778–1779) на Маріуполь; з 1948 до 1989 року воно називалося Жданов — на честь радянського діяча Жданова, а в січні 1989 року йому повернули назву Маріуполь (ЕІУ). За IEU, 2001 року греки становили 4,3 % мешканців міста.

Після здобуття незалежності зв’язки з Грецією відбилися і в міських установах. За ЕІУ, відкритий 1991 року гуманітарний коледж 2005 року став Маріупольським державним гуманітарним університетом — центром грецької культури. 1997 року відкрилося генеральне консульство Греції. Пейзажист Архип Куїнджі (1842–1910) народився в Маріуполі; IEU називає його «Landscape painter of Greek origin» (пейзажист грецького походження). Про те, що кримськотатарські смажені пиріжки чебуреки греки Маріуполя називають «чир-чир», йдеться в статті про український стіл. Про болгар, які в 19 столітті переселилися на узбережжя Азовського моря, — у статті про болгар і гагаузів Буджака.

Маріуполь від 2022 року

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь, за IEU, обороняли Збройні сили України до 16 травня 2022 року, а за урядовим переліком України з 21 травня того ж року місто перебуває під тимчасовою окупацією Росії (станом на вересень 2026 року).