Пензлик із котячої шерсті й жодного ескізу: квіти петриківського розпису

Пензлик роблять із котячої шерсті. Попереднього малюнка не роблять. Інструментів для вимірювання теж не використовують. Майстри петриківського розпису — декоративного малярства, що склалося в селищі Петриківка в центральній Україні, — кладуть квіти на білий папір чи дошку мазок за мазком.

У грудні 2013 року Міжурядовий комітет Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, що засідав у Баку (Азербайджан), вніс цей розпис до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Серед семи українських елементів у списках ЮНЕСКО станом на вересень 2026 року петриківський розпис було внесено найпершим.

Від розпису на стінах у селищі біля Дніпра

Петриківка — селище в Дніпропетровській області. Internet Encyclopedia of Ukraine (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) пише, що воно виникло в середині XVIII століття як поселення козаків і селян довкола садиби людини на ім’я Петрик. Після реформи районів 2020 року Петриківка — центр Петриківської громади (органу місцевого самоврядування) у складі Дніпровського району.

За статтею IEU «Петриківський розпис», спершу це був народний розпис на білених стінах селянських хат. Ним прикрашали піч, фасадну стіну, обрамлення вікон і дверей; малювали пігментами з крейди, місцевої глини, сажі та рослин, розводячи їх яєчним жовтком, молоком або смолою вишні. У XIX столітті Петриківка стає осередком такого розпису.

Коли попит зріс, сільські майстри почали малювати на прозорому папері, який можна було наклеїти на стіну, і продавати ці малюнки на ярмарках. Так настінна прикраса поступово стала окремою картиною на папері. Номінаційне досьє, яке Україна подала до ЮНЕСКО, пояснює так само: усе почалося з настінних розписів і оздоблення хатнього начиння, згодом з’явилися професійні майстри, які розписували скрині, народні музичні інструменти й паперові картини, продавали їх на ярмарках, і ці вироби розходилися й до інших регіонів.

Коли саме склався цей стиль, джерела описують по-різному. IEU говорить про XIX століття, номінаційне досьє — про «кінець XIX — початок XX століття», а Національний перелік Міністерства культури — про розпис «XIX–XXI століть». Досьє викладає й такий погляд: розвиткові народного мистецтва сприяли зв’язок із мистецтвом і культурою Запорозької Січі (осередку козацтва) XVIII століття та те, що після ліквідації Січі місцевих жителів не закріпачили.

Чотири мазки й пензлик із котячої шерсті

IEU називає чотири традиційні мазки петриківського розпису.

У тій самій статті сказано, що за традицією малюють пензликом із котячої шерсті одразу на папері, без попереднього малюнка. Облікова картка елемента в Національному переліку Міністерства культури України докладніша: не використовують ні ліній попереднього малюнка, ні вимірювальних інструментів; окрім пензля, працюють стеблинами рослин і трісочками, а деякі ягоди й квіти малюють пальцями.

За обліковою карткою, традиційні фарби — яєчна темпера, гуаш, олія по ґрунту; є також техніка розпису під лак. Переважають червоний і зелений кольори, а основні композиції — «вазон», «букет», «гілка» і «фриз» (стрічковий орнамент). Серед ознак стилю картка називає також те, що лінії стебел і гілок не перетинаються, тварин зображують у профіль, а квіти — анфас.

Квіти, яких немає в природі

Опис елемента на сайті ЮНЕСКО характеризує цей розпис як такий, що вирізняється «природними мотивами, зокрема фантастичними квітами, намальованими на основі уважного спостереження за місцевою флорою і фауною». Облікова картка теж пише, що майстри малюють садові квіти — жоржини, айстри, троянди, — польові — ромашки, волошки, — а також полуниці й виноград, і водночас створили фантастичні квіти, яких немає в природі, — їх називають «лучка» і «кучерявка».

Про значення зображень опис ЮНЕСКО каже: «Це мистецтво насичене символікою: півень означає вогонь і духовне пробудження, птахи — світло, гармонію і щастя. За народним повір’ям, розпис захищає людей від смутку й зла». Це пояснення української сторони з номінаційного досьє, перенесене без змін. Переліку значень інших мотивів у документах ЮНЕСКО немає.

Майстри

Серед відомих майстрів IEU називає понад десять імен, зокрема Тетяну Пату, Марфу Тимченко, Федора Панка.

• Тетяна Пата (1884–1976). Народилася й померла в Петриківці. Прикрашала хати й скрині рослинними візерунками, розписувала стіни крамниць, створювала ескізи для килимів, книжок і листівок. Викладала в петриківській школі декоративного розпису й виховала багатьох майстрів (IEU). За номінаційним досьє, Пата заснувала Петриківську художню школу, відкриту 1936 року
• Марфа Тимченко (1922–2009). Народилася в Петриківці. У 1936–38 роках навчалася в Пати, згодом розписувала посуд і вази на київському заводі художньої кераміки. Відома роботами на папері й картоні (IEU)

У 2012 році, коли подали досьє, у Центрі народного мистецтва «Петриківка» об’єдналися 24 члени Спілки художників України та 6 заслужених майстрів народної творчості України. У чотирьох дитячих садках району понад 500 дітей (близько 41 % вихованців) відвідували заняття з розпису, а в художній школі навчалися 69 учнів, ідеться в досьє.

Після внесення до списку

Рішення Міжурядового комітету ЮНЕСКО (8.COM 8.29) серед підстав для внесення назвало, зокрема, те, що розпис передається з покоління в покоління через шкільну й позашкільну освіту і дає майстрам «відчуття належності». В Україні Міністерство культури наказом № 1521 від 14 грудня 2012 року створило національний перелік нематеріальної культурної спадщини й внесло до нього петриківський розпис. У переліку, який міністерство оприлюднило 2024 року, його реєстраційний номер — «004.нкс».

Серед українських елементів у списках ЮНЕСКО є й писанка, внесена 2024 року (Писанка: українське яйце, яке «пишуть» бджолиним воском, і внесення до списку ЮНЕСКО 2024 року). Коли, як і про візерунки писанок, стверджують, що кожна квітка має певне значення, варто перевірити, на яке джерело спирається таке пояснення. Художниця з Київщини Марія Примаченко (14 робіт, винесених зі згорілого музею: художниця Марія Примаченко) теж була народною художницею, що малювала фантастичні квіти й звірів, але до петриківської школи вона не належить.