Кримські татари, караїми, кримчаки: український закон про корінні народи

1 липня 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 1616-IX «Про корінні народи України». 23 липня його опублікували в офіційному виданні Верховної Ради, і з того дня він набрав чинності. Це сталося через 7 років після того, як Росія 2014 року окупувала Крим.

Закон короткий — лише 11 статей. Проте він уперше в Україні дав законодавче визначення «корінного народу» і прямо назвав, які народи до них належать.

Три народи, названі в законі

Стаття 1 визначає корінний народ України так: це автохтонна етнічна спільнота, що сформувалася на території України, має власну мову й культуру, традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, усвідомлює себе корінним народом, становить етнічну меншість у складі населення й не має власного державного утворення за межами України.

Далі частина 2 як «корінні народи України, що сформувалися на території Кримського півострова» називає три народи: кримських татар, караїмів і кримчаків.

У преамбулі закон посилається на Декларацію ООН про права корінних народів і на постанову Верховної Ради № 1140-VII від 20 березня 2014 року. Цю постанову ухвалили одразу після «неконституційного референдуму» (формулювання постанови) у Криму; у ній Верховна Рада заявила, що гарантує кримськотатарському народу як корінному народові право на самовизначення у складі України. Вона визнала Курултай (національний з’їзд) найвищим представницьким органом кримських татар, а Меджліс — його виконавчим органом, а також висловила підтримку Декларації ООН.

Декларацію ООН ухвалила Генеральна Асамблея ООН 13 вересня 2007 року: 143 голоси «за», 4 «проти», 11 утрималися. Україна тоді утрималася разом із Росією та іншими країнами. Верховна Рада висловила їй підтримку через 7 років.

Права, які визначає закон

Статті 2–7 перелічують права корінних народів. Основні з них такі.

• Право на самовизначення у складі України: самоврядування у внутрішніх справах і самостійне визначення порядку формування представницьких органів (стаття 2)
• Держава гарантує захист від геноциду та колективного примусу й насильства (стаття 2). Правовий захист від примусової асиміляції та вигнання з місць проживання (стаття 3)
• Право відроджувати мову, історію, традиції й писемність і передавати їх наступним поколінням. Заборона заперечувати належність до корінного народу (стаття 3)
• Право створювати навчальні заклади з навчанням рідною мовою. Держава гарантує вивчення й збереження мов, яким загрожує зникнення (стаття 5)
• Державна підтримка медіа, у яких представницькому органу належить 51% і більше часток чи акцій і не менш як 50% мовлення ведеться мовою корінного народу, тощо (стаття 6)
• Право брати участь у державних і регіональних програмах, що стосуються корінних народів, за принципом «вільної, попередньої та поінформованої згоди» (стаття 7)

Ідеться й про відновлення історичних назв. Кабінет Міністрів після консультацій із представницькими органами вносить до Верховної Ради проєкти постанов про перейменування населених пунктів (стаття 4).

Деякими правами поки скористатися не можна. Право на використання частини доходів, які держава й органи місцевого самоврядування отримують від природних ресурсів Криму та Севастополя, на потреби корінних народів (частина 3 статті 7) набирає чинності після повернення окупованих територій під юрисдикцію України (стаття 11).

Як Меджліс став представницьким органом за законом

Закон не називає представницьких органів поіменно. Стаття 8 передбачає, що представницький орган набуває прав і обов’язків за законом лише після того, як Кабінет Міністрів ухвалить рішення про його статус. А з народами, які не мають представницького органу зі статусом, органи виконавчої влади консультацій не проводять.

Представницьким органом кримських татар вважали Меджліс. За даними офіційного сайту Меджлісу, 26 червня 1991 року на другому Курултаї в Сімферополі з числа делегатів обрали Меджліс у складі 33 осіб і його голову Мустафу Джемілєва.

2 квітня 2026 року, через понад 4 роки після набрання законом чинності, президент Зеленський указом № 293/2026 доручив Кабінету Міністрів «невідкладно» вжити заходів для надання Меджлісу правового статусу представницького органу кримськотатарського народу. Наступного дня, 3 квітня, уряд розпорядженням № 303-р надав Меджлісу цей статус. Розпорядження передбачає, що органи виконавчої влади ухвалюють рішення щодо розвитку кримськотатарської мови й культури, освіти кримськотатарською мовою, кримськотатарських медіа, інтеграції в суспільство тощо після консультацій із Меджлісом.

Рішень уряду про надання статусу представницьким органам караїмів і кримчаків станом на вересень 2026 року нам знайти не вдалося.

Заборона Меджлісу Росією

В окупованому Росією Криму діяльність Меджлісу заборонено. У резолюції 71/205, ухваленій Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року, висловлено глибоке занепокоєння рішеннями «так званого Верховного суду Криму» від 26 квітня 2016 року та Верховного суду Російської Федерації від 29 вересня того ж року, якими Меджліс визнали «екстремістською організацією» й заборонили його діяльність. Резолюція закликала Росію негайно скасувати це рішення, а також заборону на в’їзд до Криму для лідерів Меджлісу.

У Міжнародному суді ООН Росія стверджувала, що Меджліс не є єдиним представницьким органом кримських татар, а заборона — захід заради безпеки й громадського порядку, не пов’язаний з етнічною належністю.

Що визнав і чого не визнав Міжнародний суд ООН

16 січня 2017 року Україна подала позов проти Росії до Міжнародного суду ООН. Підставою стали дві конвенції — Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Щодо Криму Україна заявляла, що Росія здійснює расову дискримінацію кримських татар і етнічних українців, і наводила заборону Меджлісу, переслідування його лідерів, перешкоджання пам’ятним заходам, зникнення й убивства, обшуки та затримання, придушення медіа, утиски освіти кримськотатарською мовою тощо.

19 квітня 2017 року суд як тимчасові заходи до ухвалення рішення зобов’язав Росію до двох речей: утримуватися від запровадження або збереження обмежень здатності кримськотатарської спільноти зберігати свої представницькі органи, зокрема Меджліс (13 голосів проти 3), і забезпечити доступність освіти українською мовою (одноголосно).

У рішенні від 31 січня 2024 року (воно остаточне, оскарженню не підлягає й обов’язкове для сторін) суд щодо Конвенції про ліквідацію расової дискримінації та Меджлісу постановив таке.

Отже, суд не визнав саму заборону Меджлісу порушенням Конвенції про ліквідацію расової дискримінації. Не визнав він порушенням цієї конвенції й зникнення та вбивства, освіту кримськотатарською мовою та інше, що наводилося на етапі позову. Водночас суд визнав порушенням свого наказу те, що Росія продовжувала обмеження, хоча 2017 року їй наказали «не зберігати обмежень щодо Меджлісу».

У тому ж рішенні щодо Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму суд визнав порушення з боку Росії в тому, що вона не розслідувала дії підозрюваних на підставі інформації, отриманої від України (13 проти 2), а решту вимог відхилив (10 проти 5).

Як уряд Японії ставиться до російського «приєднання» Криму, ми розповідали в статті Крим 2014 року, чотири області 2022 року. Японія не визнає жодного з цих «приєднань».