Художниця, що сама робила пензлі й фарби: Катерина Білокур

Перший малюнок вона зробила вуглиною. Не на папері, а на клаптику домотканого полотна. Пензлі робила сама, зв’язуючи щетину тварин, а фарби готувала з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Так «Енциклопедія Сучасної України» (ЕСУ), яку укладають Національна академія наук України та Наукове товариство імені Шевченка, описує початок творчого шляху художниці Катерини Білокур.

Селянська дочка, яка не ходила до школи, сама навчилася грамоти й малювання і, проживши майже всі свої 60 років у рідному селі, стала художницею, відомою своїми квітами.

60 років у Богданівці

Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селянській родині в селі Богданівка. «Велика українська енциклопедія» (ВУЕ) — державна енциклопедія України — вказує, що це село «нині Бориспільського району Київської області». ЕСУ, видана 2003 року, називає район, що існував до реформи, — «Яготинський». ЕСУ подає дату народження двома датами — «25 листопада (7 грудня) 1900»: перша — за юліанським календарем, який тоді використовували в Російській імперії, друга — за нинішнім (про районну реформу — у статті про області, райони й громади).

За ВУЕ, грамоти вона навчилася сама й малювала з раннього дитинства. Спершу — вуглиною на клаптиках старих сорочок, згодом — на полотні; як ґрунтувати полотно, як робити пензлі й фарби, теж з’ясувала сама. Український інститут національної пам’яті (УІНП) у статті, опублікованій у грудні 2025 року разом із державним інформаційним агентством Укрінформ, пояснює, що вона намагалася вступити до київського театрального технікуму й до миргородського художньо-керамічного технікуму, але її не прийняли, бо вона не мала свідоцтва про початкову освіту.

Померла вона 1961 року в тій самій Богданівці. Дата різниться на один день: Internet Encyclopedia of Ukraine (видає Канадський інститут українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) і ВУЕ називають 10 червня, ЕСУ — 9 червня. 1956 року їй присвоєно звання «Народний художник Української РСР» (ВУЕ, ЕСУ).

Усе почалося з листа до співачки

За ЕСУ, до 1939 року Білокур була майже невідома. Усе змінив лист до співачки Оксани Петрусенко. Після нього картинами зацікавилися працівники Полтавського обласного будинку народної творчості; 1940 року її роботи показали в Полтаві, а 1941 року — і в Києві. Того ж 1941 року в Полтаві відбулася її перша персональна виставка.

За поясненням УІНП, 1940 року Білокур, почувши по радіо спів Петрусенко, надіслала їй свою картину, а Петрусенко показала її поетові Павлові Тичині та художникові Василеві Касіяну. Рік першої персональної виставки УІНП називає 1940-м, а ЕСУ — 1941-м; тут теж є розбіжність.

За даними УІНП, 1941 року, під час Другої світової війни, згорів київський музей, і ранні роботи, що там експонувалися, загинули. Кількість утрачених робіт — близько 11, а за деякими джерелами — до 25. Сама художниця вважала згорілі картини своїми найкращими.

Понад сто видів квітів

За ВУЕ, Білокур малювала натюрморти, пейзажі, портрети й автопортрети (1950, 1955, 1957). Ескізів чи етюдів не робила й навіть на великих полотнах починала з найдрібніших деталей.

Квітів на її картинах — соняшники, жоржини, троянди, півонії, волошки тощо — понад сто назв (ВУЕ). Вона часто поєднувала на одному полотні квіти різних пір року, додавала до них фрукти й овочі; як приклад картини, де квіти розміщено так, ніби вони обертаються навколо соняшника як символу сонця, ВУЕ називає «Цар-колос». ЕСУ пояснює, що такі «відхилення від натури» — коли квіти зображено водночас у цвітінні й у плодах — служать не лише композиції, а й вираженню думок про природу й людське буття.

Основні твори, які називають енциклопедії, наведено нижче. Японські переклади назв зроблено редакцією для японської версії статті, роки подано за енциклопедіями.

Білокур була й авторкою листів. ЕСУ оцінює її листи до мистецтвознавця Стефана Таранущенка, поета Тичини й художників як свідчення про творчий шлях і внутрішній світ художниці, а також як цінні літературні тексти. За даними УІНП, збереглося 78 листів до Таранущенка.

Париж 1954 року і «слова Пікассо»

За ЕСУ, 1954 року на міжнародній виставці в Парижі експонувалися три роботи — «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле». Перші дві в Україну не повернулися, і де вони, невідомо.

Щодо цієї виставки і ЕСУ (2003), і IEU (оновлено 2015 року) пишуть, що Пабло Пікассо високо оцінив картини. УІНП у статті грудня 2025 року наводить слова, які приписують Пікассо: мовляв, якби в них була художниця такого рівня майстерності, вони змусили б говорити про неї весь світ.

Однак жодне джерело не вказує, коли, де й до кого Пікассо це сказав. Першоджерела — текстів самого Пікассо чи тогочасних французьких газет, — яке підтверджувало б ці слова, знайти не вдалося. Надійніше сприймати їх як оцінку, що широко передається з вуст в уста.

У тій самій статті УІНП згадує й про те, що радянська влада використовувала Білокур у пропаганді як взірець «щасливої колгоспної художниці з народу». За поясненням УІНП, її батьки до колгоспу не вступили, і сама вона колгоспницею не була. Там також наведено свідчення лікаря Євгена Товстухи про те, що вона відмовилася, коли сільське начальство вимагало намалювати портрет Сталіна.

Музеї, де зберігаються її твори

За ВУЕ, більшість творів зберігається в Полтавському художньому музеї (імені Ярошенка), Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві та Яготинському історичному музеї (понад 70 робіт). ЕСУ пише, що в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва є велика експозиційна зала, яку називають «залою Білокур». IEU теж називає цей музей серед місць зберігання творів.

1977 року в Богданівці в хаті, де Білокур жила з 1909 року до самої смерті, відкрито меморіальний музей. Це філія Яготинського історичного музею; там збереглися меблі, картини, книжки, фарби й пензлі, мольберт та інші речі (ЕСУ, ВУЕ). 1989 року засновано премію імені Катерини Білокур для майстрів народної творчості (ВУЕ).

Так само самоукою була й Марія Приймаченко (1909–1997), яка в селі на Київщині все життя малювала фантастичних звірів і квіти (стаття про Приймаченко).

2022 рік: знову поруч із війною

За даними УІНП, 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Яготинський історичний музей — найбільше сховище її творів — опинився в небезпечній близькості до лінії фронту. Тоді роботи, як зазначено, вдалося вчасно вивезти й уберегти. Загалом, за даними УІНП, в українських музеях зберігається близько 300 робіт Білокур.