Місто, де 2 вересня 1794 року почали будувати порт: Одеса і доба порто-франко

«День народження» Одеси — 2 вересня. За «Великою українською енциклопедією» (ВУЕ), 2 вересня 1794 року почалося будівництво порту, і з 1849 року цей день святкують як день заснування міста. Як це портове місто на Чорному морі виникло з поселення біля турецької фортеці, як зростало за доби вільного від мит «порто-франко» і як у 2022 році з міської площі зняли пам’ятник імператриці — простежуємо за енциклопедіями та повідомленнями медіа.

Від Качибея до Хаджибея

За ВУЕ, порт Качибей, що містився на місці сучасної Одеси, уперше згадано в документах 1415 року. Internet Encyclopedia of Ukraine (Канадський інститут українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) пише, що поселення й порт Качибей виникли в XIV столітті, а на початку XV століття великий князь литовський Вітовт збудував тут фортецю. У 1480 році фортецю захопили турки, і вона дістала назву Хаджибей. Неподалік турки звели також фортецю Єні-Дунья (рік будівництва: за IEU — 1764, за ВУЕ — 1766).

За IEU, у 1789 році, під час російсько-турецької війни, російські війська та запорозькі козаки під проводом Антона Головатого й Захарія Чепіги взяли фортецю та поселення. За Ясським мирним договором, що завершив російсько-турецьку війну, край відійшов до Російської імперії (IEU пише 1792 рік, ВУЕ — 1791: договір укладено наприкінці 1791 року, і за тодішнім російським календарем і за сучасним дата припадає на різні роки).

1794 рік: місто-порт

За ВУЕ, у 1793 році під керівництвом Олександра Суворова та віцеадмірала російського флоту Йосипа (Хосе) де Рібаса (1751–1800, народився на території сучасної Італії) почалося будівництво нової фортеці за проєктом інженера Франца де Волана. У 1794 році імператриця Катерина II видала рескрипт про облаштування в Хаджибеї нового порту, і 2 вересня того ж року почалися роботи зі спорудження портових об’єктів.

У 1795 році місто назвали «Одеса». За IEU і ВУЕ, причиною було уявлення, що на цьому місці стояла давньогрецька колонія Одесос; це одна з назв на давньогрецький лад, модних у Північному Причорномор’ї за часів Катерини II. ВУЕ пише, що пізніші дослідження показали: колоній з назвою Одесос було дві — біля Варни (сучасна Болгарія) і біля гирла Тилігульського лиману, — і жодна з них не стояла на місці сучасної Одеси.

Місто від початку будували за планом. За IEU, план, який де Волан накреслив у 1794 році, ліг в основу генерального плану, ухваленого в 1803 році, і вулиці проклали прямокутною сіткою. IEU називає Одесу «одним із небагатьох планових міст в Україні».

Десять років герцога Рішельє

У 1803 році Одеса з околицями стала окремою адміністративною одиницею — Одеським градоначальством. За IEU, першим градоначальником став французький аристократ, який утік від Французької революції й служив Росії, — Арман-Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє (1766–1822). З 1805 року він також був новоросійським генерал-губернатором; до повернення у Францію в 1814 році розвивав торгівлю й сільське господарство, заохочував переселення німців, болгар, греків і євреїв. У Франції він обіймав посади міністра закордонних справ і прем’єр-міністра.

Ім’я Рішельє збереглося в назві Рішельєвського ліцею, заснованого в 1817 році; згодом на його основі постав Новоросійський університет (1865, нині Одеський університет). Над великими сходами, що спускаються до моря, у 1828 році встановили пам’ятник Рішельє роботи Івана Мартоса (IEU).

Сорок років порто-франко

У 1819 році Одеса отримала статус порто-франко (вільного порту), що дозволяв ввозити й вивозити іноземні товари без мита. ВУЕ датує цей період 1819–1859 роками. Натомість стаття IEU про Одесу подає «1819–1849», тож рік завершення в енциклопедіях різний. Обидві енциклопедії зазначають, що статус вільного порту значно пожвавив торгівлю міста, особливо імпорт.

За IEU, уже в 1815 році через Одесу проходило понад половину вантажів портів Чорного й Азовського морів. Головним експортним товаром була пшениця, далі — вовна. У 1830–1850-х роках Одеса стала найбільшим портом з експорту пшениці на Чорному морі та в Російській імперії.

Люди з’їжджалися звідусіль. За IEU, у 1861 році українці й росіяни разом становили менше половини мешканців, приблизно чверть — євреї, а понад чверть — болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки та молдовани. ВУЕ згадує також, що в 1814 році в Одесі заснували таємне товариство грецького визвольного руху «Філікі Етерія».

Зв’язок одеського порту із зерном триває й сьогодні. Про удари по порту влітку 2026 року та маршрути експорту йдеться в статті про маршрути експорту зерна.

2022 рік: пам’ятник «засновникам» зняли

У центрі міста, на Катерининській площі, стояв пам’ятник «Засновникам Одеси»: у центрі — Катерина II, навколо — постаті де Рібаса, де Волана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова. За даними суспільного мовника «Суспільне», первісний пам’ятник демонтували більшовики в 1920 році, а в 2007 році разом із відновленням площі встановили копію. У 2017 році районний суд Одеси визнав встановлення незаконним, демонтаж пропонував і Український інститут національної пам’яті, але в 2019 році Верховний Суд визнав встановлення законним.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну поширився перегляд пам’яток, що вшановують Російську імперію. За даними «Суспільного», 30 листопада 2022 року Одеська міська рада ухвалила рішення демонтувати цей пам’ятник і пам’ятник Суворову. Уночі 29 грудня пам’ятник приблизно за три години зняли з постаменту, і того ж дня перевезли на територію Одеського художнього музею. Закон 2023 року про перегляд географічних назв, пов’язаних із Російською імперією, розглянуто в статті про два закони про назви.

Історичний центр Одеси в 2023 році одночасно внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою. Про це йдеться в статті про українські міста і всесвітню спадщину, а про побратимство з Йокогамою, укладене в 1965 році, — у статті про міста-побратими.