Писанка: українське яйце, яке «пишуть» воском, і внесення до списку ЮНЕСКО 2024 року

Писанка — українське яйце, на яке спершу воском «пишуть» візерунок, а потім фарбують у кілька кольорів. Назва походить від того самого кореня, що й дієслово писати («Етимологічний словник української мови»). У грудні 2024 року писанку внесли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Японською її часто подають узагальнено як «українське великоднє яйце», але українською залежно від способу виготовлення такі яйця мають різні назви. І про значення візерунків самі українські дослідники висловлюються дуже обережно.

Спершу — назви розрізняються

У словниках розрізнення не надто детальне. «Тлумачний словник української мови» лише пояснює писанку як «Розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайно дерев’яне, яйце», а крашанку — як «Пофарбоване яйце, признач. для Великодніх свят». Далі йдуть етнографічні музеї. В оголошенні про майстер-клас писанкарства Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, Пирогів) як «основні техніки розписування й декорування великодніх яєць» названо чотири — крашанка, писанка, крапанка та дряпанка, — і сказано, що писанку «не вживають у їжу».

«Писати» воском і писачком

В оголошенні про майстерню писанкарства Музею Івана Гончара (Київ) сказано, що там навчатимуть «традиції розпису писанок за допомогою писачка, воску та вогню». «Internet Encyclopedia of Ukraine» називає цей інструмент kystka (кістка) і описує його як невелику металеву конічну трубочку, закріплену на дерев’яній ручці.

За тією самою статтею, фарбування відбувається в такій послідовності: жовтий, червоний, «темний колір (фіолетовий або чорний)», а наприкінці віск розтоплюють і знімають. Ділянки, вкриті воском, залишаються того кольору, який мали на той момент, тож послідовність іде від світлих кольорів до темних. Стаття порівнює це з батиком. Опис процесу в тексті ЮНЕСКО про внесення до списку такий самий.

Наскільки можна стверджувати, що «цей візерунок означає ось що»

До текстів про писанку часто додають таблиці відповідності візерунків і значень. Ця стаття такої таблиці не складає: ми не знайшли жодної, для якої можна було б простежити, хто, коли й на підставі яких джерел це стверджує. Текст ЮНЕСКО теж обмежується загальним поясненням, що оздоблені яйця передають «особисті побажання чи послання»; переліку, який візерунок що позначає, там немає.

В українських дослідженнях є застереження щодо такого «розшифрування». Анатолій Щербань, завідувач відділу керамології Інституту народознавства НАН України, у статті у «Віснику Львівської національної академії мистецтв» (вип. 21, 2010) цитує мистецтвознавицю Тетяну Кара-Васильєву.

«…вивчення символічної мови давнього орнаменту – дуже приваблива і водночас надто небезпечна для дослідників тема, в рамках якої наукове дослідження іноді непомітно підмінюється науковою спекуляцією. Основна складність пов’язана з тим, що науковець, не маючи […] словника давньої знакової мови, змушений вдаватися до аналогій або ж власних асоціацій сучасної людини. […] Нам невідома знакова мова дохристиянського язичництва. Це породжує масу спекулятивних інтерпретацій тих чи тих орнаментальних мотивів, які збереглися в народному мистецтві, але втратили своє первісне значення або набули нової інтерпретації».

Тетяна Кара-Васильєва, «Давнина в рушниках» («Народне мистецтво», 1998, № 1-2). Цитовано за статтею Анатолія Щербаня «Історія орнаментації кераміки Лівобережної України» (2010)

Сам Щербань також указує на слабкість досліджень, які «прочитують» орнамент як «рисункову писемність»: у них не ставлять питання, наскільки широке коло осіб здатне передавати й отримувати інформацію за допомогою таких головоломок.

Збереглися не яйця

Згадана стаття «Easter egg» пише, що через крихкість яєць жодної давньої писанки не збереглося. На початку тієї самої статті сказано також, що цей звичай походить від доісторичної трипільської культури, але підстав для цього не наведено. Це стаття, уперше опублікована в енциклопедії, укладеній у Канаді 1984 року.

Збереглися не самі яйця, а кераміка й кістяні вироби у формі яєць. Предмет, який Національний заповідник «Софія Київська» показав у квітні 2026 року, — керамічна «писанка-брязкальце» XII століття. Її знайшли під час розкопок на міському цвинтарі Судака в 1966–1972 роках; глиняна кулька всередині видає звук. Тієї ж весни Національний музей історії України разом з Історико-культурним заповідником «Вишгород» та іншими відкрив виставку, де представлено подібні вироби XI–XII століть і яйця з оленячого рогу.

Джерел, які б стверджували, що між цими предметами й нинішніми яйцями, розписаними воском, є технічний зв’язок, ми не знайшли.

Регіональні відмінності й нерівномірність самих джерел

Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України (редакція від 28 липня 2023 року, усього 77 елементів) містить два елементи, пов’язані з писанкою. «Традиція гуцульської писанки» (012.нкс／наказ від 16 листопада 2018 року № 995) перелічує конкретні населені пункти Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. «Українська писанка: традиція і мистецтво» (046.нкс／наказ від 6 липня 2022 року № 228) має в графі про географічне поширення «уся Україна».

У роз’ясненні державної установи Харківської області — Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва — зіставлено: «геометричні орнаменти Гуцульщини дрібні і мов різьбою щільно вкривають всю поверхню виробу», тоді як «чіткий і достатньо великий малюнок Харківських писанок розквітає на чорному, темно-червоному чи зеленому тлі сукупністю рослинних та солярних мотивів».

Проте те, як збереглися джерела, різниться залежно від регіону. Як повідомив Музей Івана Гончара у квітні 2024 року, писанкарка Зоя Сташук передала музею близько 70 писанок. Це спроба впорядкувати їх не за історико-етнографічними регіонами, а за нинішніми областями, за принципом по 3 писанки з кожної області. Але з Луганської, Донецької та Запорізької областей є лише по одній, а для Луганської області історичних зображень не знайшли, тож візерунок відтворили за описом у журналі 2006 року. Не було візерунків чи не збереглося записів — це різні речі.

Що саме внесено до списку ЮНЕСКО

Офіційна назва — «Pysanka, Ukrainian tradition and art of decorating eggs» («Писанка, українська традиція та мистецтво оздоблення яєць»). Її внесено до Репрезентативного списку на 19-й сесії Міжурядового комітету, що проходила з 2 по 6 грудня 2024 року в Асунсьйоні (Парагвай). Це спільна номінація України та Естонії. За повідомленням Міністерства культури та інформаційної політики України від 3 грудня того ж року, номінація ґрунтується на двох елементах національного переліку України та одному елементі Естонії, і міністерство називає це першим міжнародним спільним елементом.

Якщо побачите текст, де написано лише «внесено до ЮНЕСКО», найнадійніше — перевірити, до якого саме списку. Українських елементів 7 (станом на 23 вересня 2026 року), але всі вони в різних списках.

Де побачити справжні писанки

Музей писанки (Коломия, Івано-Франківська область) відкрився 1987 року, і його збірка налічує понад 12 тисяч експонатів. Серед передумов створення музей називає винайдення методу консервації яйця, а також «занепад писанкарства внаслідок ідеологічного тиску всіх органів радянської влади». Мабуть, справжні писанки з чітко зазначеним регіоном і часом допоможуть зрозуміти більше й швидше, ніж тексти про значення візерунків.