«Маруся» і харківський театр: Квітка-Основ’яненко

У 1834 році під ім’ям «Грицько Основ’яненко» вийшла книжка коротких повістей. Називалася вона «Малоросійські повісті». Енциклопедії пояснюють, що «Марусею» та іншими повістями цієї книжки автор показав: українська проза може писати не лише смішне, а й про серйозне.

Автор — Григорій Квітка-Основ’яненко (Григорій Квітка-Основ’яненко, 1778–1843), поміщик, що народився під Харковом і жив у Харкові. Йому доручили міський театр, він брав участь у заснуванні благодійних товариств і навчальних закладів. Далі йдеться за Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій (CIUS) та «Енциклопедією історії України» Інституту історії України НАН України (далі — ЕІУ) (станом на вересень 2026 року). Там, де роки у двох енциклопедіях різняться, наводимо обидва варіанти.

Народжений у родині з Основи

За ЕІУ, справжнє прізвище — Квітка, а «Грицько Основ’яненко» — псевдонім. Народився він 29 листопада 1778 року (за календарем, що діяв у Російській імперії, — 18 листопада) на хуторі Основа, що нині в межах Харкова. Походив з козацько-старшинського роду; його дядько Ілля Квітка досліджував історію Слобідської України.

Замолоду він вступив послушником до Курязького монастиря під Харковом, а згодом повернувся до світського життя. Тривалість цього періоду IEU подає як 10 місяців з 23 років, ЕІУ — як приблизно 4 роки, тож енциклопедії розходяться. IEU зазначає, що його побожність не змінювалася впродовж усього життя і відбилася у творах.

Що йому доручали в Харкові

За статтею IEU «Kharkiv», перша в Україні професійна трупа з’явилася в Харкові в 1789 році. У 1812 році з ініціативи Квітки було засновано Харківський театр, і він став його першим директором (IEU). Та сама стаття IEU подає роки його директорства як 1812–1818 і пише, що там ставили і його власні п’єси. Перша вистава п’єси Котляревського «Наталка Полтавка» також відбулася в Харкові, у 1821 році. Про Котляревського йдеться в статті «Енеїда» Котляревського.

Окрім театру, обидві енциклопедії називають багато його міських обов’язків.

• 1812 рік — заснував і очолив благодійне товариство допомоги бідним дітям (IEU, ЕІУ)
• 1812 рік — брав участь у заснуванні навчального закладу для дворянських дочок (Інституту шляхетних дівчат) (ЕІУ — один із засновників, IEU — благодійник)
• 1816–1817 роки — разом з однодумцями видавав у Харкові журнал «Украинский вестник» (Украинский вестник) (ЕІУ)
• Повітовий предводитель дворянства (IEU — 1816–1828, ЕІУ — 1817–1828), голова Харківської палати кримінального суду (IEU — 1840–1843)
• 1838 рік — брав участь у заснуванні Харківської публічної бібліотеки (ЕІУ. IEU пише, що він був куратором першої в місті публічної книжкової колекції)

ЕІУ називає й обрання членом наукового товариства при Харківському університеті. Про університет ідеться в статті про Каразінський університет у Харкові.

Хронологія

Зводимо роки з обох енциклопедій. Де роки не збігаються, наводимо обидва.

Почав російською, перейшов на українську

За IEU, писати він почав пізно і спершу російською. «Малоросійські анекдоти», видані в 1822 році, написано російською. Спочатку він писав у дусі травестії, що йде від Котляревського, тобто в манері, яка вважала писання українською лише приємною розвагою; таким було й оповідання «Салдацький патрет» 1833 року. IEU називає цей твір його першим українськомовним оповіданням і першим оповіданням у новій українській літературі.

«Значно важливішими» IEU називає «Малоросійські повісті», що вийшли у двох томах у 1834 і 1837 роках. До збірки ввійшли «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Божі діти», «Перекотиполе» та інші, і, за поясненням IEU, у них він відійшов від анекдоту й травестії і показав, що українською мовою можна писати й на серйозні теми. Водночас стаття IEU «Prose» пише, що в першій половині XIX століття більшість авторів — Квітка, Гребінка, Гоголь, Куліш, Шевченко — писали прозу російською, а свідомо обирати українську як мову прози почали в другій половині століття. Сам Квітка залишив і російськомовний роман «Пан Халявський».

Давня назва «Малоросія», сучасна назва «Україна»

Оригінальна назва «Малоросійських повістей» — російською «Малороссийские повести». «Малоросія» — назва, якою Російська імперія позначала українські землі; у цій статті ми вживаємо її лише як частину назви книжки. ЕІУ розповідає, що дядько письменника Ілля Квітка намагався розрізняти «Малоросію» (Лівобережжя Дніпра) і «Україну» (Правобережжя), тож і обсяг цих двох понять тоді не був сталим. Поза назвою книжки в тексті статті вживаємо сучасну назву — Україна.

Чи належить «Маруся» до сентименталізму?

Стаття IEU «Sentimentalism» пише, що сентименталізм в українській літературі найвиразніше виявився в повістях Квітки, і як приклади наводить «Марусю», «Щиру любов» і «Сердешну Оксану». Далі вона наводить обидва погляди: Олександр Дорошкевич, Агапій Шамрай і Микола Зеров вважали цей сентименталізм наслідком впливу шкільної літератури та народної усної творчості, а Дмитро Чижевський доводив, що в українській літературі сентименталізм був малопомітним.

«Батько нової української прози» — чий це вислів?

IEU пише, що «Малоросійські повісті» мали великий вплив на подальшу українську літературу і принесли авторові почесне звання «батька української прози». ЕІУ теж називає його «основоположником художньої прози в новій українській літературі», а стаття IEU «Prose» — «першим значним автором нової української прози». Усі три оцінки мають той самий напрям, але хто і коли вперше вжив цей вислів, жодна зі статей не пише.

Комедії і «Ревізор» Гоголя

IEU пише, що популярність його як драматурга трималася на українськомовній комедії «Сватання на Гончарівці» і двох п’єсах про Шельменка («Шельменко — волосний писар» і «Шельменко-денщик»). Стаття IEU «Drama» зараховує їх до прикладів класицистичної драми.

Чи є «Приїжджий зі столиці» попередником «Ревізора»?

Квітка писав комедії і російською. Про одну з них — «Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті» — стаття IEU про Квітку пише, що «деякі критики вважають її попередником „Ревізора“ Миколи Гоголя», і датує її 1840 роком.

Однак у статті тієї самої IEU про Гоголя сказано, що «Ревізора» написано в 1835 році, а поставлено в 1836 році. До того ж ця стаття пише про вплив у зворотному напрямку: твори Гоголя «часто наслідували» Квітка, Куліш, Стороженко та інші. Стаття ЕІУ про Гоголя називає його одним із засновників реалізму в російській літературі і лише зазначає, що з ним пов’язана й творчість Квітки-Основ’яненка.

Коли написано «Приїжджого зі столиці» і чи написано його раніше за видання й постановку «Ревізора», з цих двох енциклопедій не зрозуміло. Що було раніше і хто на кого вплинув, у цій статті ми не визначаємо.

Що зберегло його ім’я

За ЕІУ, його твори перекладали польською та болгарською, а в 1854 році в Парижі вийшов французький переклад «Сердешної Оксани». Стаття IEU «Kharkiv» пише, що з 1906 до 1916 року в Харкові діяв названий його ім’ям «Український клуб імені Квітки-Основ’яненка» (згодом — просвітницьке товариство «Просвіта»). Він залишив і праці з історії Харкова та Слобідської України; за IEU, більшість із них надрукував журнал «Современник». Про назву регіону Слобідська Україна йдеться в статті про назви регіонів, відмінні від назв областей.