Нагорі — Різдво, внизу — жарти: двоярусний ляльковий театр вертеп

Двоповерхова дерев’яна скринька. На верхньому ярусі Янгол сповіщає пастухам про народження Спасителя, а цар Ірод віддає наказ воїнам. На нижньому один за одним з’являються шинкарка, солдат, циган, старі Дід і Баба й чинять гармидер, а наприкінці виходить запорожець і забирає всю увагу. Це український ляльковий театр «вертеп» (вертеп), з яким на Різдво ходили селами й містами.

Далі — виклад за трьома енциклопедіями, українськими та канадською: Internet Encyclopedia of Ukraine (IEU, Канадський інститут українських студій Альбертського університету), «Енциклопедією Сучасної України» (ЕСУ, НАН України та інші) та «Енциклопедією історії України» (Інститут історії України НАН України) (станом на вересень 2026 року).

Сцена з двома ярусами

ЕСУ описує вертеп як «двоярусну дерев’яну скриньку (2 х 1 м)». У долівці кожного ярусу були щілини, по яких вертепник (вертепник) водив ляльок, рухаючи їх за допомогою дротиків. За IEU, зазвичай усіма ляльками керував один лялькар, а дійових осіб могло бути від 10 до 40.

Слово «вертеп» означає і саму лялькову виставу, і скриньку-сцену, на якій її розігрують. «Енциклопедія історії України» розрізняє три значення слова: «старовинний український народний ляльковий театр», «сцена лялькового театру — двоповерховий будиночок» і «театральне дійство».

Верхній ярус: історія Різдва

ЕСУ пише, що релігійна драма верхнього ярусу розгорталася за законами драми. Паламар запалює свічки й дзвонить у дзвони — пролог; поява Янгола перед пастухами та їхнє привітання Христа — експозиція; наказ Ірода воїнам — зав’язка; сценка з Рахиллю, матір’ю, в якої відібрали дитину, — кульмінація; смерть Ірода — розв’язка. Між сценами звучали хорові «канти», що коментували події або випереджали їх. ЕСУ пише, що перший кант верхнього ярусу відігравав роль хорової інтродукції, а кант «Ой під вишнею» знаменував перехід від релігійної до світської частини.

Нижній ярус: комічні сценки, які можна переставляти

Світська драма нижнього ярусу — низка коротких комічних сценок, майже не пов’язаних між собою. За ЕСУ, сценки можна було переставляти, пропускати чи замінювати, і тому драма була відкрита для імпровізації та варіантності. Виходили персонажі, знайомі з народних пісень, і пари представників різних національностей; кожен говорив своєю мовою (ЕСУ зазначає, що в основі своїй — українською) чи жаргоном і виставляв напоказ свої звички, вірування й пристрасті, часто доведені до карикатури. ЕСУ пояснює, що цей склад персонажів відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії й антипатії.

Більшість сценок нижнього ярусу об’єднував запорожець (Запорожець). ЕСУ називає його улюбленим народним героєм. За IEU, у світські сценки часто вплітали події часу вистави; так, лялька запорожця з’явилася за правління Катерини II. Про те, що вірші, які розвивали монолог цього запорожця, писали в нижній частині народних картин «Козак Мамай», див. статтю Народна картина «Козак Мамай».

Відколи його розігрують

Щодо часу виникнення енциклопедії пишуть по-різному.

• IEU: вертепні вистави сягають кінця XVI століття.
• ЕСУ: перша згадка про мандри з ляльками — 1573 рік.
• «Енциклопедія історії України»: вертепні вистави виникли, найімовірніше, у другій половині XVII століття.

Натомість період найбільшого розквіту і IEU, і ЕСУ відносять до другої половини XVIII століття. ЕСУ пов’язує цей розквіт із поширенням шкільної драми, зокрема коротких комічних сценок, які грали між діями, — інтермедій.

Студенти Києво-Могилянської академії

IEU пише, що до розвитку вертепу долучалися численні студенти Києво-Могилянської академії, а поділ вистави на дві частини почасти відбиває форми драми, яку ставили в академії. IEU також пише, що вертеп поширювали мандрівні дяки. «Велика українська енциклопедія» (ВУЕ, електронна версія державної енциклопедії) пише, що в Києві вертеп став популярним завдяки викладачам і «спудеям» академії, а найповніший зі збережених текстів записано від київських бурсаків, які мандрували з вертепами. Про саму історію академії див. статтю про Києво-Могилянську академію.

Тексти, що збереглися

ЕСУ називає такі відомі варіанти українського вертепу. З них для Сокиринського, Славутинського і Батуринського вертепу збереглася й музика, а від інших — фрагменти.

Найвідоміший — варіант, що зберігався в родині поміщиків Ґалаґанів у селі Сокиринці (нині Чернігівська область). «Енциклопедія історії України» пише, що з текстів вертепних драм другої половини XVIII століття до нашого часу дійшли, зокрема, Сокиринський, і називає тих, хто друкував тексти: Миколу Маркевича, Григорія Ґалаґана, Євгена Марковського. Стаття Ґалаґана «Малорусский вертеп» вийшла 1882 року в журналі «Киевская старина».

Однак датування в джерелах різняться. ЕСУ датує Сокиринський текст 1771 роком, тоді як стаття IEU «Sokyryntsi» пише, що вертепний ляльковий театр у маєтку Ґалаґанів заснували 1781 року. ВУЕ описує найстарішу вертепну скриню Чернігівщини, що належала Ґалаґанам, як «1770-ті».

IEU називає трьома найвідомішими сільськими вертепами Сокиринський, Батуринський і Міжгірський (з Міжгір’я, нині Закарпатська область). Як основні праці з дослідження вертепу і IEU, і ЕСУ називають книжку Євгена Марковського «Український вертеп. Розвідки й тексти» (1929) і книжку Йосипа Федаса «Український народний вертеп» (1987).

Майже зник — і повернувся

IEU пише, що вертепний ляльковий театр занепав у середині XIX століття, а «Енциклопедія історії України» — що він проіснував до початку XX століття. За IEU, і згодом вертеп жив як символ: це маленькі різдвяні вертепи-макети, які ставлять удома, і колядники, що ходять, перебравшись на персонажів вертепу. Стаття IEU «Christmas» пише, що колядування від хати до хати іноді супроводжує ляльковий вертеп. Про саму коляду див. статтю про українське Різдво.

У XX столітті вертеп повертається на сцену як «живий вертеп» (живий вертеп), у якому грають не ляльки, а актори. ЕСУ наводить такі приклади.

• 1918 року в Києві «Молодий театр» (Молодий театр) Леся Курбаса поставив живий вертеп. Стаття IEU «Molodyi Teatr» також згадує стилізований «вертеп», що використовував умовності лялькового театру
• 1923–1929 років при Києво-Межигірському художньо-керамічному технікумі під Києвом існував Межигірський вертеп злободенного, політично-соціального спрямування. За ЕСУ, серед персонажів були Червоноармієць, цар Микола, кайзер Вільгельм, а в репертуарі — агітаційні вистави на антирелігійні теми
• 1975 року Харківський театр ляльок за принципами традиційного вертепу поставив «Український вертеп». 1985 року Київський театр ляльок так само поставив «Енеїду» Котляревського
• Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років почалося відновлення вертепних традицій у побуті, а з 1989 року в Міжнародному центрі культури і мистецтв у Києві почали проводити фестивалі вертепів

За ЕСУ, колекцію вертепних скриньок і ляльок зберігає Музей театрального, музичного та кіномистецтва України.

Зауважимо, що в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України — принаймні з урахуванням елементів, доданих до наказу Міністерства культури № 700 від 23 червня 2026 року, — елемента з назвою «вертеп» немає. У переліку є інші елементи, пов’язані із зимовими святами, як-от виготовлення різдвяних зірок і обхід із колядами.