60 тисяч дітей, обстежених у Києві й Коростені: співпраця Японії після Чорнобиля

У травні 1991 року в Києві та Коростені Житомирської області розпочалися медичні обстеження дітей, які проводив приватний японський фонд. Вони охоплювали дітей, яким на момент аварії на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року було від 0 до 10 років, і включали ультразвукове дослідження щитоподібної залози, аналізи крові та вимірювання дози радіації в організмі. Згідно із записами Фонду охорони здоров’я Сасакави (笹川保健財団; тоді — Меморіальний фонд Сасакави зі співпраці в охороні здоров’я), до 1996 року обстеження пройшли 30 814 дітей у Києві та 33 554 — у Коростені.

Перебіг самої аварії описано в статті Пів століття повоєнної України. Тут ми за оприлюдненими матеріалами фонду, МЗС Японії, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і уряду України послідовно простежуємо, що після цього робили разом з Україною уряд і приватний сектор Японії.

1990 рік: звернення з боку СРСР

У брошурі фонду «チェルノブイリから福島へ» («Від Чорнобиля до Фукусіми», 2021) 紀伊國献三 і 槙洽子 так описують початок проєкту. У лютому 1990 року, коли голова Японського фонду (日本財団) Йохей Сасакава (на той час) очолював економічну делегацію до СРСР, радянська сторона неофіційно попросила приватний сектор про медичну співпрацю з потерпілими від аварії. У відповідь фонд узявся за гуманітарну допомогу.

Доти фонд ніколи не займався радіаційною медициною, тож звернувся по пораду до голови Фонду дослідження радіаційних ефектів Іцудзо Сігемацу. У серпні того ж року на місце виїхали фахівці Хіросімського та Нагасакського університетів на чолі із Сігемацу. Як ідеться в брошурі, Міністерство охорони здоров’я СРСР визначило 5 регіонів у Росії, Україні та Білорусі, а фонд уклав угоди безпосередньо з місцевими медичними закладами, минаючи міністерство. Завдяки цьому обстеження вдалося продовжити й після розпаду СРСР у 1991 році та здобуття незалежності трьома державами.

Пересувні медичні лабораторії було обладнано лічильниками випромінювання людини для вимірювання дози радіації в усьому тілі, аналізаторами крові та апаратами ультразвукової діагностики щитоподібної залози. Навчали місцевих лікарів, медсестер і техніків, зокрема, професор Нагасакського університету Сюн’їті Ямасіта (посада на той час).

За 5 років обстежень найбільше випадків раку щитоподібної залози в дітей виявили в білоруському Гомелі, тож лише там обстеження продовжили, а проєкт завершився в березні 2001 року. У брошурі фонду зазначено, що обстеження пройшли близько 200 000 дітей, з Японії було направлено загалом 450 фахівців, а в Японії та на місці навчання пройшли загалом 230 медиків. В іншому місці тієї самої брошури вживається цифра 165 000.

Згодом, у 1998 році, фонд разом з Європейським Союзом (ЄС) профінансував створення «Чорнобильського банку тканин щитоподібної залози». Це система, яка з дотриманням етичних процедур зберігає тканини раку щитоподібної залози, видалені під час операцій, і надає їх дослідникам з усього світу; за брошурою фонду, в Україні етичну експертизу здійснює Інститут ендокринології та обміну речовин.

Внески уряду: фонд укриття над саркофагом і фонд ООН

Найбільший за обсягом внесок уряду — фінансування споруди, що накриває зруйнований 4-й енергоблок. За даними ЄБРР, про створення Чорнобильського фонду «Укриття» оголосили в 1997 році на саміті G7 у Денвері, і того ж року ЄБРР його заснував. Фонд підтримав будівництво Нового безпечного конфайнменту (НБК), який накриває «саркофаг», поспіхом споруджений одразу після аварії. НБК встановили на проєктне місце у 2016 році, а у 2019 році його повністю ввели в експлуатацію й передали Україні. До кінця 2023 року до фонду надійшло понад 1,6 млрд євро від 45 донорів, і ЄБРР називає Японію серед донорів.

Щодо суми внеску Японії: у промові заступника міністра закордонних справ Японії Тіакі Такахасі від 19 квітня 2011 року (попередній переклад англійською), яку розміщено на сайті МЗС Японії, сказано, що Японія внесла до фонду «Укриття» та Рахунку ядерної безпеки (Nuclear Safety Account) загалом близько 73 млн євро. Розподілу між двома фондами і додаткових внесків після 2011 року з цієї промови з’ясувати неможливо.

Підтримку життя на постраждалих територіях надавали через Трастовий фонд ООН з безпеки людини, створений з ініціативи Японії. За повідомленням МЗС Японії, 16 лютого 2004 року ухвалили рішення про підтримку проєкту Програми розвитку ООН (ПРООН) на постраждалих територіях України обсягом 1 214 249 доларів США. Проєкт мав допомогти мешканцям стати самостійнішими: ремонт шкіл і медичних закладів брали на себе місцеві громадські організації; він охоплював близько 20 000 людей у 70 селах. 18 листопада 2008 року ухвалили рішення про підтримку інформаційного проєкту ПРООН, Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, Білорусі та Росії обсягом 2 610 478,20 долара США (близько 294,98 млн єн).

2011 рік: ролі міняються

2011 рік був роком 25-ї річниці аварії. Спільна заява японсько-українських переговорів на найвищому рівні 18 січня згадувала потребу підтримати відновлення постраждалих територій і намір Японії взяти участь у міжнародній конференції, яка мала відбутися в Києві у квітні. Тим часом 11 березня сталася аварія на АЕС «Фукусіма-1» компанії TEPCO (Tokyo Electric Power Company).

19 квітня заступник міністра Такахасі, який брав участь у Київському саміті, на початку промови згадав попередні внески Японії щодо Чорнобиля, а більшу частину виступу присвятив поясненню аварії на АЕС «Фукусіма-1».

Наступного, 2012 року, 18 квітня, міністр закордонних справ Японії Коїтіро Гемба і міністр надзвичайних ситуацій України Віктор Балога підписали в Токіо «Угоду між Урядом Японії та Урядом України про співробітництво у сприянні подальшому реагуванню на аварії на атомних електростанціях» (原子力発電所における事故へのその後の対応を推進するための協力に関する日本国政府とウクライナ政府との間の協定). У повідомленні МЗС Японії сказано, що завдяки цій угоді «знання, яких Україна набула під час подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, можна використати для відновлення після аварії на АЕС “Фукусіма-1″». Угода набула чинності в травні 2012 року.

• Сфери співпраці: вплив аварій на людей і довкілля, вжиті заходи та їхня оцінка, інші сфери, погоджені двома урядами (стаття 1)
• Форми співпраці: обмін інформацією, обмін фахівцями — науковцями, інженерами тощо, проведення спільних семінарів тощо (стаття 2)
• Створюється спільний комітет, який, як правило, збирається раз на рік в Японії або в Україні (стаття 3)

Преамбула угоди (за японським текстом) зазначає, що «Японія може багато чого навчитися зі знань, яких набула Україна» після Чорнобильської аварії. Тобто тепер уже Японія вчиться в тих, кому в 1990-х вона відправляла пересувні медичні лабораторії. 15 грудня того ж року в Коріямі було підписано однойменну угоду з Білоруссю.

Що обговорював спільний комітет

За даними МЗС Японії, перше засідання Японсько-українського спільного комітету зі співпраці після аварії на АЕС відбулося 26 липня 2012 року в Токіо. З японського боку в ньому взяли участь близько 30 осіб від МЗС, Офісу Кабінету міністрів, Міністерства освіти, культури, спорту, науки і технологій Японії, Міністерства сільського, лісового та рибного господарства, Міністерства довкілля, Міністерства охорони здоров’я, праці та соціального забезпечення Японії і Токійського університету, з українського — 8 осіб, зокрема голова Державного агентства з управління зоною відчуження МНС Володимир Холоша. Порядок денний охоплював зони евакуації та захист населення, дезактивацію, моніторинг, управління ризиками, зокрема освіту щодо радіації та інформування населення, а також наукову співпрацю.

Друге засідання відбулося 17 липня 2013 року в Києві; з японського боку були присутні 17 осіб, зокрема від Агентства з відбудови, TEPCO та Нагасакського університету, з українського — 23. До порядку денного додали відшкодування ядерної шкоди. Обидві країни привітали план Токійського університету, який разом із Державним космічним агентством України та іншими установами планував спостерігати за Фукусімою й Чорнобилем за допомогою кількох мікросупутників. Чи відбувалися третє й наступні засідання, у цій статті з’ясувати не вдалося.

Атака в лютому 2025 року і спільна заява 2026 року

За даними ЄБРР, 14 лютого 2025 року російський дрон влучив у НБК: у внутрішній і зовнішній оболонках утворився отвір площею 15 квадратних метрів, пошкоджено близько 200 квадратних метрів панелей. Ремонт, за оцінками, потребуватиме щонайменше 500 млн євро. Кошти на ремонт збирає Міжнародний рахунок співпраці щодо Чорнобиля (ICCA), створений ЄБРР у 2020 році, але серед нинішніх донорів, яких називає сторінка ЄБРР (Європейська комісія, Франція, Норвегія, Велика Британія, Канада, Німеччина тощо), Японії немає (перевірено у вересні 2026 року).

26 квітня 2026 року, у 40-ву річницю аварії, міжнародна конференція щодо Чорнобиля в Києві ухвалила спільну заяву на підтримку ремонту НБК, яка засуджує атаки Росії на ядерні об’єкти. У переліку країн-учасниць, оприлюдненому Міністерством енергетики України, серед 26 країн є Японія. Заява зазначає, що учасники й далі розглядатимуть можливість фінансових внесків, але чи назвала Японія суму внеску, із заяви не зрозуміло.

Від центрів обстеження 1991 року до угоди 2012 року і спільної заяви 2026 року. Співпраця Японії та України триває, і сторони міняються ролями того, хто підтримує, і того, хто вчиться. Подолання наслідків аварії через війну зіткнулося з новими проблемами.