Рамковий вулик 1814 року. Пасічник Петро Прокопович

Добувати мед з гнізда, не вбиваючи бджіл. Українські енциклопедії називають Петра Прокоповича тим, хто на початку XIX століття втілив цей спосіб у рамковому вулику. Він тримав бджіл у маєтку поблизу Батурина, 1814 року створив рамковий вулик, а 1828 року відкрив школу бджільництва.

До рамкового вулика

За статтею «Beekeeping» в Internet Encyclopedia of Ukraine (Канадський інститут українських студій Альбертського університету, CIUS; уперше опубліковано 1984 року), в Україні з доісторичних часів спершу добували мед з гнізд диких бджіл, а згодом почали бджіл тримати. Найдавніший спосіб — поселяти бджіл у видовбаній колоді й установлювати її високо на дереві (бортництво). Він тривав до середини XVIII століття, а в лісах, зокрема на Волині та на півночі Чернігівщини, зберігався до початку XX століття, пише та сама стаття.

Після нього поширився спосіб розставляти вулики на лісових галявинах і в садах (пасічництво). Мед і віск не лише використовували для себе, а й сплачували як данину князям і вивозили як товар у торгівлі з іншими країнами.

Стаття «Бджільництво» у «Великій українській енциклопедії» (ВУЕ; опубліковано 2021 року, авторка — У. Мовна) також описує цей перехід як три етапи: збирання меду диких бджіл, бортництво з використанням дупел і пасічництво з вуликами.

Хто такий Петро Прокопович

За статтею «Prokopovych, Petro» в Internet Encyclopedia of Ukraine (уперше опубліковано 1993 року), Прокопович народився 10 липня 1775 року в селі Митченки поблизу Батурина (тодішній Ніжинський полк) і помер 3 квітня 1850 року в селі Пальчики Чернігівської губернії. Навчався в Києво-Могилянській академії, з 1794 по 1798 рік служив у війську, а після відставки присвятив себе бджільництву у своєму маєтку.

Рамковий вулик 1814 року

Та сама стаття пише, що Прокопович 1814 року винайшов рамковий вулик і що це значно просунуло техніку бджільництва. А також зазначає, що він першим у світі добув чистий стільниковий мед, не вбиваючи бджіл.

Стаття «Beekeeping» тієї ж енциклопедії теж пише, що 1814 року Прокопович, поміщик із Чернігівщини, винайшов перший рамковий вулик і що з цього почалося сучасне бджільництво. Стаття ВУЕ «Бджільництво» пише, що 1814 року він винайшов «перший у світі розбірний рамковий вулик». Обидві енциклопедії одностайні щодо року винаходу — 1814-го.

«Перший у світі» краще читати як оцінку енциклопедій. Американець Лоренцо Ланґстрот отримав патент США (№ 9300) від 5 жовтня 1852 року на вулик зі знімними рамками (movable frame). Проте ні Internet Encyclopedia of Ukraine, ні ВУЕ не порівнюють будову вулика Прокоповича й вулика Ланґстрота. Котрий із них став безпосереднім попередником сучасного вулика, у цій статті не розглянуто.

Школа бджільництва в Пальчиках

За Internet Encyclopedia of Ukraine, Прокопович 1828 року відкрив школу бджільництва в селі Пальчики поблизу Батурина. Енциклопедія називає її першою в Східній Європі школою наукового бджільництва і зазначає, що з 1828 по 1874 рік вона підготувала близько 600 пасічників. Там же сказано, що він першим у Східній Європі впорядкував термінологію сучасного бджільництва.

Він намагався купити друкарський верстат, щоб видавати свої лекції українською мовою, але йому завадила влада Російської імперії. Кілька його статей вийшли в російських наукових журналах, а його лекції російською мовою видали посмертно, і їх переклали німецькою, французькою та польською. Про те, як Російська імперія XIX століття обмежувала українське книговидання, ми писали в статті Від кінця козацької автономії до заборони українського друку.

ВУЕ називає серед тих, хто слідом за Прокоповичем поширював рамкове бджільництво, С. Великдана, В. Ващенка, В. Різниченка та інших.

Кількість вуликів у джерелах дуже різниться

Щодо подальших масштабів українського бджільництва обидві енциклопедії наводять різні цифри навіть за той самий рік. Для 1910 року Internet Encyclopedia of Ukraine називає 1,6 мільйона вуликів у «9 українських губерніях», а ВУЕ — 67 911 пасік і 630 600 вуликів в «українських губерніях Російської імперії». Жодне джерело не пояснює меж і способу підрахунку, тож у цій статті ми не можемо судити, яка цифра правильна.

Спільне для обох енциклопедій те, що після Першої і Другої світових воєн кількість вуликів значно скоротилася.

Українське бджільництво сьогодні

За ВУЕ, 1989 року в Києві створено інститут бджільництва, який нині є державною науковою установою «Інститут бджільництва імені П. І. Прокоповича». В Україні діє Закон «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 року (№ 1492-III), чинний зі змінами березня 2026 року. ВУЕ зазначає, що станом на 2020 рік в Україні було 400 тисяч пасічників і 1,2 мільйона бджолиних сімей.

Виробництво меду в Україні (офіційні дані уряду України) за статистичною базою даних Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) FAOSTAT таке.

Якщо порівняти європейські країни в тій самій базі даних, з 2022 по 2024 рік Україна за виробництвом посідала друге місце після Росії (значення для Росії за 2024 рік — оцінка ФАО).

Задокументовано й саме традиційне бджільництво. Міністерство культури та інформаційної політики України наказом № 228 від 6 липня 2022 року внесло до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Бортництво» (бджільництво з використанням дупел) сіл Шпиль і Рудня-Шпилівська Іванківської громади Вишгородського району Київської області. Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) зареєстрував як географічні зазначення «Мед Закарпаття / Закарпатський мед» (24 липня 2024 року) і «Мед степовий Фрумушика» (3 вересня 2025 року).

Про вживання меду за столом, наприклад про кутю зі святвечора з медовою заправкою, ми згадували в статті про український стіл.