Вишиванка: вишивка, різна в кожному регіоні, і візерунки, що прийшли наприкінці XIX століття

Вишиванка — вишита сорочка, яку носили в Україні. Офіційний сайт України ukraine.ua пояснює, що це «вид традиційного одягу» і «частина українського національного костюма». Японською її часто подають узагальнено як «національний костюм», але насправді в різних регіонах відрізняються і техніка, і кольори, а серед візерунків, які сьогодні подають як «традиційні», є й такі, що прийшли ззовні наприкінці XIX століття.

«Українська вишивка» — не одна

Стаття «Embroidery» в «Internet Encyclopedia of Ukraine», яку укладає Канадський інститут українських студій Альбертського університету (уперше опублікована в паперовій енциклопедії 1984 року), за відмінностями візерунків і кольорів ділить Україну на три великі зони вишивки.

Доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Тетяна Кара-Васильєва в доповіді на IV Французько-українському археологічному конгресі, що відбувся в Києві у квітні 2015 року, зазначила: «Особливістю української, в першу чергу полтавської, подільської та гуцульської вишивки є віртуозність внутрішньої розробки геометричного мотиву».

Наскільки відоме значення візерунків

До статей про вишиванку часто додають таблиці відповідності на кшталт «цей візерунок означає захист». Проте небагато з них дозволяють простежити, хто, коли й на підставі яких джерел це стверджує. Згадана доповідь Кара-Васильєвої розглядає саме це питання. Про геометричні мотиви дослідниця пише: «Ці мотиви, що виникли в глибоку давнину з часом втратили свою семантику», а про зв’язок із «деревом життя» і «Світовим деревом» — таке.

«Про генетичний зв’язок рушникових зображень з «деревом життя», «Світовим деревом» ми можемо говорити гіпотетично, оскільки немає фактичних доказів цього, ні аргументованих народних назв цього мотиву, ні фіксованих літературних чи фольклорних джерел».

Тетяна Кара-Васильєва, «Геометричний орнамент української вишивки та сучасна його інтерпретація» (2015)

У висновках сказано: «сьогодні важко підтвердити чи спростувати семантику орнаментальних мотивів геометричного орнаменту, тим більше йти шляхом їх розшифровки», а про нинішній стан — що «сьогодні утворився величезний шал кон’юнктурних теорій міфотворчості, розшифровки знаків у вишивці, що не має нічого спільного з науковими дослідженнями».

Народні назви, які наводить дослідниця, промовисті. Розетки, які дослідники інколи відносять до солярних знаків, у полтавській вишивці називають «зірки», «ключі», «вітряки». А ще — «заячі вуха», «оленячі голови», «волові очі», «човники». Назви, якими користувалися самі вишивальниці, були не космологічними термінами, а назвами речей довкола.

Офіційний сайт України також пише про це як про вірування: «українці вірять, що вишивка має значення оберега». Ця стаття не наводить таблиці значень мотивів, бо ми не знайшли жодної, походження якої можна простежити.

«Старий візерунок» буває новим: хрестик з обгорток мила

В оголошенні про лекцію завідувачки відділу тканин і одягу Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ) Олександри Сторчай про вишивку хрестиком сказано, що вона «до кінця ХІХ століття не переважала в техніках вишивки на території України», і пояснено: «орнаменти на мильних етикетках Брокара подавали саме хрестиками у клітинках, що популяризувало цю техніку, поступово майже витіснивши інші».

За матеріалом «Мильна вишивка» (Аліна Ходань), який оприлюднив Національний музей народної архітектури та побуту України (Пирогів), парфумер французького походження Генріх (Анрі) Брокар і його дружина Шарлотта 1861 року почали варити мило, а після смерті чоловіка за пропозицією Шарлотти бруски мила стали загортати у візерунчастий папір. Дізнавшись, що ці малюнки переносять у вишивку, вона запропонувала художникам перенести малюнок на аркуш у клітинку — це й стало першоосновою схем вишивки хрестиком.

Той самий матеріал зазначає, що ця «брокарівська вишивка» була особливо популярна на теренах сучасної Київщини, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини, натомість «на Заході України про брокарівську вишивку майже не чули, адже тоді ця територія входила до складу інших держав, де не продавали мила та парфумерію Генріха Брокара». Регіональні відмінності виникали й залежно від того, до ринку якої держави належала територія.

Зміни були й за радянських часів. Згадана «Internet Encyclopedia of Ukraine» пише, що від 1934 року для експорту відкривали майстерні українського народного мистецтва, що 1940 року 109 артілей мали 54 тисячі працівників, і оцінює, що якість народної вишивки знизилася. Проте це текст енциклопедії, укладеної в Канаді 1984 року, і оцінку треба читати з урахуванням цієї позиції.

Національний перелік і список ЮНЕСКО

Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України Міністерства культури та інформаційної політики України (редакція від 28 липня 2023 року, усього 77 елементів) містить чотири елементи, пов’язані з вишивкою. Номери й дати наказів — за даними переліку.

• Техніка вишивки «білим по білому» селища Решетилівка (007／Полтавська область／наказ від 29 червня 2017 року № 561)
• Борщівська народна вишивка (024／Тернопільська область та інші／наказ від 13 жовтня 2020 року № 2182)
• Технологія виготовлення клембівської «сорочки з квіткою» (025／Вінницька область／той самий наказ)
• Традиція і техніки вишивки жіночої сорочки Гадяччини (074／Полтавська область та інші／наказ від 12 липня 2023 року № 380)

З них «Борщівська народна вишивка» відома сорочками, густо вишитими чорною ниткою. В огляді матеріалів Національної історичної бібліотеки України сказано: «Лише тут вишивали нитками з чорної овечої вовни, що не линяли». Щодо походження чорного кольору відома історія про жінок, які, втративши чоловіків під час нападів турків і татар, поклялися носити жалобу сім поколінь, але бібліотека подає її у формі «існує декілька легенд». Першої фіксації легенди й зіставлення з часом, коли почали використовувати чорне, ми не встановили.

Натомість українських елементів у списках нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО станом на 22 вересня 2026 року — 7: Петриківський декоративний розпис (2013), Козацькі пісні Дніпропетровщини (2016), Традиція косівської мальованої кераміки (2019), кримськотатарський орнамент «Орнек» (2021), Культура приготування українського борщу (2022), писанка (2024), Програма збереження кобзарсько-лірницької традиції (2024). Самої вишивки серед них немає. На сайті як номінацію, що очікує розгляду, указано «техніку вишивки «білим по білому» міста Решетилівка». Якщо побачите твердження, що до списку внесено саму вишиванку, найнадійніше звірити його з цим переліком.

День вишиванки

Щороку третього четверга травня відзначають День вишиванки. Державне інформаційне агентство Укрінформ пише, що День вишиванки заснувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк. Наступний — 20 травня 2027 року.

У День вишиванки 2022 року (19 травня) Європейський Союз і Український інститут (Ukrainian Institute) закликали до міжнародного онлайн-флешмобу. В оголошенні інституту сказано, що й людей з інших країн запрошують «висловити солідарність з народом України, який мужньо протистоїть невиправданому й незаконному вторгненню Росії». З цього видно, як до цієї сорочки закликали за кордоном після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Цифр, які б показували, наскільки насправді частіше стали вдягати вишиванку, ми не знайшли.

Якщо хочете побачити справжні речі, Музей Івана Гончара оприлюднює в онлайн-базі своєї збірки, зокрема, 488 предметів одягу. Швидше зрозумієте, якщо спершу подивитеся на справжні вироби з чітко зазначеним регіоном і часом, а не на тексти про значення візерунків.