Як упорядкувати 14 тисяч прислів’їв: збірники Номиса й Франка

«Тиха вода греблю рве», «Дар за дар, слово за слово». Частину таких українських прислів’їв у XIX столітті пронумерували й зібрали в книжки. Найвідоміші з них — «Українські приказки, прислів’я и таке инше» за редакцією Матвія Номиса, видані 1864 року в Санкт-Петербурзі, та «Галицько-руські народні приповідки» за редакцією Івана Франка, видані 1901–1910 років у Львові.

Стаття «Proverbs» в Internet Encyclopedia of Ukraine (видає Канадський інститут українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) називає книжку Номиса найкращим збірником XIX століття, а книжку Франка — збірником, який досі ніхто не перевершив. Ці дві книжки розташували десятки тисяч прислів’їв зовсім по-різному.

Номис — це псевдонім

Номис — псевдонім, справжнє ім’я — Матвій Терентійович Симонов. За IEU та «Енциклопедією історії України» Інституту історії України НАН України, він народився 17 листопада 1823 року в селі Лубенського повіту Полтавської губернії й помер 26 грудня 1900 року. 1848 року закінчив Київський університет і став учителем, а за IEU, з 1873 року був директором Лубенської гімназії. Наприкінці життя продав землю й пожертвував кошти Науковому товариству імені Шевченка та іншим установам.

На титульній сторінці книжки написано: «Збірники О. В. Марковича и других. Спорудив М. Номис». Основою стали прислів’я, які зібрав фольклорист Опанас Маркович; за передмовою Номиса, їх разом із варіантами було понад 50 тисяч. Номис додав до них збірки, надіслані іншими людьми. Передмова одну за одною перелічує їх: Микола Білозерський надіслав 2 011 прислів’їв і 345 загадок, поет Степан Руданський — 298 прислів’їв, записаних у 1850-х роках у селах Поділля, тощо.

За IEU, до книжки ввійшли 14 339 прислів’їв без урахування варіантів і 505 загадок («Енциклопедія історії України» пише про «близько 15 тисяч записів»). IEU оцінює збірник як найкраще досягнення тогочасної слов’янської пареміології, попри цензурні вилучення. Вилучене згодом, 1909 року, оприлюднив літературознавець Михайло Возняк («Енциклопедія історії України»). На звороті титульної сторінки надруковано цензурний дозвіл із датою 13 липня 1864 року й місцем — Санкт-Петербург. Роком раніше, 1863-го, Російська імперія видала циркуляр, що забороняв видання українською мовою, крім художньої літератури (наступного року після заборони українських видань у Російській імперії в Японії відкрили Токійський університет).

Спосіб Номиса: за темами

У передмові Номис пояснює свій задум упорядкування: він розташував прислів’я не на основі якоїсь психологічної теорії, а за предметами — так, щоб їх було легко шукати, читати й запам’ятовувати. Основний текст починається розділами «Віра», «Бог», «Гріх», «Піст», «Молитва», «Церква», а на початку кожного розділу вказано межі номерів, що до нього належать.

За передмовою, Номис умістив усе, що було в збірках, зокрема загадки й замовляння. Місцеві форми мовлення він залишив без виправлень, а після прислів’їв скороченнями позначив місцевість запису чи збирача. Прислів’я, які надійшли після завершення нумерації, він зібрав наприкінці книжки як «додатки».

Читаємо за оригіналом і номерами

Книжку Номиса зазвичай цитують за наскрізними номерами. Навіть збірник Франка в поясненнях наводить номери Номиса, наприклад «Номис 6066–6068». Нижче — 6 прислів’їв із книжки Номиса й 1 із книжки Франка в написанні першодруку (у дужках — скорочення місця запису, подане після прислів’я).

У книжці Номиса безпосередньо перед № 12870 уміщено й «Слово не горобець, назад не вернецця». До прислів’я «Аз, буки, віде» Франко додав пояснення: воно виражає думку, що навчання підносить людину на вище становище.

Значення й ужиток прислів’їв належать до часу й місцевості запису. Які з них і наскільки вживають у сучасній Україні, тут не розглянуто, бо дослідницьких даних про це немає.

Спосіб Франка: за абеткою опорних слів

«Галицько-руські народні приповідки» Франка виходили в 1901–1910 роках як томи 10, 16, 23, 24, 27 і 28 «Етноґрафічного збірника» Наукового товариства імені Шевченка. Це три томи, кожен із яких поділено на два випуски, — разом шість книжок. IEU оцінює кількість записів у понад 30 тисяч.

На відміну від Номиса, прислів’я розташовано за абеткою опорних слів у них. Перший випуск першого тому охоплює «А–Відати», останній випуск — «Рабунок–Ячмінь». При кожному прислів’ї зазначено місце запису, а до багатьох додано пояснення, у якій ситуації його вживають і з якої історії воно виникло, та порівняння з прислів’ями інших мов.

Стаття IEU «Proverbs» пише, що радянські збірники прислів’їв містили великі розділи «радянських прислів’їв» про партію, радянський лад і «ворогів народу», і що більшість із них — штучні, створені за вказівкою партії й не пов’язані з народом. Те, що два збірники XIX століття сумлінно фіксують місце й людину, від якої записано кожне прислів’я, допомагає перевірити, які прислів’я справді записано з народних уст.