Заповідники України: незорані степи і 28 озер

Територія України з півночі на південь поділяється на три смуги — лісове Полісся, Лісостеп і Степ, а на заході лежать Карпати. Загальний рельєф і водну мережу ми розглянули у статті про річки, клімат і чорноземи. Як там ішлося, чорноземи Лісостепу і Степу здебільшого вже розорано. Ця стаття — про ту невелику частину, що зберегла «первісний вигляд». Що охороняють, що там живе і що невпинно вимірюють люди, які працюють у заповідниках.

Заповідник — насамперед місце для досліджень

Стаття «Nature preserves» (автори Philip Pryde, Ihor Stebelsky, оновлено 2009 року) в «Internet Encyclopedia of Ukraine» (далі — IEU), яку укладає Канадський інститут українських студій (CIUS) Альбертського університету в Канаді, так описує систему природоохоронних територій України.

В її центрі — природні заповідники, головне призначення яких, за цим описом, — працювати як дослідницькі установи. Вони зберігають репрезентативні ділянки певних ландшафтів чи екосистем — степу, лиману, лісу — і їх іноді називають «еталонами природи». Туристична функція для них майже не передбачена: її покладено на національні природні парки.

Навколо них накладаються менші території кількох типів: заказники, що охороняють лише певні види тварин чи рослин (стаття наводить 2 709 заказників станом на 2007 рік), пам’ятки природи, що охороняють окремі об’єкти на кшталт печер чи водоспадів (так само 3 078), тощо. За цією статтею, станом на 2007 рік загальна площа заповідників, парків та інших територій становила близько 2,8 млн гектарів, або приблизно 4,7% площі країни. Це дані майже двадцятирічної давнини, а не нинішні значення.

Степ — Асканія-Нова

Асканія-Нова на півдні України, у Херсонській області, — біосферний резерват програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (MAB). Сторінка ЮНЕСКО називає рік включення 1984-й, площу — 33 308 гектарів і вказує, що резерват лежить за 60 кілометрів на південний схід від міста Каховки, поблизу Чорного моря. Основним типом середовища там названо степ, де домінують види ковили (Stipa) і костриця (Festuca).

За статтею IEU «Askaniia-Nova Biosphere Reserve» (автори Marko Robert Stech, Edvard Zharsky, оновлено 2025 року), усе почалося 1874 року зі звіринця, який поселенець прусського походження Фрідріх Фальц-Фейн заснував на землі свого батька. 1898 року його відкрили як установу, що поєднувала заповідну ділянку незораного степу, зоопарк і дендропарк. За цією ж статтею, Фальц-Фейн був одним з ініціаторів відлову диких коней Пржевальського в Монголії, і коні Пржевальського, які нині живуть у світі на волі, фактично походять від стада, збереженого тут. Частина території, що припадає на ніколи не ораний степ, становить 11 054 гектари.

Та сама стаття згадує й роль резервату як місця зупинки птахів. Великий Чапельський під на його території (4×6 кілометрів) — водно-болотне угіддя Рамсарської конвенції, де під час перельоту зупиняються великі зграї журавлів, сірих гусей і білолобих гусок. Загалом у резерваті зафіксовано близько 270 видів диких птахів.

Зауважимо, що рік надання статусу біосферного резервату сторінка ЮНЕСКО вказує як 1984-й, а IEU — як 1985-й. Крім того, IEU зазначає, що резерват розташований на території, нині окупованій Російською Федерацією, і з 20 березня 2023 року весь резерват перебуває під контролем окупаційної влади.

Гори — Карпатський біосферний заповідник

Карпатський біосферний заповідник у Закарпатській області на заході країни 1992 року увійшов до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Сторінка ЮНЕСКО вказує площу 65 828 гектарів і пояснює, що він охоплює всі природні пояси південного схилу Українських Карпат — від низовин на висоті 180 метрів до високогір’я на висоті 2 061 метр (гора Говерла). Тут зафіксовано 3 022 види рослин (зокрема 1 353 види судинних рослин) і 315 видів хребетних; добре збереглися популяції великих хижаків — вовка, рисі, бурого ведмедя.

Однойменна стаття IEU (автор Volodymyr Kricsfalusy, 2008 рік) описує заповідник як сукупність шести віддалених один від одного масивів. Один із них, Угольсько-Широколужанський масив (15 580 гектарів), відомий як найбільший масив букових пралісів у Європі, а «Долина нарцисів» біля Хуста (257 гектарів) охороняє велике скупчення вузьколистого нарциса, який, як вважають, зберігся тут від часів після льодовикового періоду. Площа, яку наводить IEU за 2008 рік, — 53 630 гектарів, що відрізняється від нинішнього значення ЮНЕСКО. Чи змінилися межі, чи різниться спосіб підрахунку, з описів обох джерел не зрозуміло.

Цей заповідник не відокремлений від життя людей. За сторінкою ЮНЕСКО, більшість місцевих жителів живе за межами заповідника, але більша частина землекористування відбувається всередині. Передусім це випас корів і овець на гірських луках — полонинах, де влітку вівчарі спільно доглядають отари. ЮНЕСКО пише, що гарантія права користуватися пасовищами і доступу до них має для жителів вирішальне значення, і водночас згадує про незаконні рубки.

Болота — озера і торфовища Полісся

За статтею IEU «Wetlands» (автор Ihor Stebelsky; уперше надрукована 1993 року), водно-болотні угіддя України займають близько 1 млн гектарів, або 1,7% території країни, а найбільші з них — обабіч річки Прип’ять, особливо на заході, у Волинській і Рівненській областях. Стаття пише, що осушення боліт тривалий час вважали «розумною економічною політикою», і вказує, що 1987 року площа осушених сільськогосподарських земель перевищила 3 млн гектарів. Унаслідок цього на Прип’яті та інших річках посилилися весняні повені, а літній стік зменшився. Водно-болотні угіддя — це губка, що регулює стік річок, фільтр, що очищає воду, і прихисток для дикої природи; тому нині їх розглядають як об’єкт охорони — такий висновок цієї статті.

На крайньому північному заході цього краю, біля кордону з Польщею і Білоруссю, лежить Шацьк. 1983 року тут створили національний природний парк (IEU), а 2002 року ЮНЕСКО визнала біосферний резерват «Шацький». Сторінка ЮНЕСКО вказує площу 75 075 гектарів і зазначає, що 28 тутешніх озер утворюють одну з визначних озерних систем Європи, а озеро Світязь — найглибше природне озеро країни (58,4 метра). Тут перетинаються два великі міграційні шляхи, і навесні та восени озерами користуються десятки тисяч водоплавних птахів. Для очеретянки прудкої (Acrocephalus paludicola), виду, що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі, Західне Полісся є ключовим місцем проживання.

Рамсарські угіддя після повномасштабного вторгнення

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України на сторінці до Всесвітнього дня водно-болотних угідь 2025 року пише, що 50 угідь країни внесено до Рамсарського списку «водно-болотних угідь міжнародного значення».

На тій самій сторінці міністерство як власний аналіз описує вплив окупації з 2014 року і повномасштабного вторгнення Росії в Україну, що почалося 24 лютого 2022 року. З 50 угідь 48 зазнали впливу бойових дій або пов’язаних із ними економічних наслідків, а 31 — шкоди від бойових дій, обстрілів, мінування, навчань і пересування російських військ тощо. Три з них постраждали від зруйнування Каховської греблі в червні 2023 року, яке міністерство називає «підривом»: «Дельта Дніпра» повністю затоплена і частково пошкоджена, ще одне угіддя повністю, а ще одне частково пересохли. Міністерство також пише, що на водно-болотних угіддях на окупованих територіях охоронна діяльність зупинена або ведеться з порушенням законодавства України і міжнародних конвенцій.

Це повідомлення державного органу України, а не результат перевірки ступеня шкоди окремим угіддям третьою стороною на місці. Багато місць важко обстежити на місці.

Що досліджують у заповідниках

Робота заповідника — не обгородити територію, а невпинно вимірювати. Сторінка ЮНЕСКО про Шацький резерват пише, що університети й наукові установи Львова, Луцька і Києва мають тут польові стаціонари і ведуть довгострокові дослідження рельєфу, гідрології, водних організмів, ґрунтів, рослинності, екології та природоохоронного управління. Резерват і сам підтримує рівень води в озерах, піднімає рівень ґрунтових вод довкола і відновлює болотну рослинність. Озера й болота дають питну воду, торфовища накопичують вуглець і пом’якшують повені. Дослідження потрібні й для того, щоб перевіряти, чи зберігаються ці функції.

У Карпатах ті самі гірські луки — і місце зростання рідкісних рослин, і пасовище вівчарів. Тут не обійтися тим, щоб витіснити когось одного, і саме тому ЮНЕСКО приділяє стільки уваги праву жителів на користування. А цінність того, що степ Асканії-Нової «ніколи не орали», стає зрозумілою лише в порівнянні з полями довкола.

Зрозуміти природу України допомагають не лише площі й кількість видів. Який степ і чому лишився незораним, яке болото і чому уникло осушення, хто і що там вимірює. Записи заповідників — це й відповіді на ці запитання.