Іноземні фільми — українською: закони, що визначали мову кінотеатрів

Коли кінотеатри в Україні показують іноземні фільми, за загальним правилом їх дублюють українською або озвучують українською. Показувати фільм мовою оригіналу з українськими субтитрами теж можна, але кількість таких сеансів у кожному кінотеатрі обмежено 10% від загальної кількості сеансів на місяць. Підстава — частина шоста статті 23 Закону про державну мову 2019 року (Закон № 2704-VIII) (у редакції, опублікованій у базі законодавства Верховної Ради станом на вересень 2026 року).

Це правило з’явилося не раптово в 2019 році. Воно бере початок від Закону «Про кінематографію» 1998 року і набуло нинішнього вигляду через рішення Конституційного Суду, переписування іншим мовним законом і визнання того закону неконституційним. Про появу самого Закону про державну мову і послідовність, у якій його дія поширювалася на різні сфери, ідеться в статті про Закон про державну мову. Тут ми простежимо лише норми про кіно.

Три поняття, якими оперує закон

Стаття 3 Закону «Про кінематографію» (13 січня 1998 року, Закон № 9/98-ВР) визначає три способи заміни мови фільму.

• Дублювання (дублювання): синхронне відтворення мовної частини звукового ряду фільму іншою мовою шляхом перекладу, що відповідає артикуляції дійових осіб
• Озвучення (озвучення): заміна звукового ряду фільму на інший, несинхронний, який передає зміст мовного ряду фільму
• Субтитрування (субтитрування): переклад з мови оригіналу фільму на іншу мову і фіксування цього перекладу написами на фільмокопії

Більшість норм перелічує всі три способи разом: «дубльовані або озвучені чи субтитровані». Чи годиться будь-який із трьох, чи самих субтитрів недостатньо, — залежить від періоду. Хронологію нижче теж легше зрозуміти, якщо читати її з урахуванням цього розрізнення.

Хронологія: норми про мову в кінотеатрах (1998–2026)

Норма 1998 року і Конституційний Суд 2007 року

Обов’язок дублювати іноземні фільми українською або субтитрувати їх був записаний у частині другій статті 14 Закону «Про кінематографію» з першої його редакції. Та сама частина розрізняє формулювання: щодо української — «в обов’язковому порядку повинні бути», щодо мов національних меншин — «також можуть бути».

І все ж про межі цього обов’язку сперечалися. 60 народних депутатів звернулися до Конституційного Суду з проханням дати офіційне тлумачення норми і серед підстав назвали поширення практики видання державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування іноземних фільмів, які не дубльовані, не озвучені і не субтитровані державною мовою.

Конституційний Суд у рішенні від 20 грудня 2007 року (№ 13-рп/2007), виходячи з поєднання формулювань «в обов’язковому порядку» і «також можуть», витлумачив дублювання, озвучення чи субтитрування українською як обов’язок, який усі суб’єкти мають виконати перед розповсюдженням іноземного фільму. Обов’язок поширюється на всі фільмокопії, що розповсюджуються в Україні, зокрема й на ті, що використовуються для демонстрування в кінотеатрах, а суб’єктам, які його не виконали, центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії не має права видавати державне посвідчення — такий висновок. У рішенні також сказано, що цей обов’язок не порушує права користуватися мовами національних меншин. Під час розгляду представники Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства культури і туризму та Державної служби кінематографії висловили позиції на підтримку подання.

Закон 2012 року і визнання його неконституційним у 2018 році

Ухвалений 3 липня 2012 року Закон «Про засади державної мовної політики» (№ 5029-VI) суттєво змінив правила для кіно. Частина четверта статті 23 встановлювала, що виготовлення копій фільмів іноземного виробництва для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео здійснюється мовою оригіналу або з дублюванням чи озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів. Дублювання чи субтитрування українською стало одним із можливих варіантів. Частину другу статті 14 Закону «Про кінематографію» також замінили нормою про те, що іноземні фільми розповсюджуються відповідно до статті 23 цього закону.

28 лютого 2018 року рішенням Конституційного Суду закон 2012 року визнали неконституційним, і він утратив чинність. Підставою рішення стала не суть закону, а процедура його ухвалення. Про ці події йдеться в статті про Закон про державну мову.

Чинна норма: частина шоста статті 23 Закону про державну мову

Закон про державну мову 2019 року встановив мову фільмів власною частиною шостою статті 23. Частина друга статті 14 Закону «Про кінематографію» тепер відсилає: застосування державної та інших мов при розповсюдженні та демонструванні фільмів визначається Законом про державну мову (а щодо суб’єктів у сфері медіа — також Законом «Про медіа»). Зміст частини шостої такий.

• Мовою поширення та демонстрування фільмів в Україні є державна мова
• Фільми, вироблені суб’єктами кінематографії України, розповсюджуються та демонструються з мовною частиною звукового ряду державною мовою (у тому числі шляхом дублювання або озвучення). Якщо репліки іншими мовами субтитруються, їх сумарна тривалість не може перевищувати 10% сумарної тривалості всіх реплік. «Національні фільми» можуть демонструватися кримськотатарською та іншими мовами корінних народів
• Інші фільми розповсюджуються та демонструються дубльованими або озвученими державною мовою. Іноземні фільми поряд із державною мовою можуть містити аудіодоріжки іншими мовами
• Документальні фільми можуть розповсюджуватися в кінотеатрах лише із субтитрами державною мовою, якщо фільм набрав щонайменше 2 бали за культурними критеріями «культурного тесту», встановленими законом про державну підтримку кінематографії, і про надання такого дозволу зазначено в Державному реєстрі фільмів
• У межах кінофестивалів, погоджених із центральним органом виконавчої влади у сфері кінематографії, допускається показ фільмів мовою оригіналу із субтитрами державною мовою
• Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу із субтитрами державною мовою. Але сумарна кількість сеансів мовою оригіналу, відмінною від державної, не може перевищувати 10% загальної кількості сеансів у кінотеатрі на місяць. Про показ мовою оригіналу завчасно повідомляють глядачам
• Надавачі послуг відео на замовлення з використанням мережі Інтернет за наявності аудіодоріжки державною мовою забезпечують її завантаження за замовчуванням

Частина шоста мала набрати чинності через два роки після набрання чинності Законом про державну мову (16 липня 2019 року). Отже, нинішня межа в 10% за розрахунком почала діяти в липні 2021 року.

Чи стало правило «англомовні фільми — із субтитрами» законом?

У 2023–2024 роках обговорювали пропозицію показувати англомовні фільми в кінотеатрах мовою оригіналу. За статтею українського медійного видання «Детектор медіа» від 28 червня 2023 року, початкова редакція законопроєкту № 9432, поданого Президентом, передбачала показ іноземних фільмів, мовою оригіналу яких є англійська, у кінотеатрах мовою оригіналу з українськими субтитрами, причому їхня частка мала становити 50% у 2025 році, 75% у 2026 році і 100% з 2027 року. 22 листопада 2023 року видання повідомило, що коли Верховна Рада ухвалила законопроєкт у першому читанні, ці норми про кіно було вилучено.

У тексті ухваленого 4 червня 2024 року закону (№ 3760-IX) теж немає норми, що зобов’язувала б кінотеатри показувати фільми англійською. Натомість прикінцеві положення доручили Кабінету Міністрів розробити державну програму сприяння вивченню та застосуванню англійської мови і передбачити в ній особливості демонстрування кінотеатрами іноземних фільмів англійською мовою. Умов чотири.

• Дотримання вимог Закону про державну мову (межа в 10% залишається)
• Демонстрування англійською кінотеатри здійснюють на добровільних засадах
• Витрати, не покриті продажем квитків, відшкодовуються коштом державного бюджету
• Кінотеатр-учасник у кожному залі має здійснити не менше восьми демонструвань англійською впродовж календарного місяця, з них не менше двох на тиждень — у вихідний день або з початком показу після 18 години в робочий день

Кабінет Міністрів розпорядженням № 334-р від 25 березня 2026 року затвердив цю програму на 2026–2030 роки. Серед очікуваних результатів програма називає демонстрування фільмів англійською мовою в кінозалах кінотеатрів, що показують іноземні фільми англійською, у кількості щонайменше 120 (одиниця вказана лише як «одиниць») протягом року. Це не обов’язок, а добровільний механізм, витрати в якому компенсує держава.

Телебачення і стрімінг — в інших нормах

Правила для кінотеатрів і правила для телебачення та стрімінгу містяться в різних нормах. Мову телевізійного мовлення стаття 24 Закону про державну мову віддає на регулювання Закону «Про медіа» 2022 року (№ 2849-IX). Стаття 40 Закону «Про медіа» встановлює для телемовників-ліцензіатів, що програми державною мовою, у тому числі фільми, у загальному тижневому обсязі мовлення в кожному з проміжків часу між 7 і 18 годиною та між 18 і 22 годиною мають становити не менше 90% (для телеканалів загальнонаціональної і регіональної категорій) і не менше 80% (для телеканалів місцевої категорії). Інтернет-сервіси відео на замовлення регулює згадана вище норма частини шостої статті 23 — «аудіодоріжка державною мовою за замовчуванням».

Які фільми вважаються українськими і можуть отримати державну підтримку (визначення «національного фільму»), ідеться в статті про закон про державну підтримку кіно, а те, фільмами якої країни називати твори радянського періоду, — у статті «Український фільм» означає п’ять різних речей.