Осінь 1937 року: 1111 розстріляних у Сандармосі і «Розстріляне відродження»

З 27 жовтня до 4 листопада 1937 року на лісовій галявині Сандармох у Карелії, на північному заході Росії, розстріляли 1111 людей. Усі вони були в’язнями тюрми на Соловецьких островах (Соловках) у Білому морі. Енциклопедія державної наукової установи України називає серед них режисера Леся Курбаса, драматурга Миколу Куліша, поета Миколу Зерова, письменника Валер’яна Підмогильного та інших.

Убивав їх Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР (НКВС). Internet Encyclopedia of Ukraine (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету, CIUS; далі — IEU) пише, що цей масовий розстріл «приурочили до 20-ї річниці Жовтневої революції». Тут загинуло багато творців літератури й театру, які розквітли українською мовою в 1920-х роках.

Назва «Розстріляне відродження»

У 1920-х роках у Радянській Україні українська поезія, проза, театр і наука водночас шукали нових форм. Те, що цей розвиток обірвали репресії 1930-х років, називають «Розстріляним відродженням».

За «Енциклопедією історії України» Інституту історії України НАН України, цей вислів має два значення. Перше — назва антології, яку уклав літературознавець Юрій Лавріненко і яку видали в Парижі в серпні 1959 року. Її підготували з ініціативи Єжи Ґедройця, очільника польського емігрантського видавництва «Культура», і зібрали в ній твори, опубліковані в Радянській Україні до 1933 року й згодом заборонені. Друге значення — політика московського комуністичного режиму, яка полягала у фізичному знищенні української інтелігенції 1920–1930-х років і в забороні навіть згадувати її працю. Енциклопедія пише, що Лавріненко вживав цей вислів із 1944–1945 років, а поширився він завдяки книжці 1959 року.

З яких книжок почати, ми пишемо також у статті З чого почати читати українську літературу: книжки, доступні японською, за жанрами й епохами.

Із Соловецької тюрми — до карельського лісу

Соловки спершу були монастирським островом, а з 1920-х років СРСР використовував їх як табір. За IEU, 1937 року його перетворили на «Соловецьку тюрму особливого призначення». Наприкінці 1920-х і в 1930-х роках туди одна за одною прибували партії селян, вигнаних під час колективізації, діячів Української автокефальної православної церкви, а також українських письменників і науковців.

Стаття «Соловецькі розстріли 1937–1938» в «Енциклопедії історії України» (автор — історик Юрій Шаповал) так описує перебіг подій.

• 16 серпня 1937 року нарком внутрішніх справ Єжов видав директиву № 59190 про те, щоб протягом двох місяців знищити «контрреволюційний елемент» серед в’язнів тюрем. Соловецькій тюрмі визначили ліміт у 1200 осіб
• Тюрма передала до Ленінграда довідки на 1116 осіб. Попереднього розслідування не проводили; довідки складали на основі доносів табірних інформаторів
• «Особлива трійка» НКВС Ленінградської області протоколами від 9, 10 і 14 жовтня (№ 81–85) засудила 1116 осіб до розстрілу
• В’язнів морем доправили до Кемі, звідти залізницею — до Медвежої Гори (нині Медвеж’єгорськ), а потім, зв’язаних, повезли до Сандармоху
• Із 1116 осіб фактично розстріляли 1111. Капітан НКВС Ленінградської області Михайло Матвєєв особисто розстрілював по 200—250 в’язнів щодня

Матеріал Українського інституту національної пам’яті, оприлюднений у жовтні 2017 року, так само називає 1111 осіб, дати 27 жовтня і 1–4 листопада та ім’я Матвєєва. Розстріли соловецьких в’язнів на цьому не закінчилися. За тією ж енциклопедією, у січні 1938 року знищили ще 509 осіб, а останню групу за протоколом від лютого 1938 року розстріляли просто на Соловках. Інститут національної пам’яті пише, що з жовтня 1937 до лютого 1938 року трійка засудила до розстрілу 1825 соловецьких в’язнів.

Скільки з 1111 розстріляних прибули з України

Ця кількість у різних джерелах різна. Відрізняються спосіб підрахунку («в’язні з України» чи «українці») і час дослідження, тож визначити, яка цифра правильна, у цій статті ми не можемо.

Навіть в енциклопедії того самого Інституту історії стаття «Сандармох» подає період розстрілу як «з 24 жовтня по 4 листопада», а стаття «Соловецькі розстріли» — як «27 жовтня — 4 листопада». Інститут національної пам’яті і Харківська правозахисна група обидва називають початком 27 жовтня.

Розстріляні

Статті IEU про персоналії подають для таких людей дату смерті 3 листопада 1937 року і місце смерті Сандармох (роки народження — за IEU).

• Лесь Курбас (народився 1887 року). Режисер. 1922 року заснував у Києві театр «Березіль», а 1926 року переїхав із ним до тодішньої столиці — Харкова. Вважають, що вистави з елементами експресіонізму й конструктивізму змінили український театр. У жовтні 1933 року його усунули від керівництва театром, а в грудні того ж року заарештували
• Микола Куліш (народився 1892 року). Драматург. Здобув визнання п’єсою «97» (1924), разом із Курбасом створив «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1929) та інші. IEU називає його «найвідомішим українським драматургом XX століття». Заарештований у грудні 1934 року
• Микола Зеров (народився 1890 року). Поет, перекладач давньоримської поезії, історик літератури, центральна постать київських «неокласиків». Заарештований у квітні 1935 року, 9 жовтня 1937 року повторно засуджений до розстрілу
• Валер’ян Підмогильний (народився 1901 року). Письменник, перекладач. Відомий, зокрема, романом «Місто». Заарештований 1934 року
• Павло Филипович (народився 1891 року). Поет, літературознавець, професор Київського університету. Заарештований у серпні 1935 року
• Михайло Яловий (народився 1895 року). Поет, письменник. IEU пише, що його арешт у травні 1933 року став сигналом до початку погрому української інтелігенції
• Олекса Слісаренко (народився 1891 року). Поет, письменник. Заарештований 1934 року

За даними Інституту національної пам’яті та «Енциклопедії Сучасної України» (НАН України), багатьох відомих українців об’єднали в одну справу — «справу № 103010/37». Інститут національної пам’яті наводить її назву: «на 134 особи українських буржуазних націоналістів».

Ідеться не лише про письменників. Матеріал Інституту національної пам’яті серед убитих у Сандармосі називає також географа Степана Рудницького, історика Матвія Яворського і Володимира Чехівського, який у 1918–1919 роках очолював уряд Української Народної Республіки.

Місце, знайдене через 60 років

Місце розстрілу довго приховували. За «Енциклопедією історії України», 1 липня 1997 року члени петербурзького науково-інформаційного центру «Меморіал» розпочали перші розкопки. До пошуків долучився й карельський краєзнавець Юрій Дмитрієв; знайшли 236 ям. Інститут національної пам’яті називає тими, хто знайшов місце, історика Веніаміна Іофе і Дмитрієва.

27 жовтня 1997 року письменник Євген Сверстюк, колишній в’язень радянських таборів, привіз до Сандармоху дерев’яний хрест. Згодом там встановили гранітний хрест із написом «Убієнним синам України» (енциклопедія Інституту історії датує це жовтнем 2004 року, Інститут національної пам’яті — 2005 роком). 22 серпня 1998 року з’явився й пам’ятник із написом «Люди, не вбивайте одне одного».

В Україні указ Президента № 431 від 21 травня 2007 року встановив щорічний День пам’яті жертв політичних репресій у третю неділю травня. Той самий указ передбачає участь української делегації в Днях пам’яті, які щороку в серпні проводять у Сандармосі та на Соловках. За матеріалом Інституту національної пам’яті від жовтня 2017 року, делегації щороку їздили до Сандармоху і на Соловки з 1997 року й до того, як 2014 року Росія розпочала воєнну агресію проти України.

Доля людини, яка знайшла місце пам’яті

Сандармох розташований у Республіці Карелія Російської Федерації. Дмитрієва, який знайшов це місце, з 2016 року переслідують у Росії в кримінальному порядку. 1 лютого 2021 року спеціальні доповідачі Ради ООН з прав людини висловили занепокоєння тим, що переслідування може бути політично вмотивованим. У заяві сказано:

Російська влада не лише не захищає права жертв, їхніх родин і суспільства загалом на правду. Вона намагається перешкодити законним дослідженням і переписати підручники історії, щоб применшити справжні масштаби злочинів, скоєних під час Великого терору.

Заява спеціальних доповідачів Ради ООН з прав людини (1 лютого 2021 року, Офіс Верховного комісара ООН з прав людини)

У 1930-х роках в Україні стався також Голодомор 1932–1933 років (Скільки людей загинуло під час Голодомору: чому оцінки коливаються від 2,6 до 5 мільйонів). Голод і розстріли інтелігенції відбувалися одне за одним в одне й те саме десятиліття.