Японською обидві — «Українська православна церква»: ПЦУ, УПЦ і закон 2024 року

В Україні є дві православні церкви зі схожими назвами. Одна — «Православна церква України» (англійською Orthodox Church of Ukraine, скорочено OCU; українською — ПЦУ). Вона утворилася в грудні 2018 року, а в січні 2019 року Константинопольський патріархат визнав її незалежність (автокефалію). У японській статті нашого видання про дату Різдва її назву передано як «ウクライナ正教会» («Українська православна церква»).

Друга — «Українська православна церква» (англійською Ukrainian Orthodox Church, скорочено UOC; українською — УПЦ). Японською її назва в дослівному перекладі теж звучить як «ウクライナ正教会», але це церква, яка довго належала до Московського патріархату (Російської православної церкви). Далі, щоб не плутати, у статті називаємо їх скорочено ПЦУ та УПЦ. У серпні 2024 року Верховна Рада України ухвалила закон, що забороняє діяльність Російської православної церкви в Україні, і центральна структура УПЦ стала об’єктом процедур на підставі цього закону.

Грамота 1686 року і рішення 2018 року

Відлік починається з 1686 року. За оголошенням Священного Синоду Константинопольського патріархату від 11 жовтня 2018 року, грамота того року як «ікономію» (поблажливий захід із церковних міркувань) надала Московському патріархові право висвячувати Київського митрополита, обраного зібранням духовенства й мирян Київської митрополії. В оголошенні сказано, що Київський митрополит мав під час кожного богослужіння поминати Константинопольського патріарха як першого за честю ієрарха.

На Синоді 9–11 жовтня 2018 року патріархат ухвалив таке.

• Ще раз підтвердити вже ухвалене рішення продовжувати процедуру надання автокефалії церкві в Україні
• Знову заснувати в Києві ставропігію (церкву в безпосередньому підпорядкуванні патріарха)
• Прийняти апеляції Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та інших, які доти були поза спілкуванням з православною церквою, і відновити їх у священному сані
• Скасувати юридичну обов’язковість грамоти 1686 року
• Закликати всі сторони уникати захоплення храмів, монастирів та іншого майна, насильства й помсти

За історичною довідкою на офіційному сайті ПЦУ, 15 грудня 2018 року в соборі Святої Софії в Києві відбувся «Об’єднавчий собор». Безпосередньо перед ним Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) провели кожна свій собор і вирішили припинити діяльність як окремі структури та об’єднатися в одну церкву. В Об’єднавчому соборі взяли участь усі архієреї обох церков і 2 архієреї Московського патріархату; собор ухвалив рішення про створення ПЦУ та її статут і таємним голосуванням обрав предстоятелем митрополита Епіфанія.

Томос, що визнав автокефалію

Документ, яким патріархат визнає незалежність церкви, називається «томос». За історичною довідкою ПЦУ, Патріарх Варфоломій підписав томос 5 січня 2019 року, а наступного дня, 6 січня, вручив його митрополитові Епіфанію під час богослужіння в храмі Святого Георгія в патріархії в Константинополі (Стамбулі). Англійський переклад тексту, розміщений на сайті патріархату, встановлює таке.

• Усю православну церкву в межах кордонів держави Україна визнано автокефальною, самоврядною церквою
• Предстоятель має титул «Митрополит Київський і всієї України»
• Юрисдикція обмежена територією держави Україна; призначати єпископів чи засновувати парафії за кордоном церква не може (вірні за кордоном перебувають під юрисдикцією Константинопольського патріархату)
• У важливих канонічних і догматичних питаннях церква звертається по думку до Константинопольського патріархату

Історична довідка ПЦУ зазначає, що 9 січня томос підписали всі члени Константинопольського Синоду і процедуру надання автокефалії формально завершено.

УПЦ після повномасштабного вторгнення

27 травня, через 3 місяці після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року, УПЦ провела в Києві собор. Постанова, розміщена на офіційному сайті УПЦ, засуджує війну як порушення Божої заповіді «не вбий» і висловлює незгоду з позицією Московського патріарха Кирила щодо війни. У ній також сказано, що до статуту внесено доповнення та зміни, які засвідчують повну самостійність і незалежність УПЦ.

Та сама постанова назвала умовами діалогу з ПЦУ, зокрема, припинення насильницьких захоплень храмів і примусових переходів парафій, а також розв’язання питання канонічності єпископських хіротоній ПЦУ. Постанова зазначає, що для визнання канонічності єпископів ПЦУ потрібне відновлення апостольського спадкоємства, тож на той момент УПЦ не визнавала канонічності священства ПЦУ.

Зміст цієї «незалежності» уряд України не визнає. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС, далі — «Державна служба»), що відповідає за релігійну політику, у грудні 2022 року оприлюднила статут УПЦ від 27 травня 2022 року, документ Московського патріарха Олексія II від 27 жовтня 1990 року та інші документи. У січні 2023 року Державна служба підготувала релігієзнавчу експертизу, яка дійшла висновку, що УПЦ є складовою частиною Російської православної церкви.

Закон серпня 2024 року

20 серпня 2024 року Верховна Рада ухвалила Закон № 3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Він набрав чинності 23 вересня того ж року. Преамбула як причини ухвалення закону називає підтримку Російською православною церквою збройної агресії Росії та загрозу безпеці держави й суспільства від протиправних дій Російської православної церкви й підпорядкованих їй організацій.

Основні положення закону такі.

• Заборона діяльності Російської православної церкви в Україні (частина 1 статті 3). Як підставу закон називає те, що Російська православна церква є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора і співучасницею воєнних злочинів і злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Росії
• Діяльність релігійних організацій, «афілійованих» з Російською православною церквою, не допускається; їх припиняють у встановленому законом порядку (частина 2 статті 3)
• Визначено 7 ознак афілійованості, зокрема входження до структури Російської православної церкви, обов’язковість для організації рішень Російської православної церкви, призначення чи затвердження Російською православною церквою керівника організації (стаття 5-1, додана до закону про свободу совісті)
• Відносини, зв’язки й контакти із забороненими організаціями не допускаються без згоди Державної служби (частина 4 статті 4)
• Заборонено використовувати релігійні організації для пропаганди ідеології «руського миру» (рос. «русский мир») (стаття 5)
• Водночас жодне положення закону не можна тлумачити як обмеження свободи сповідувати релігію чи переконання або права відправляти релігійні обряди (частина 2 статті 1)

Процедура поетапна. Спершу Державна служба досліджує наявність афілійованості, і якщо виявлено її ознаки, видає припис про усунення порушень. Організація може протягом 30 днів (за заявою — з продовженням щонайбільше на 60 днів) усунути порушення й повідомити про це. Якщо порушення не усунуто, Державна служба ухвалює рішення про визнання організації афілійованою і звертається до суду з вимогою про її припинення. Суд першої інстанції має ухвалити рішення протягом місяця, апеляційна інстанція (колегія щонайменше з 5 суддів Верховного Суду) — теж протягом місяця, і рішення Верховного Суду є остаточним. Положення про цю судову процедуру мали набрати чинності через 9 місяців після дня, що настає за днем опублікування закону.

Той самий закон змінив закон про свободу совісті, чітко закріпивши право парафії (релігійної громади) змінити підлеглість рішенням загальних зборів. Загальні збори для зміни підлеглості можуть скликати самі члени громади.

Процедура щодо Київської митрополії

Першою цей закон застосували до «Київської митрополії УПЦ» — центральної юридичної особи УПЦ. За повідомленнями Державної служби, події розгорталися так.

У переліку афілійованих організацій, який Державна служба оновила 10 червня 2026 року, є 3 організації: Київська митрополія, монастир у Корці та Голосіївський монастир у Києві. У заяві від 31 липня 2026 року Державна служба заявила, що відкличе позов, якщо Київська митрополія виконає припис і ухвалить рішення вивести парафії, єпархії, духовні навчальні заклади, монастирі тощо зі структури Російської православної церкви.

Щодо експертизи 2023 року є й окрема судова справа. За поясненням Державної служби, 6 квітня 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував наказ Державної служби про затвердження експертизи з процедурної підстави: не було окремо розглянуто заяву сторони Київської митрополії про відвід членів експертної комісії. Державна служба вважає, що суд не скасував самого висновку експертизи; розглянувши заяву про відвід, вона 13 травня 2026 року знову затвердила експертизу і подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Державна служба зазначає, що ця справа не впливає на визначення афілійованості за законом 2024 року.

Як розрізняти назви

Якщо в японських новинах написано «ウクライナ正教会», треба з’ясувати, про яку церкву йдеться. ПЦУ — церква, чию автокефалію визнано у 2019 році; УПЦ — церква, яка у 2022 році заявила про повну самостійність і незалежність, але яку уряд України вважає частиною Російської православної церкви. Закон 2024 року заборонив діяльність Російської православної церкви та організацій, визнаних афілійованими з нею, а не віру окремих вірян. Крім того, закон прописав для парафій шлях самостійно змінити підлеглість.