Болгари та гагаузи, що оселилися в степах Буджака

На південному заході Одеської області, у межиріччі пониззя Дунаю та Дністра, компактно живуть болгари та гагаузи — православні, що розмовляють тюркською мовою. За Всеукраїнським переписом населення 2001 року в Одеській області проживало близько 150 700 болгар (6,1% населення області) і близько 27 600 гагаузів (1,1%). Загалом, як підсумував Державний комітет статистики, в області жили представники 133 національностей. Перепис в Україні проводили лише цей один раз, тож новіших офіційних даних про чисельність немає.

Край під назвою Буджак

Історично цей край називали «Буджаком». Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (CIUS) пояснює, що Буджак — назва південної Бессарабії між пониззям Дунаю та Дністра у XVI–XIX століттях: на півдні це рівнинний, а на півночі горбистий степ. У XVII–XVIII століттях тут жила Білгородська орда (ногайське кочове об’єднання), а за Бухарестським мирним договором 1812 року край разом з рештою Бессарабії перейшов від Османської імперії до Російської. Про те, які сучасні області охоплює історична назва «Бессарабія», йдеться у статті про історичні регіони, назви яких не збігаються з назвами областей.

Переселенці з-за Дунаю

За статтею IEU «Bulgarians in Ukraine» (оновлена 2020 року), болгарські громади на півдні нинішньої України заснували переселенці з-за Дунаю, з територій під владою Османської імперії. Переселення було пов’язане з російсько-турецькими війнами: болгари допомагали російській армії, а російський уряд прагнув швидше заселити південні степи, пише стаття.

• 1769–1791 роки: зростає приплив болгар до Бессарабії (Ізмаїла, Кілії, Бендер, Аккермана тощо)
• 1801–1812 роки: найактивніший період переселення. Болгари оселяються на південь від Одеси, поблизу Миколаєва, поблизу Феодосії в Криму та в південній Бессарабії. 1819 року колоністів було близько 24 000
• 1830–1834 роки: останнє велике переселення на південь
• 1844 рік: в Україні було 92 болгарські поселення з населенням 75 000 осіб (3,3% населення Бессарабської, Херсонської та Таврійської губерній)
• Коли за Паризьким мирним договором 1856 року частина півдня Бессарабії відійшла до Молдовського князівства, російський уряд у 1861–1862 роках переселив близько 30 000 болгар на узбережжя Азовського моря, в околиці Бердянська та Мелітополя

За IEU, після Ясського мирного договору 1791 року частина бессарабських болгар переселилася й до Одеси (про заснування міста — у статті про початки Одеси). Як слід переселення на Приазов’я, IEU наводить дані перепису 2001 року: у Запорізькій області жили 27 764 болгари.

Про гагаузів IEU пише, що їхнє походження не з’ясоване. Одна версія виводить їх від тюркських огузів чи куманів (половців), які в Середньовіччі осіли в Добруджі, інша — від болгар, що зазнали тюркізації з XIV століття. Вони розмовляють тюркською мовою, але є не мусульманами, а православними, за культурою близькі до болгар і в першій половині XIX століття, за часів російсько-турецьких війн, переселилися до Бессарабії разом із болгарами — так пояснює IEU. «Енциклопедія Сучасної України» (ЕСУ) НАН України також пише, що предки гагаузів України — люди, які за доби російсько-турецьких воєн утікали з Болгарії до Бессарабії, і в Буджаку займалися землеробством, скотарством, виноградарством тощо. Найбільше гагаузів нині живе на півдні Молдови, в автономії Гагауз-Єрі (ЕСУ).

Болград — місто, засноване 1821 року

Осередком болгарської громади стало місто Болград на березі озера Ялпуг. За «Великою українською енциклопедією» (ВУЕ) та ЕСУ, місто заснували 1821 року з ініціативи намісника Бессарабії Івана Інзова поблизу села Табаки, одного з ранніх поселень колоністів, як центр організації болгарської колонізації. За ВУЕ, його забудували як планове місто з прямими вулицями й площею в центрі.

Державна належність Болграда змінювалася кілька разів. За ВУЕ, за Паризьким мирним договором 1856 року після Кримської війни місто відійшло до Молдовського князівства (згодом Румунії), а за рішенням Берлінського конгресу 1878 року повернулося до Російської імперії. З 1918 року воно було під владою Румунії, 1940 року увійшло до складу СРСР і стало районним центром Ізмаїльської області, а з 1954 року належить до Одеської області.

Місто було й центром болгаромовної освіти. ВУЕ пише про гімназію (середній навчальний заклад), відкриту в Болграді 1858 року, як про перший болгарський середній навчальний заклад за межами Болгарії. ЕСУ ж пише, що 1853 року відкрито Центральне болгарське училище імені Кирила і Мефодія, яке 1886 року стало гімназією; тож рік заснування в енциклопедіях різниться.

Розселення за переписом 2001 року

Болгари та гагаузи зосереджені в південно-західних районах Одеської області. За даними перепису в розрізі районів (у межах 2001 року) наводимо райони, де болгари чи гагаузи становили приблизно десяту частину населення або більше.

У країні загалом 2001 року було 204 574 болгари, з них 73,7% жили в Одеській області (IEU). Гагаузів — 31 923 (ЕСУ). За IEU, 58,7% болгар жили в сільській місцевості.

Перепис дає цифри й щодо рідної мови. Мову своєї національності рідною назвали 64,2% болгар і 71,5% гагаузів. Російську рідною назвали 30,3% болгар і 22,7% гагаузів, українську — відповідно 5,0% і 3,5%. IEU пише, що русифікації сприяла відсутність болгаромовних шкіл і видань за радянських часів.

Щодо шкіл має значення те, що болгарська — офіційна мова ЄС. Зміни до законодавства в грудні 2023 року розширили можливості навчання мовою в класах із мовою національної меншини, що є офіційною мовою ЄС, і в 5-му та старших класах. Гагаузька мова не є офіційною мовою ЄС, тож на неї це не поширюється. Про механізм ідеться у статті про мову навчання в угорських школах.

Районна реформа 2020 року і реакція Болгарії

Під час реформи місцевого самоврядування 2020 року (стаття про області, райони та громади) статус Болградського району став предметом суперечки між Україною та Болгарією.

Як повідомив Укрінформ, 20 травня 2020 року Народні збори Болгарії ухвалили декларацію про адміністративно-територіальну реформу в Україні та захист прав і цілісності болгарської громади, у якій виступили проти поділу Болградського району Одеської області. Болгарське національне радіо (БНР) передало слова депутата, який запропонував декларацію: «Болградський район планують поділити на 5 незалежних адміністративних частин»; за даними БНР, декларація також закликала оновити протокол між міністерствами освіти двох країн щодо вивчення болгарської мови.

МЗС України оприлюднило заяву з рішучим протестом проти цієї декларації (повідомлення Укрінформу від 21 травня 2020 року). У ній наголошено, що питання адміністративно-територіального устрою належать виключно до компетенції українських органів влади, а спроби іноземних держав утручатися в них неприйнятні, і сказано, що «питання Болградського району буде вирішено відповідно до українського законодавства з урахуванням позиції місцевих жителів, зокрема великої болгарської громади». БНР із посиланням на повідомлення МЗС Болгарії передало, що міністр закордонних справ України Кулеба в телефонній розмові з міністеркою закордонних справ Болгарії Захарієвою заявив, що Болградський район збереже нинішні межі й не буде поділений.

Постанова Верховної Ради, ухвалена 17 липня 2020 року (№ 807-IX), ліквідувала всі колишні райони Одеської області й утворила нові. Новий Болградський район складається з територій 10 громад, зокрема Болградської, Арцизької й Тарутинської, а центр — місто Болград. Центри колишніх Болградського, Арцизького й Тарутинського районів із таблиці вище опинилися в новому Болградському районі.

Звернення про визнання гагаузів корінним народом (2026 рік)

Як повідомили місцеве видання 048.ua та інші медіа, 11 вересня 2026 року Одеська обласна рада ухвалила звернення до Верховної Ради з проханням визнати гагаузів корінним народом України. Депутат обласної ради, який ініціював звернення, зазначив, що близько 95% гагаузів України проживають саме в Одеській області. Закон про корінні народи 2021 року називає корінними народами три: кримських татар, караїмів і кримчаків (стаття про закон про корінні народи України). Чи додати гагаузів, вирішує Верховна Рада, і станом на вересень 2026 року відповідного закону не ухвалено.