Композитор Микола Лисенко і «Тарас Бульба», якого не поставили за його життя

Харківський національний академічний театр опери та балету носить ім’я композитора — Миколи Лисенка (1842–1912). За даними офіційного сайту театру, світова прем’єра опери Лисенка «Тарас Бульба» відбулася на його сцені в жовтні 1924 року — через 12 років після смерті автора.

«Енциклопедія Сучасної України» (ЕСУ) Національної академії наук України називає Лисенка «основоположником нової української національної музики», а «Тараса Бульбу» — його найкращою оперою. Чому ж ця опера не потрапила на сцену за життя композитора? Розбираємося, простежуючи його життєвий шлях.

Спершу диплом природничника, потім Лейпциг

Лисенко народився 22 березня (10 березня за старим стилем) 1842 року в селі Гриньки Полтавської губернії. За Internet Encyclopedia of Ukraine (IEU, видання Канадського інституту українських студій), він походив із дворянського роду, пов’язаного з козацькою старшиною; перших уроків гри на фортепіано навчився в матері, а любов до української музики й козацьких переказів успадкував від дідуся й бабусі.

В університеті він вивчав не музику, а природничі науки. Перейшов із Харківського університету до київського і 1865 року здобув ступінь із природничих наук. Потім навчався в Лейпцизькій консерваторії (1867–1869), працював у Києві вчителем музики й диригентом, а 1874–1876 років у Санкт-Петербурзі вивчав оркестровку в Римського-Корсакова.

У Києві Лисенко долучився до «Громади» — об’єднання інтелігенції, яка рухала український культурний рух. IEU пише, що зв’язки в Громаді, особливо з родичем, драматургом Михайлом Старицьким, та іншими, привели його до рішення присвятити себе дослідженню й розвиткові української музики.

Збирав народні пісні й писав музику на вірші Шевченка

Народні пісні Лисенко записував ще студентом. Він записав весільні пісні Переяславщини і думи (епічні пісні) у виконанні знаменитого кобзаря (співця, що співає під власний супровід) Остапа Вересая, а 1874 року опублікував дослідження музичних особливостей пісень Вересая. 1894 року він підготував і дослідження українських народних музичних інструментів. Про кобзарів та їхні інструменти йдеться у статті про бандуру.

За IEU, за життя він опрацював близько 500 народних пісень. «Енциклопедія історії України» (Інститут історії України НАН України) пише, що він записав близько 1500 пісень.

Особливе місце в його творчості посідають пісні на вірші Тараса Шевченка. IEU зазначає, що Лисенко написав музику до 82 текстів зі збірки «Кобзар» (ЕСУ та «Енциклопедія історії України» — «понад 80»). Форми різні — від сольних пісень і хорів до кантат для хору з оркестром. Про життя Шевченка ми розповідаємо у статті про Шевченка. Пісні Лисенко писав також на вірші Івана Франка, Лесі Українки, Гейне, Міцкевича та інших — загалом понад 120.

Час, коли українська сцена була під забороною

Київ, де працював Лисенко, був під владою Російської імперії. За «Енциклопедією історії України», 1872 року, отримавши дозвіл на публічні вистави українських п’єс, він написав оперету «Чорноморці», а наступного, 1873 року — оперу «Різдвяна ніч» за повістю Гоголя. ЕСУ пише, що постановка «Різдвяної ночі» на сцені Київського міського театру 24 січня 1874 року започаткувала народження українського оперного театру.

Через два роки, 30 травня 1876 року, імператор Олександр II підписав Емський указ. За IEU, цей таємний указ не лише зупинив друк українських книжок, а й заборонив постановку п’єс і публічні читання українською мовою, а також друк українських текстів до музичних творів. Про зміст указу та його наслідки докладно йдеться у статті про Емський указ.

Попри ці обмеження, Лисенко й далі писав музику до українських п’єс. 1883 року він завершив оперу «Утоплена» за повістю Гоголя «Майська ніч», а 1889 року — власну редакцію п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка», дописавши до неї увертюру й оперні антракти. ЕСУ пише, що цій лисенківській редакції «судилася щаслива доля».

Чому «Тарас Бульба» не потрапив на сцену

«Тарас Бульба» — опера за однойменною повістю Гоголя на лібрето Старицького. Вона розповідає про долю козака Тараса Бульби та двох його синів — Остапа й Андрія. Час створення джерела подають трохи по-різному: «Енциклопедія історії України» пише, що композитор почав роботу 1880 року і завершив 1890-го, а ЕСУ датує оперу 1880–1891 роками.

Стаття Яни Іваницької (2022) у науковому віснику Київського національного університету культури і мистецтв так описує причини, з яких оперу не поставили. За спогадами Старицького, Чайковський і Римський-Корсаков кілька разів пропонували допомогу, поставити оперу хотіли й диригенти московських імператорських театрів. Але йшлося про постановку російською мовою. 1911 року велися переговори з Великим театром, проте театр не погодився на постановку мовою оригіналу, мотивуючи тим, що «Гоголь написав „Тараса Бульбу“ російською».

За ЕСУ, за життя композитора ставили лише фрагменти опери. За тією самою статтею, Лисенко готував видання нот у лейпцизькому видавництві, але клавір вийшов лише 1913 року, через рік після його смерті. Текст у нотах подано двома мовами — українською та російською.

Прем’єра відбулася восени 1924 року в Харківській опері. Та сама стаття наводить відгуки, які різко розходилися — від нищівного «стара бліда музика» до захисту опери письменником і композитором Гнатом Хоткевичем. Згодом оперу ставили переважно в редакції композиторів Левка Ревуцького та Бориса Лятошинського. ЕСУ називає увертюру в їхньому опрацюванні одним із найпопулярніших інструментальних творів в історії української музики.

«Молитва за Україну» 1885 року

Мабуть, найчастіше в сучасній Україні звучить хоровий твір Лисенка «Боже великий, єдиний», відомий також як «Молитва за Україну». За статтею ЕСУ про поета Олександра Кониського, Кониський написав слова 1885 року, а Лисенко поклав їх на музику. Офіційний сайт Української Греко-Католицької Церкви також датує твір 1885 роком.

ЕСУ пише, що в незалежній Україні хор «Боже великий, єдиний» став «духовним гімном держави»; його співають на офіційних державних урочистостях і наприкінці богослужінь у деяких церквах. Це інший твір, ніж державний гімн (пісня, що починається словами «Ще не вмерла України і слава, і воля»). Про історію гімну йдеться у статті про прапор, герб і гімн.

Школа, відкрита 1904 року, і місця, що носять його ім’я

1904 року Лисенко відкрив у Києві музично-драматичну школу. За IEU, кошти на неї походили з грошей, які прихильники зібрали, щоб подарувати йому дачу до 35-річчя творчої діяльності. ЕСУ називає її першою на Східній Україні музично-драматичною школою з українською мовою навчання. 1905 року Лисенко заснував хорове товариство «Боян» у Києві.

Серед його учнів і послідовників — Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Левко Ревуцький і Микола Леонтович, відомий обробкою «Щедрика» (ЕСУ, IEU). Про Леонтовича див. статтю про «Щедрик».

Лисенко помер у Києві 6 листопада (24 жовтня за старим стилем) 1912 року. Його ім’я й сьогодні носять установи в різних містах.

Хронологія