Нова держава з ядерною зброєю: як Японія встановлювала дипломатичні відносини з Україною

У «Базових даних про Україну» (ウクライナ基礎データ) МЗС Японії (від 3 вересня 2026 року) початок відносин Японії та України описано в 3 рядках. Визнання держави — 28 грудня 1991 року, встановлення дипломатичних відносин — 26 січня 1992 року, відкриття Посольства Японії в Україні — січень 1993 року. Посольство України в Токіо відкрилося у вересні 1994 року.

Цю послідовність дат ми розглядаємо також у хронології відносин Японії та України. У цій статті нас цікавить те, що відбувалося між датами. Чого Японія вимагала під час визнання? Що сталося, перш ніж у Києві відкрилося посольство? На території щойно незалежної України залишалася ядерна зброя колишнього СРСР — як на це дивилася Японія? Простежуємо здебільшого за стенограмами тогочасних засідань парламенту Японії та «Дипломатичною синьою книгою» (外交青書) МЗС Японії.

Грудень 1991 року: визнання 10 держав, крім Росії

«Дипломатична синя книга» МЗС Японії (видання 1992 року) так пояснює реакцію Японії на розпад СРСР. Японії треба було вибудувати нові відносини з Росією та 11 державами, що щойно здобули незалежність, як-от Україна. Тож у грудні Японія визнала незалежними державами 10 країн, крім Росії (без Грузії), і до вересня 1992 року поступово встановила з ними дипломатичні відносини.

Росію не охопило визнання тому, що, за «Дипломатичною синьою книгою», Японія розглядала її як «ту саму державу, що має тяглість з СРСР». Україну ж визнали не як державу-продовжувачку СРСР, а як новостворену державу.

Визнання не було лише беззастережним вітанням. 27 лютого 1992 року на засіданні Комітету із закордонних справ Палати радників урядовий уповноважений Хьодо Нагао відповів, що під час визнання кожної республіки Японія висловила кожній із них свої занепокоєння, зокрема щодо сумлінного виконання зобов’язань у сфері контролю над озброєннями та роззброєння.

26 січня 1992 року: «п’ять республік, зокрема Україна»

Про встановлення дипломатичних відносин прем’єр-міністр Міядзава Кіїті 28 січня 1992 року на пленарному засіданні Палати представників сказав так.

26 січня ми встановили дипломатичні відносини з п’ятьма республіками, зокрема з Україною. З рештою держав ми маємо намір встановлювати відносини поступово, щойно будуть виконані умови.

Відповідь прем’єр-міністра Міядзави Кіїті, 28 січня 1992 року, пленарне засідання Палати представників (国会会議録検索システム)

У тій самій відповіді прем’єр-міністр Міядзава назвав те, чого Японія вимагає від колишніх республік СРСР: продовження курсу реформ, сумлінне дотримання зобов’язань за договорами та іншими міжнародними угодами, єдиний і суворий контроль над ядерною зброєю, правонаступництво щодо боргів колишнього СРСР. І на пленарному засіданні наступного дня, 29 січня, він сказав, що, розвиваючи нові відносини з колишніми республіками СРСР, Японія наполегливо закликає їх, зокрема, виконувати зобов’язання щодо єдиного й суворого контролю над ядерною зброєю.

4 держави, де розміщувалася стратегічна ядерна зброя

Особливу увагу Японія приділяла ядерній зброї. 26 лютого 1992 року на засіданні Комітету із закордонних справ Палати представників урядовий уповноважений Хьодо пояснив, що, як розуміє уряд Японії, стратегічну ядерну зброю розміщено в чотирьох республіках: Російській Федерації, Білорусі, Україні та Казахстані. Далі він відповів, що щодо України й Білорусі самі президенти заявили про намір проводити без’ядерну політику і йдеться також про підписання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

На тому самому засіданні урядовий уповноважений Хьодо сказав також, що внаслідок незалежності цих держав ядерна зброя, яка доти перебувала на одній території — СРСР, «просто продовжила існувати», і це не та схема, за якої російську ядерну зброю розмістили чи поширили в нових державах. Урядовий уповноважений Тамба Мінору висловив думку, що Білорусь і Україна заявили про приєднання до ДНЯЗ як без’ядерні держави, тож на момент приєднання порушення ДНЯЗ не виникне.

Згодом Японія долучилася й до самої ліквідації ядерної зброї. За додатком до «Дипломатичної синьої книги» МЗС Японії (видання 1995 року), 11 березня 1994 року набула чинності «ウクライナにおいて削減される核兵器の廃棄に係る協力及びこの協力のための委員会の設置協定» (угода про співпрацю в ліквідації ядерної зброї, що скорочується в Україні, та про створення комітету для цієї співпраці). Того ж дня набула чинності аналогічна угода з Казахстаном. За тиждень до того, 4 березня, Міністр закордонних справ Хата Цутому в зовнішньополітичній промові на пленарному засіданні Палати представників сказав, що Японія продовжить співпрацю в ліквідації ядерної зброї колишнього СРСР і посилить заклики до без’ядерного статусу України. Про незалежну Україну та ядерну зброю ми розповідаємо в статті «Від передачі Криму до відмови від ядерної зброї: пів століття повоєнної України».

Від планів за сумісництвом до відкриття через рік

Після встановлення дипломатичних відносин посольство Японії в Києві з’явилося не одразу. За доповіддю про розгляд у Комітеті із закордонних справ, яку депутатка Отака Йосіко виголосила 27 березня 1992 року на пленарному засіданні Палати радників, законопроєкт, що тоді розглядали, передбачав у зв’язку з незалежністю колишніх республік СРСР заснувати посольства в 13 країнах, зокрема в трьох країнах Балтії та Україні, і перейменувати Посольство в СРСР на Посольство в Росії. У комітеті обговорювали й «перспективи перетворення новостворених посольств, які поки що працюватимуть за сумісництвом, на повноцінні», і законопроєкт одноголосно рекомендували ухвалити. Робота за сумісництвом (兼館) означає, що справи країни веде посольство, розташоване в іншій країні.

Напередодні на засіданні Комітету із закордонних справ Палати радників на запитання, чи немає плану відкрити в Україні повноцінне посольство, урядовий уповноважений Хьодо відповів, що Україна, зокрема з огляду на населення, має переважне значення і серед колишніх республік СРСР Японія хотіла б насамперед розглянути відкриття повноцінного посольства в ній, поряд із Казахстаном у Центральній Азії. Того ж дня урядовий уповноважений Хьодо пояснив, що США вже відкрили посольство в Україні, а Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада та інші готуються підвищити статус своїх генеральних консульств до посольств.

Фактично посольство в Києві відкрилося в січні 1993 року. У зовнішньополітичній промові 22 січня 1993 року Міністр закордонних справ Ватанабе Мітіо сказав: «Нещодавно ми відкрили посольства в Узбекистані, Казахстані та Україні, а в Білорусі — представництво». 22 квітня на засіданні Комітету з фінансів Палати радників Коматі Кьодзі з МЗС Японії відповів, що посольства в Україні, Казахстані та Узбекистані, на які було передбачено кошти в додатковому бюджеті, відкрили наприкінці січня.

Щойно відкриті посольства мали й мовну проблему. 29 березня 1993 року на засіданні Комітету із закордонних справ Палати радників урядовий уповноважений Номура Іссей щодо новостворених посольств у колишніх радянських державах відповів, що фахівців із казахської чи узбецької мови не готували, а роботу посольств і контакти з країнами перебування фактично ведуть спільною мовою — російською, і що в довгостроковій перспективі треба подумати про підготовку фахівців. Ця відповідь стосувалася всіх представництв у колишніх радянських державах і не згадувала фахівців з української мови.

Правонаступництво договорів і візит президента 1995 року

Ще одним завданням була доля договорів, які Японія уклала з СРСР. 14 квітня 1992 року на засіданні Комітету з контролю за виконанням бюджету Палати представників посадовець МЗС Японії Судо Такая відповів, що з Росією домовилися: усі договори з СРСР залишаються чинними, але з іншими республіками потрібно обговорювати з кожною правонаступництво окремих договорів, а оскільки дипломатичні структури цих країн ще не сформовані, висновку поки немає. Щодо України правонаступництво договорів, укладених між Японією та СРСР, підтвердили в березні 1995 року (МЗС Японії, «Базові дані про Україну»).

Того самого березня 1995 року до Японії приїхав президент Леонід Кучма. За «Дипломатичною синьою книгою» (видання 1996 року), Японія організувала візит президента Кучми, прем’єр-міністр Мураяма Томіїті заявив про підтримку економічних реформ в Україні, і сторони оприлюднили спільну заяву про рамки базових відносин двох країн на майбутнє. 25 квітня на засіданні Комітету із закордонних справ Палати радників урядовий уповноважений Номура пояснив, що Україна — геополітично важлива країна, де досі є велика кількість ядерної зброї і яка стоїть перед питанням, що робити з атомними електростанціями чорнобильського типу, і сказав, що президента запросили з офіційним візитом і заявили про підтримку.

За трохи більше ніж 3 роки від незалежності відносини Японії та України крок за кроком набували форми: визнання, дипломатичні відносини, посольства, правонаступництво договорів. І весь цей час ядерна зброя на території України була одним із головних предметів уваги уряду Японії.