Троянський герой стає козаком: «Енеїда» Котляревського

Еней був парубок моторний / І хлопець хоть куди козак

Іван Котляревський, «Енеїда», частина I, початок строфи 1

В епічній поемі давньоримського поета Вергілія «Енеїда» троянський герой Еней, скоряючись волі богів, несе місію закласти підвалини Риму. Наприкінці XVIII століття полтавський поет Іван Котляревський (1769–1838) перетворив цього героя на козацького парубка, який говорить мовою українського села. Так з’явилася його «Енеїда».

2026 року вийшов перший японський переклад цього твору — у серії «Руріюру» (ルリユール叢書) видавництва «Ґенкі сьобо» (幻戯書房). Що саме «Енеїда» Котляревського змінила в первісному епосі і чому вона посідає особливе місце в історії української мови? Простежимо це за енциклопедіями та за текстом самого твору.

Понад 40 років до повного видання

За Internet Encyclopedia of Ukraine (IEU) Канадського інституту українських студій (CIUS) при Альбертському університеті, автор народився 9 вересня 1769 року й помер 10 листопада 1838 року. Державна «Велика українська енциклопедія» (ВУЕ) подає дати за тодішнім календарем: народився 29 серпня, помер 29 жовтня. Обидва джерела сходяться в тому, що він народився й помер у Полтаві.

Писати твір він почав близько 1794 року. Перші три частини вийшли 1798 року в Санкт-Петербурзі, а видання всіх шести частин з’явилося вже після смерті автора, 1842 року, у Харкові. Видання 1798 року профінансував Максим Парпура, і вийшло воно без дозволу автора (ВУЕ, «Українська літературна енциклопедія»). Історію видання та пізнішу заборону українськомовного друку в Російській імперії ми розглядаємо в статті про Емський указ і в статті «З чого почати читати українську літературу».

Герой стає «сільським парубком»

Сюжет той самий, але боги й герої спущені на землю

IEU називає «Енеїду» класичним в українській літературі прикладом травестії — переробки серйозного чи героїчного твору на комічний. Боги й герої вбрані в український народний одяг і комічно зображені на тлі українського повсякдення — так пояснює IEU.

«Українська літературна енциклопедія» (видана 1988–1995 років), яку уклав Інститут літератури Академії наук Української РСР, пише, що автор зберіг каркас Вергілієвого сюжету, але знизив богів і героїв і розширив побутові сцени. Якщо персонажі первісного епосу були символами римської побожності й громадянського обов’язку і лише виконували волю богів, то Котляревський перетворив цю історію на народну «казку» для широкого читача — така оцінка енциклопедії.

Розгорнувши текст, бачимо, що переробка починається з перших рядків. У першій строфі першої частини, після того як греки спалили Трою, Еней, «взявши торбу, тягу дав» і, забравши обсмалених товаришів, «п’ятами з Трої накивав». У третій строфі серед причин, чому Юнона не любить Енея, названо те, що він народився в Трої, що «мамою Венеру звав» і що його «покійний дядько» Паріс віддав Венері (золоте) яблуко. Міфологічна ворожнеча звучить тут як образа в родинних чварах.

Зв’язок із попередніми пародіями

Твори, що перелицьовували Вергілія, існували в Європі й раніше. IEU називає твори француза Поля Скаррона, австрійця Алоїза Блюмауера та росіян Миколи Осипова й Олександра Котельницького. Визнаючи, що зразком послужили травестії Осипова й Котельницького, IEU водночас оцінює твір Котляревського як «цілком оригінальний твір», що значно перевершує їх і з мистецького погляду.

Страви на бенкетах

В «Енеїді» раз у раз з’являються сцени бенкетів. Ось як у 13-й строфі першої частини трапезують троянці, що врятувалися від бурі.

Тут з салом галушки лигали, / Лемішку і куліш глитали / І брагу кухликом тягли

«Енеїда», частина I, строфа 13

Галушки — це шматочки тіста з пшеничного борошна, зварені у воді; лемішка й куліш — каші з гречаного борошна чи круп; брага — ферментований напій. У 13-й строфі другої частини на поминальному бенкеті за батьком Енея Анхізом подають п’ять казанів юшки, чотири казани галушок, мало не шість казанів борщу, варену баранину, смажених курей, гусей і качок.

«Українська літературна енциклопедія» зазначає, що лише в «Енеїді» вжито 7000 слів — назви одягу, хатнього начиння, будівель, сільськогосподарських робіт, їжі, рослин, тварин тощо, — і пише, що автор довів: українська мова здатна творити літературу високого мистецького рівня. Про саму українську кухню йдеться в статті «Український стіл».

Десятирядкова строфа й жива мова

IEU називає дві новації твору. Перша — він написаний живою українською мовою. Друга — замість поширеного тоді силабічного вірша, що тримається на однаковій кількості складів, автор ужив нову форму: десятирядкову строфу чотиристопного ямба з упорядкованим римуванням. «Українська літературна енциклопедія» також пише, що цей твір утвердив в українській літературі силабо-тонічне віршування, яке поєднує ритм наголошених і ненаголошених складів із кількістю складів.

Про значення живої мови IEU пише так: твір, написаний тоді, коли пам’ять про козацьку державу (Гетьманщину) була ще жива, а кріпацький гніт — найтяжчий, широко читали сучасники, він породив наслідування й започаткував процес, у якому жива українська мова здобувала статус літературної. ВУЕ пише, що цей твір започаткував нову українську літературу і став етапом у формуванні української літературної мови. «Українська літературна енциклопедія» наводить слова Івана Франка про те, що від часу Котляревського українська література почала набувати рис новочасної літератури.

Вплив сягнув і за межі України. За IEU та «Українською літературною енциклопедією», під впливом цього твору написано й анонімну білоруську травестію «Енеїда навиворіт» (Eneida navyvarat).

Як читати цей сміх

Що саме висміює сміх цього твору — на це питання немає однієї відповіді.

За «Українською літературною енциклопедією», слово «котляревщина» 1861 року ввів у вжиток письменник Пантелеймон Куліш, який тлумачив сміх «Енеїди» як глузування з народного побуту. В українському літературознавстві другої половини XIX — першої половини XX століття цим словом позначали низку комічних творів, що наслідували «Енеїду».

Стаття IEU (передрук енциклопедії 1988 року) пише, що світоглядом автора керували не соціальні чи політичні, а моральні критерії і що його співчуття пригнобленим селянам було підпорядковане лояльності до імперської влади. Водночас з’являлися й праці, що всерйоз аналізували цей твір. І IEU, і ВУЕ наводять у бібліографії есей критика Євгена Сверстюка «Котляревський сміється». У бібліографії ВУЕ є також праця Тамари Гундорової про цей твір і колоніальний дискурс довкола назви «Малоросія».

Японський переклад

Японський переклад — «Енеїда» (『エネイーダ』) у перекладі 上村正之, видавництво «Ґенкі сьобо», серія «Руріюру». Видавництво зазначає як дату виходу липень 2026 року й називає книжку першим перекладом японською мовою. За бібліографічним записом Національної парламентської бібліотеки Японії (国立国会図書館), книжка вийшла в серпні 2026 року й має 624 сторінки; у полі оригінальної назви вказано «Повне зібрання творів», є хронологія життя автора й бібліографія. В анотації видавництва твір названо пародією на «Енеїду», де античних героїв представлено козаками, — епосом, що змальовує вільний світ і звичаї народу, які зникали під владою царської Росії.

Ім’я автора в японському перекладі записано як «イワン・コトリャレウシキー». Саме в такому написанні книжку можна знайти в бібліотеках і книгарнях Японії.