Гірські духи й пастуше літо: «Тіні забутих предків» Коцюбинського

Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків.

Михайло Коцюбинський, «Тіні забутих предків», початок твору

Повість «Тіні забутих предків», дія якої відбувається в гуцульському селі у високогір’ї Карпат на заході України, написано 1911 року. Її автор — Михайло Коцюбинський (1864–1913). У Японії, можливо, відоміший знятий за цією повістю фільм Сергія Параджанова, який там вийшов під назвою «Вогняні коні». Ця стаття — не про фільм, а про саму повість.

Письменник, який працював статистиком

За Internet Encyclopedia of Ukraine (IEU) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (CIUS), Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці на Поділлі. Його родинний будинок нині є «Вінницьким літературно-меморіальним музеєм»; за даними музею, письменник, який тут народився, з перервами жив у цьому будинку до 1897 року, а музей відкрито 8 листопада 1927 року.

Замолоду він долучився до народницького руху й потрапив під нагляд поліції. Щодо того, як почався нагляд, джерела розходяться: IEU пов’язує його з виключенням із духовної семінарії 1882 року, а «Українська літературна енциклопедія» (видана 1988–1995 років Інститутом літератури Академії наук УРСР) — з подіями 1884 року; проте обидві пишуть, що нагляд тривав усе життя.

Щоб заробити на життя, він давав приватні уроки, працював у комісії з боротьби з філоксерою — шкідником виноградників — та ін., а 1898 року переїхав до Чернігова й став статистиком земської управи. IEU пише, що через роботу й громадську діяльність йому бракувало часу на писання і що це прискорило його передчасну смерть. Лише 1911 року, коли товариство підтримки української науки й літератури призначило йому пенсію, він зміг залишити службу, а через два роки, 25 квітня 1913 року, помер від хвороби серця. Місце смерті IEU називає Київ, а «Українська літературна енциклопедія» — Чернігів. За «Українською літературною енциклопедією», його поховано на Болдиній горі в Чернігові.

IEU вважає Коцюбинського одним із найвидатніших українських письменників кінця XIX — початку XX століття й пише, що від раннього етнографічного реалізму він перейшов до модернізму, ставши найталановитішим модерністом в українській літературі. «Українська літературна енциклопедія» пов’язує його стиль з імпресіонізмом.

Перебування в карпатському селі

За IEU, Коцюбинський 1910 і 1912 років перебував у селі Криворівня в Карпатах. Це село нині належить до Івано-Франківської області; на початку XX століття тут літували багато письменників і науковців — Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка та інші (IEU).

Повість написано 1911 року, між цими двома поїздками. За «Українською літературною енциклопедією», писав він її в чернігівському будинку, де нині меморіальний музей Коцюбинського. Окремим виданням повість, за IEU, вийшла 1913 року.

IEU характеризує твір як психологічну повість про життя гуцулів, у яку широко ввійшли язичницькі вірування в нечисту силу й народні легенди.

Двоє з ворогуючих родів

Повість починається з Іванового дитинства. Роди Палійчуків і Гутенюків давно ворогують; дорогою з храмового свята чоловіки з обох родів хапаються за бартки, і Іванів батько, якого вдарили по голові, наступного дня помирає. Саме того дня малий Іван зустрічає Марічку — доньку Гутенюків.

Вирісши, вони кохають одне одного, але поки Іван працює влітку на високогірному пасовищі — полонині, Марічка, переходячи Черемош, гине в раптовій повені. Іван зникає, і шість років про нього нічого не чути. На сьомий рік він повертається до села й одружується з Палагною, дівчиною із заможної родини. Та серце його не відпускає Марічку. За словами опису фільму в Довженко-Центрі — найбільшому кіноархіві України, — щастя Іван знаходить лише у видінні перед смертю.

Літо на полонині

Сцени на полонині виписано в повісті докладно. Вівчарі з окриками по одній пропускають овець над дійницею й доять їх. У колибі ватаг, чекаючи, поки молоко зсядеться, читає дерев’яні бирки з карбами. На цій дерев’яній «книзі» вирізано, хто скільки овець віддав на полонину й що має отримати. На полиці сушиться круглий будз (овечий сир), а в посудині — жентиця (сироватка).

Уночі товариш Микола розповідає, що на початку світу не було гір, тільки вода. Арідник (нечистий) зробив вівцю, зробив скрипку й грав на ній, а Бог її вкрав. Вогонь, щоб рятуватися від холоду, теж вигадав арідник, а плюнув у Божу ватру — і відтоді вогонь димить.

Гірські духи й мольфар

У творі один за одним з’являються духи, що живуть у гірських лісах: лісова нявка, яка приходить у подобі Марічки, чугайстир, щезник та інші. Іванів сусід Юра — градівник, що відвертає град, — зображений як мольфар. «Українська літературна енциклопедія» пише, що в цьому творі Коцюбинський звернувся до міфологічного мислення й на фольклорному та етнографічному матеріалі показав проблему добрих і злих наслідків цивілізації.

Повість, що стала фільмом

1964 року за повістю на Київській кіностудії імені Олександра Довженка знято фільм. Режисер — Сергій Параджанов, оператор — Юрій Іллєнко, Івана зіграв Іван Миколайчук (Довженко-Центр). Центр поставив цей фільм на 1-ше місце у своєму «Top 100» українських фільмів і вважає його переломним моментом у розвитку української культури другої половини XX століття. У Японії фільм відомий під назвою «Вогняні коні», і деякі джерела вказують як рік виробництва 1965. Про різні способи зазначати країну виробництва йдеться у статті «Український фільм» означає п’ять різних речей.

За «Українською літературною енциклопедією», 1960 року композитор В. Кирейко створив за повістю балет, а 1989 року її інсценізував театр в Івано-Франківську.

І родинний будинок Коцюбинського, і чернігівський будинок, де він прожив останні роки, стали літературно-меморіальними музеями. За IEU, вінницький музей відкрито 1927 року, чернігівський — 1934 року. Щоб читати українських письменників далі, є статті З чого почати читати українську літературу та про Івана Франка, який так само літував у Криворівні.