Річки України течуть до трьох морів: водні басейни, клімат і чорнозем

У текстах про географію України повно чисел: площа, довжина річок, частка чорноземів. Але яка установа і коли оприлюднила ці числа, здебільшого не пишуть. У цій статті до кожного числа додаємо, хто його оприлюднив і станом на коли.

Яку «Україну» описує ця стаття

Генеральна Асамблея ООН резолюцією 68/262 від 27 березня 2014 року підтвердила відданість суверенітету й територіальній цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах і заявила, що «референдум», проведений 16 березня того самого року в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, не має законної сили. Резолюція ES-11/4 від 12 жовтня 2022 року так само оголосила, що вересневі «референдуми» того року й подальша спроба анексії Донецької, Херсонської, Луганської та Запорізької областей не мають законної сили з погляду міжнародного права.

«Україна» в цій статті — це територія в межах саме цих міжнародно визнаних кордонів. Те, які території нині перебувають під чиїм контролем, постійно змінюється, тому ми цього не розглядаємо. Стаття 133 Конституції перелічує Автономну Республіку Крим, 24 області та міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус, а стаття 134 визначає Автономну Республіку Крим невід’ємною складовою частиною України.

Площа не збігається навіть у державних установ Японії

Міністерство закордонних справ Японії (外務省) у «Базових даних про Україну» (станом на 3 вересня 2026 року) подає 603 700 квадратних кілометрів — приблизно в 1,6 раза більше за Японію. JETRO (Японська організація зовнішньої торгівлі) в «Огляді та базовій статистиці» подає 603 520 квадратних кілометрів. Причину різниці в 180 квадратних кілометрів з’ясувати не вдалося. Як і в базовому огляді на нашому сайті, наводимо обидва значення без округлення.

«Країна рівнин» поділяється на три зони

Internet Encyclopedia of Ukraine (Канадський інститут українських студій Альбертського університету) описує країну, поділяючи її з півночі на південь на три природні зони: лісову зону Полісся, Лісостеп і Степ. Стаття про Полісся (автори — Володимир Кубійович, Ігор Стебельський, Іван Сидорук-Павлс) характеризує його як широку пласку низовину, вкриту льодовиковими, водно-льодовиковими й річковими відкладами; через малий похил річок і неглибокий рівень ґрунтових вод тут широко розвинені болота, а великі площі займають піски. Нинішнє українське Полісся має площу близько 100 тисяч квадратних кілометрів і охоплює майже всю Волинську й Рівненську області, близько двох третин Житомирської та північну третину Київської області.

Стаття про Лісостеп (автор — Володимир Кубійович) визначає його як центральну смугу між лісовою зоною на півночі та степом на півдні, що займає близько 30% території країни. Північна межа чітко проходить лінією Львів — Кременець — Житомир — Київ — Ніжин — Глухів і загалом збігається з північною межею лесу (дрібних відкладів, принесених вітром) і чорноземів. Південна межа нечітка, і в різних джерелах її проводять по-різному, пише стаття. Колись ліси вкривали від чверті до третини цієї зони, а нині — лише 11%.

Стаття про Степ (автор — Ігор Стебельський) оцінює степ в Україні приблизно у 240 тисяч квадратних кілометрів, або близько 40% території країни, і поділяє його на три підзони: північну, середню та південну. Уміст гумусу становить 6–8% у звичайних чорноземах на півночі, 5–6% у південних чорноземах середньої підзони, 3–4% у темно-каштанових ґрунтах і знижується до 2–3% у каштанових і солонцюватих ґрунтах на крайньому півдні. Річна кількість опадів зменшується з просуванням на південь — від 450 міліметрів біля Лісостепу до 300 міліметрів на Перекопі, а річне випаровування сягає 900–1000 міліметрів.

За межами трьох зон є два гірські масиви. Стаття тієї самої енциклопедії «Carpathian Mountains» (автор — Володимир Кубійович; уперше в паперовому виданні 1984 року) описує Карпати як гірську систему площею близько 200 тисяч квадратних кілометрів, що простягається дугою близько 1500 кілометрів від Братислави до Залізних Воріт на Дунаї; з них Україні належать 22 500 квадратних кілометрів. Українська частина — це середньовисотні гори. Стаття енциклопедії про Говерлу називає цю гору найвищою вершиною України (2061 метр), що належить до масиву Чорногора в Карпатах і біля якої бере початок річка Прут.

Стаття про Кримські гори (автори — Володимир Кубійович, Едвард Жарський) описує їх як три паралельні пасма на півдні півострова, що простягаються приблизно на 150 кілометрів від Севастополя до Феодосії завширшки 40–50 кілометрів, полого знижуючись на північ і круто обриваючись на південь. Найпівденніше, Головне пасмо — Яйла — це високе плато з твердих юрських вапняків, на поверхні якого майже немає води, зате трапляються карстові форми — провалля, печери тощо. Найвища вершина — Роман-Кош (1545 метрів).

Межі природних зон не збігаються з межами областей. До того ж усі ці статті вперше вийшли в паперовій «Encyclopedia of Ukraine» (1984–1993), а відомості про розораність і посіви спираються на радянську статистику. Як сучасні значення їх читати не можна.

Рівна поверхня не означає рівних надр

Стаття тієї самої енциклопедії «Ukrainian Crystalline Shield» (Український кристалічний щит; автор — Peter Sonnenfeld; уперше в паперовому виданні 1993 року) описує його як піднятий масив докембрійських кристалічних порід, що тягнеться переважно правобережжям Дніпра у формі бумеранга приблизно на 1000 кілометрів — від річки Горинь на північному заході до Азовського моря на південному сході, — і має площу близько 200 тисяч квадратних кілометрів. Там, де річки глибоко врізалися в долини, як-от між Дніпром і Запоріжжям, ці породи виходять на поверхню у вигляді скель і порогів. Залізні руди Кривого Рогу (джеспіліти) теж належать до нижньопротерозойських шарів цього щита.

На північний схід від нього — протилежна будова. Стаття «Dnipro-Donets Trough» (Дніпровсько-Донецька западина; уперше в паперовому виданні 1984 року) описує її як синклінальну структуру між Воронезьким масивом і щитом завширшки 80–150 кілометрів, товщина осадових порід у якій сягає 11 кілометрів у найглибшій частині — біля Полтави, Чутового та Краснограда. Стаття називає її найважливішим районом видобутку нафти й природного газу в Україні й зазначає, що тут є також кам’яна сіль, гіпс, фосфорити тощо. Під полями й містами геологія в кожному місці має різне походження.

Річки течуть до трьох морів

Таблиця, яку Державне агентство водних ресурсів України оприлюднює в розділі «Поверхневі води» Державного водного кадастру, показує для кожної річки, «куди впадає», а площу басейну — окремо «загалом» і «в межах України».

Річка	Куди впадає	Площа басейну, загалом (км²)	У тому числі в Україні (км²)
Дніпро	Чорне море	504 300	291 400
Прип’ять	Дніпро	114 300	68 366
Десна	Дніпро	88 900	33 820
Дністер	Чорне море	72 100	52 300
Південний Буг	Чорне море	63 700	63 700
Дунай	Чорне море	804 087	30 626
Тиса	Дунай	157 186	12 777
Прут	Дунай	27 500	9168
Сіверський Донець	Дон	98 900	54 540
Західний Буг	Зегжинське водосховище (річка Нарев)	39 580	10 410
Сян	Вісла	16 861	2482

Напрямок не один. Дніпро, Дністер, Південний Буг і Дунай течуть до Чорного моря. Сіверський Донець впадає в Дон, і його вода йде до Азовського моря. Західний Буг — через Нарев, а Сян — безпосередньо впадають у Віслу й виходять до Балтійського моря. Південний Буг і Західний Буг зі схожими назвами — різні річки, що впадають у різні моря. У Південного Бугу вся площа басейну — 63 700 квадратних кілометрів — лежить в Україні: він не перетинає кордону. У Дунаю ж із басейну понад 800 тисяч квадратних кілометрів в Україні лише 30 626 квадратних кілометрів.

Щодо Дунаю стаття Internet Encyclopedia of Ukraine «Danube River» (уперше в паперовому виданні 1984 року) пише, що нижня течія завдовжки 160 кілометрів — від гирла Пруту до Чорного моря — є кордоном між Україною та Румунією. На цій ділянці Дунай утворює дельту й поділяється на три рукави, а найпівнічніший, Кілійське гирло, майже 100 кілометрів іде вздовж кордону України. Як річки українського басейну Дунаю стаття називає Тису (Закарпаття) і Прут, що беруть початок у Карпатах, а як українські дунайські порти — Рені, Ізмаїл, Кілію та Вилкове.

Довжини річок в оприлюдненому PDF-файлі кадастру не прочитати: відповідна графа обрізана за межами сторінки. Таблиця 1 рецензованої статті 2020 року (Didovets та ін.) подає: Дніпро — 2201 кілометр, Дністер — 1362 кілометри, Сіверський Донець — 1053 кілометри (з них в Україні близько 455 кілометрів), Південний Буг — 806 кілометрів тощо. Однак площі басейнів у тій самій таблиці не збігаються з кадастром (для Дністра — 68 627 проти 72 100). Беручи довжину й площу з різних джерел, треба бути обережними.

Та сама стаття пише також, що «басейн Дніпра займає близько 65% території України». Але площа басейну в межах України за кадастром — 291 400 квадратних кілометрів — становить приблизно 48% від площі країни в 603 520–603 700 квадратних кілометрів. Причину розбіжності з’ясувати не вдалося, тому наводимо лише друге значення, яке можна обчислити. Стаття також зазначає, що Дніпро сильно зарегульований каскадом водосховищ і гребель, збудованих у XX столітті. Великі сині плями на мапі — не обов’язково природні озера.

Дніпро — ще й річка, що тече з-за кордону. Стаття енциклопедії «Dnipro River» (автори — Володимир Кубійович, Іван Тесля; уперше в паперовому виданні 1984 року) називає його витоком торфове болото на Валдайській височині в Росії на висоті 220 метрів і пише, що річка входить в Україну через Білорусь. Загальна довжина — 2285 кілометрів, з них 485 кілометрів у Росії, 595 кілометрів у Білорусі та 1095 кілометрів в Україні. З наведеними вище 2201 кілометром зі статті 2020 року це значення довжини теж не збігається.

За тією самою статтею, на ділянці від Києва до міста Дніпро лівий і правий схили долини чітко відрізняються. Правий берег на 100–150 метрів вищий за рівень річки, глибоко порізаний ярами та балками й укритий лісом; Київ стоїть саме на цих «дніпровських горах». Лівий берег низький і піщаний, на схід він піднімається широкими терасами. Проте вже на момент написання статті основне русло від гирла Прип’яті до Каховки перетворилося на каскад гребель і водосховищ, а природне русло збереглося лише на коротких ділянках.

Озера невеликі, Азовське море мілке

Стаття Internet Encyclopedia of Ukraine (Канадський інститут українських студій Альбертського університету) «Lakes» (автор — Ігор Стебельський; уперше в паперовому виданні 1993 року) підсумовує українські озера так: «їх багато, але вони невеликі». В Україні понад 3000 озер загальною площею водного дзеркала трохи більше 2000 квадратних кілометрів. Понад 10 квадратних кілометрів мають лише 30 із них, понад 30 квадратних кілометрів — лише 13. Найбільше озер, що утворилися внаслідок зміни русел річок; вони мілкі й невеликі. Виняток — карстові озера на північному заході, на Поліссі: Світязь при площі водного дзеркала 24,2 квадратного кілометра має найбільшу глибину 58,4 метра.

За площею близько 59% водного дзеркала озер України припадає на узбережжя Чорного й Азовського морів. Стаття поділяє їх на лагуни — відгороджені мілкі морські затоки — і лимани — затоплені й замкнені гирла річок; і ті, й інші відділені від моря вузькими піщаними косами. Інша стаття, «Estuary» (уперше в паперовому виданні 1984 року), визначає лиман як «частково замкнену прибережну водойму, де річкова вода змішується з морською й розбавляє її». Дністровський лиман при площі 360 квадратних кілометрів має глибину 2,5 метра, Тилігульський — 150–170 квадратних кілометрів і 21 метр. Водойми за береговою лінією не можна вважати всі разом прісними озерами.

І про Азовське море стаття тієї самої енциклопедії «Azov, Sea of» (автор — Володимир Кубійович; уперше в паперовому виданні 1984 року) наводить конкретні числа. Площа — 40 тисяч квадратних кілометрів, середня глибина — 8 метрів, а найбільша — лише 14,5 метра, навпроти Керченської протоки. Дно рівне, вкрите піском і черепашником. Прісної води надходить у середньому 40,7 кубічного кілометра на рік, з них 28,5 кубічного кілометра — з Дону, 11 кубічних кілометрів — з Кубані. Через мілководність і великий приплив прісної річкової води різниця температури й солоності між поверхнею та дном невелика. За статтею енциклопедії «Black Sea» (автори — Володимир Кубійович, Іван Тесля; уперше в паперовому виданні 1984 року), середня глибина Чорного моря — 1300 метрів, найбільша — 2245 метрів. Умови води тут інші, ніж у мілкому Азовському морі.

На західному краю Азовського моря — Сиваш; стаття описує його як мілке солоне озеро, відділене від Азовського моря довгою вузькою Арабатською стрілкою. Інша стаття, «Arabat Spit», зазначає, що ця коса має довжину близько 100 кілометрів, а ширину — від 270 метрів до трохи менше 8 кілометрів. Тут простягаються води, які важко назвати і морем, і суходолом.

Водночас серед великих синіх плям, які сьогодні видно на мапі, більшість тих, що вздовж Дніпра, — рукотворні водосховища. Та сама стаття «Lakes» пише, що лише шість великих водосховищ на Дніпрі мають площу водного дзеркала понад 7000 квадратних кілометрів, а загальна площа ставків і водосховищ України станом на січень 1986 року становила 11 730 квадратних кілометрів.

Діапазон температур і опадів

За підсумком клімату досліджуваної території в тій самій статті, середня температура січня на більшій частині країни — від мінус 2 до мінус 7,5 градуса, а середня температура липня — від плюс 17,5 до плюс 22 градусів (як джерело названо матеріал ФАО 2015 року). Субтропічний середземноморський клімат, за статтею, має лише південне узбережжя Кримського півострова.

Річна кількість опадів у Карпатах сягає 1600 міліметрів, у Криму — 1150 міліметрів. В інших місцях вона зменшується від 700–750 міліметрів на північному заході до 300–350 міліметрів на південному сході (як джерела названо Національне повідомлення України про зміну клімату 2013 року тощо). Усе це значення, які стаття 2020 року взяла зі старих матеріалів, а не нові спостереження.

Майбутній стік — це «проєкція», а не «спостереження»

Те саме дослідження, перевіривши шість глобальних гідрологічних моделей, обрало WaterGAP2 і, запустивши її з чотирма кліматичними моделями ISIMIP2b зі скоригованими систематичними похибками, порівняло стік у 2041–2070 і 2071–2100 роках за сценаріями RCP2.6 і RCP8.5 зі стоком 1971–2000 років.

• RCP2.6: для Тиси, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Десни й Західного Бугу — від мінус 10% до плюс 6%. Для Дніпра, Дністра й Прип’яті — у середньому зменшення до приблизно 20%.
• RCP8.5: у багатьох басейнах значне зменшення до кінця століття, для Прип’яті, Південного Бугу й Дністра — до мінус 30%.
• Сезони: у всіх басейнах, крім Сіверського Дінця, зменшення влітку. Для Десни, Тиси, Південного Бугу й Сіверського Дінця — тенденція до збільшення взимку.

Це майбутні оцінки за сценаріями викидів, а не свідчення того, що зменшення в такому розмірі вже спостерігається.

Чорнозем — це не лише про площу

Ґрунтознавча стаття 2019 року (Степан Позняк, Soil Science Annual, том 70, № 3) оцінює площу чорноземів України приблизно у 27,8 мільйона гектарів, або 8,7% світової площі чорноземів. Стаття бере це значення з іншої публікації 2015 року й не зазначає, станом на який рік воно подане. Загальна площа чорноземів у світі — близько 314 мільйонів гектарів, приблизно 2,4% світового ґрунтового покриву.

За цією статтею, чорноземи займають 67,7% сільськогосподарських угідь України й майже повністю розорані. Вони почали формуватися близько 10 тисяч років тому, уміст гумусу — від 3% до 10% або й більше.

І та сама стаття подає в числах також деградацію. У лісостеповій зоні розорано 85% чорноземів, у степовій — 90% (по всій країні розорано близько 54% ґрунтів). Ерозії зазнали 30% усіх орних земель, у зоні чорноземів — близько 25%. За 130 років від часу досліджень Докучаєва втрати гумусу у верхньому шарі становлять від 21% до 40%, або 0,5–0,9 тонни на гектар. Стаття наводить і приклад: у заповіднику Михайлівська цілина в Сумській області вміст гумусу у верхньому 30-сантиметровому шарі становить 9,5–10%, тоді як у того самого ґрунту на ріллі — 4,5–5%.

Стаття 14 Конституції визначає: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Зазначимо, що стаття Позняка опублікована 2019 року, і як «воєнну деградацію ґрунтів» у ній згадано тодішні бойові дії на Донбасі. Наслідків повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року вона не охоплює.

Рамки охорони теж різні. Серед 8 об’єктів Світової спадщини в Україні природний лише один — «Букові праліси та давні букові ліси Карпат та інших регіонів Європи», транскордонний об’єкт із 93 складових у 18 країнах. Натомість Асканія-Нова, що репрезентує південний степ, — не об’єкт Світової спадщини, а біосферний резерват програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (MAB) (внесений 1984 року, 33 308 гектарів). До Попереднього списку Світової спадщини вона входить з 1989 року, але включення до Попереднього списку — не те саме, що внесення до Списку.

6 червня 2023 року: руйнування Каховської греблі

Швидка екологічна оцінка, яку Програма ООН з довкілля (ЮНЕП) оприлюднила в жовтні 2023 року, зазначає, що руйнування сталося рано-вранці 6 червня 2023 року, а сам звіт визначає себе як попередній аналіз. Оцінка окремо описує ще не встановлені «потенційні наслідки» та зміни, які вдалося виміряти чи спостерегти. Далі в ній прямо сказано, що точна оцінка загального впливу на зрошення, питну воду, водопостачання промисловості, зокрема Запорізької атомної електростанції, і пов’язаних із цим наслідків для здоров’я виходить за межі цієї швидкої оцінки й залишається серйозним приводом для занепокоєння.

Щодо причини руйнування уряд України заявляє, що російські військові, які понад рік контролювали греблю й електростанцію, заклали вибухівку й підірвали її (виступ Постійного представника України при ООН на 9340-му засіданні Ради Безпеки ООН 6 червня 2023 року). Документи міжнародних організацій, які ми перевірили для цієї статті, причини не встановлюють. Користуючись мапами чи супутниковими знімками, треба перевіряти, станом на коли на них показано водне дзеркало.

Широкі рівнини, великі річки й чорнозем. Щоб просто їх перелічити, вистачить короткого тексту. Але коли звіряєш кожне число з джерелом, з’ясовується, що вода розходиться до трьох морів, площа басейну тієї самої річки в різних джерелах різна, а про багатство чорнозему говорять разом із числами його деградації.