Славутич — місто для працівників ЧАЕС, задумане 1986 року

Славутич — місто приблизно за 50 кілометрів від Чорнобильської АЕС. Генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС» Сергій Тараканов у квітні 2026 року в розмові з УНІАН пояснив, що це місто збудували після аварії 1986 року як заміну Прип’яті, де жили працівники станції. Адміністративно місто належить до Київської області, але офіційний сайт міста пише: «Географічно — Чернігівщина, адміністративно — Київщина».

Станом на вересень 2026 року більшість працівників станції живе саме тут. Коли і ким збудовано місто і як війна змінила дорогу між ним і станцією?

Від рішення в жовтні 1986 року до перших новоселів

За розділом «Історія міста» на офіційному сайті, рішення про спорудження нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їхніх сімей ухвалили 2 жовтня 1986 року директивні органи тодішнього Союзу. У вересні — листопаді того ж року виконано проєктування, а в грудні розпочато будівництво.

Назву місту дав указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 лютого 1987 року. Указ називає його містом, «що будується в Чернігівській області для постійного проживання працівників Чорнобильської атомної електростанції». Перший ордер на заселення квартир видано 26 березня 1988 року.

Планували дві черги будівництва: на 22 800 жителів, а згодом — розвиток міста до 30 000 жителів. За статтею міста від червня 2026 року, генеральним проєктувальником був київський інститут «КиївЗНДІЕП», а головним архітектором — Федір Боровик. Місто почалося із залізничної платформи «Нерафа» серед соснового лісу.

Вісім республік і 14 кварталів

За офіційним сайтом міста, будували його вісім колишніх радянських республік: Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Росія. Місто пояснює, що кожна республіка створювала «свій квартал» за власними архітектурними традиціями, тому Славутич став «своєрідним музеєм архітектури під відкритим небом».

Проте кількість кварталів не дорівнює кількості республік. Офіційний сайт міста називає 14 кварталів.

• Квартали з назвами столиць республік: Бакинський (Баку), Вільнюський (Вільнюс), Єреванський (Єреван), Ризький (Рига), Талліннський (Таллінн), Тбіліський (Тбілісі)
• Інші квартали: Дніпровський, Добринінський, Київський, Деснянський, Поліський, Чернігівський, Печерський, Сіверянський

Якій республіці належить який квартал, на офіційному сайті міста не вказано. Узагальнення «вісім республік збудували по одному кварталу» з огляду на кількість кварталів неточне. Стаття міста також пише, що до нового міста з’їхалися люди 49 національностей.

Дорога на станцію пролягала через територію Білорусі

Між Славутичем і Чорнобильською АЕС лежить територія Білорусі. Генеральний директор Тараканов у розмові з УНІАН сказав, що під час будівництва міста не врахували, що між містом і станцією проходитиме територія Білорусі.

За його словами, до повномасштабного вторгнення Росії персонал їздив на вахту електричкою двічі на тиждень, перетинаючи кордон без зупинок і перевірок. Тепер цей маршрут недоступний, і працівники їздять автобусами в обхід — через Десну та Вишгород. Дорога, що займала 40 хвилин, тепер триває 5–6 годин. Станція подовжила вахту до 10–13 днів і облаштувала на своїй території місця для проживання працівників, пояснив директор.

На станції працює близько 2200 осіб, а крім того, у місті є ще близько тисячі працівників філії «Атомремонтсервіс» державної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», сказав також директор.

Населення міста

За виданням Держстату «Чисельність наявного населення України» (на 1 січня 2022 року), наявне населення міста Славутич становило 24 464 особи. Офіційний сайт міста пише про «25 тисяч славутичан».

Офіційної статистики населення після повномасштабного вторгнення станом на вересень 2026 року не оприлюднено. Директор Тараканов у квітні 2026 року назвав чисельність населення міста — «близько 20 тисяч» — і пояснив, що частина мешканців виїхала через війну, але місто прийняло внутрішньо переміщених осіб. Це пояснення директора, а не статистичні дані.

Місто після зупинки реакторів

Закон № 721-XIV від 3 червня 1999 року зробив місто Славутич «спеціальною економічною зоною». Стаття 1 закону визначає її мету — створення робочих місць для працівників, які вивільнятимуться через дострокове зупинення реакторів Чорнобильської АЕС, і залучення інвестицій.

Строк дії спеціальної економічної зони за текстом закону — до 1 січня 2020 року. За базою даних Верховної Ради, після того як законом у березні 2005 року виключено одну статтю (статтю 2), до закону змін не вносили, і станом на вересень 2026 року він позначений як «чинний».

Зв’язок міста зі станцією триває й сьогодні. Про те, що Славутич входить до переліку, де підприємцям надають підвищені державні гранти, ідеться в статті про єРобота, про заповідник у зоні відчуження поблизу міста — у статті про Чорнобильський заповідник.

Окупація в березні 2022 року

За статтею УНІАН від 28 березня 2022 року, російські війська 26 березня вранці увійшли до Славутича, встановили блокпости, захопили міську лікарню і викрали міського голову Юрія Фомічова. Згодом міського голову відпустили; він розповів, що разом із жителями брав участь у мітингу на центральній площі, і заявив, що окупанти вбили трьох жителів міста. 27 березня міський голова повідомив, що російські війська виїхали за межі міста.