Одеська кіностудія, де Довженко почав знімати кіно

В Одесі на березі Чорного моря з 1919 року працює Одеська кіностудія. У 1920-х роках вона була центром українського кіно, і саме тут почав знімати Олександр Довженко, згодом один із найвідоміших режисерів українського кіно.

Далі — за Internet Encyclopedia of Ukraine (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету — CIUS; далі — IEU), «Енциклопедією Сучасної України» Національної академії наук України (ЕСУ; 2022 рік, оновлено 2023 року), фільмографічними даними Довженко-Центру, рішеннями Кабінету Міністрів України та судовими документами.

1919 рік: з націоналізованих кінокомпаній

За ЕСУ, студія виникла 23 травня 1919 року як кіновідділ політвідділу 41-ї дивізії Червоної армії. Її основою стали націоналізовані приватні кінокомпанії «Мирограф», «Мізрах» і кінофабрика Борисова. Першим фільмом був ігровий фільм «Павук і муха» (1919). IEU також пише, що студію засновано 1919 року на основі кількох приватних кіноательє.

Назва змінювалася багато разів. Ось як це подають дві енциклопедії.

Місце, де Довженко почав знімати

За IEU, Довженко почав працювати режисером на одеській студії 1926 року. Його перші фільми — «Вася — реформатор» і «Ягідка кохання» (обидва 1926) та «Сумка дипкур’єра» (1927), а 1927 року він зняв «Звенигору» на сюжет з української історії. IEU пише, що «Звенигору» вважають початком українського національного кіно. Фільмографічні дані Довженко-Центру також датують «Звенигору» 1927 роком і зазначають студію ВУФКУ (Одеса).

ЕСУ до цих фільмів додає «Арсенал» (1929), знятий на цій студії, і пише, що саме тут сформувався поетичний експресіоністичний стиль Довженка і склався його тандем з оператором Данилом Демуцьким (фільмографічні дані Довженко-Центру зазначають студією «Арсеналу» лише «ВУФКУ»). Наступний фільм, «Земля» (1930), було знято на київській студії. Як його зняли з прокату, розповідаємо в статті «Земля» Довженка: фільм зняли з прокату через дев’ять днів.

В Одесі 1920-х років зібралося й чимало інших митців. За ЕСУ, режисер Лесь Курбас з акторами театру «Березіль» зняв «Макдональд» (1924) і «Арсенальці» (1925), а Іван Кавалерідзе, який був також скульптором, створив «Перекоп» (1930) і «Коліївщину» (1933) — першу звукову історичну драму за поезією Шевченка. IEU називає студію 1920-х років «ключовим центром розвитку українського кіномистецтва».

Час, коли зникло україномовне кіно

У 1930-х роках ситуація змінилася. У статті «Кіно» IEU пише, що в 1930-х роках одеська студія працювала переважно на московський «Мосфільм» і ленінградський «Ленфільм», а в статті про студію — що українську тематику примусово обмежували, значення студії знизилося, і після 1945 року україномовних фільмів тут знято дуже мало (як приклад — «Багряні береги» 1979 року). ЕСУ також пише, що в 1945–1953 роках студія фактично була виробничою базою російських кіностудій.

З 1954 року студія почала випускати фільми під власним логотипом. За ЕСУ, логотип із зображенням бригантини (вітрильника) і звуком корабельного дзвона з’явився в середині 1960-х років. На студії цього часу працювали й режисери, яких визнали на зарубіжних кінофестивалях, як-от Кіра Муратова. ЕСУ зазначає, що «Довгі проводи» Муратової (1971) 1987 року отримали приз Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ) на Міжнародному кінофестивалі в Локарно, а «Астенічний синдром» (1989) 1990 року — «Срібного ведмедя» на Берлінському міжнародному кінофестивалі.

Утім, чи можна фільми цього часу без застережень називати «українським кіно» — окреме питання. IEU пише про 1970-ті роки, що київська й одеська студії знімали також російськомовні фільми, які не відокремлювали від українських, тож підрахувати, скільки українських фільмів знято, важко. Як розрізняти фільми за тим, де, хто і якою мовою їх зняв, пояснюємо в статті «Українське кіно» означає п’ять різних речей.

Нинішня власність і суд за акції

За ЕСУ, 2005 року студію з державного підприємства перетворено на акціонерне товариство, а з 2014 року це приватне акціонерне товариство «Одеська кіностудія» (ПрАТ). ЕСУ пише також, що в 1990-х — на початку 2000-х років через приватизацію понад 50% акцій студія опинилася під загрозою зникнення. Державне інформаційне агентство Укрінформ у липні 2020 року повідомило, що після перетворення на акціонерне товариство 2005 року держава володіє 50% акцій плюс одна акція, а решта належить двом приватним компаніям.

19 липня 2017 року Кабінет Міністрів розпорядженням № 496-р передав управління державним пакетом акцій товариства від Фонду державного майна до Міністерства культури. Згодом щодо державної частки розпочався судовий спір.

Укрінформ повідомляв, що якби рішення першої інстанції залишилося в силі, частка держави зменшилася б із 50% плюс однієї акції до 38% і держава втратила б контроль над управлінням. 2026 року Фонд державного майна повідомив акціонерів, що 24 червня дистанційно проведе позачергові загальні збори.

За ЕСУ, постановою Кабінету Міністрів від 26 січня 2011 року студію визначено одним із виробників «національного фільму». На території студії є музей кіно, а такі об’єкти, як приморський басейн для зйомок, і далі використовують українські та іноземні продюсерські компанії, пише ЕСУ.