Суржиком говорить десята частина чи п’ята? Змішане мовлення, яке рахують по-різному

В Україні є розмовне мовлення, яке називають «суржиком». Це змішання елементів української та російської мов без дотримання норм літературної мови. Скільки ж людей ним говорить? Шукаючи відповідь, натрапляєш і на цифру близько десятої частини, і на цифру, близьку до п’ятої. Жодна з них не хибна. Цифра залежить від того, про що запитували і хто оцінював.

Далі, зазначаючи джерела, розглянемо, як це явище пояснювали словник і енциклопедії, чому цифри опитувань розходяться і як суржик вживають у літературі та на сцені. Чим українська і російська відрізняються як мови, розповідає стаття Чим українська мова відрізняється від російської.

Назва борошна стала назвою мовлення

Академічний «Словник української мови» в 11 томах (СУМ, 1970–1980) подає для слова суржик два значення. Перше: «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». Друге — переносне, з позначкою «розмовне»: «Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова».

Стаття «Суржик» (автор — М. В. Стріха, березень 2025 року) в «Енциклопедії Сучасної України» (ЕСУ), яку видають Національна академія наук України і Наукове товариство імені Шевченка, так само виводить слово «від назви змішаного зернового хліба чи борошна», а визначає його як «поєднані без додержання норм літературної мови елементи кількох мов (як правило, української та російської)». Та сама стаття пише, що схоже явище є й у Білорусі і там його називають «трасянкою».

Давнє значення і нинішнє

	Первинне значення	Значення щодо мовлення
Що означає	Суміш зерна різних злаків, борошно з неї	Розмовне мовлення, у якому українська, російська та інші мови змішані без дотримання норм літературної мови
Як подає СУМ-11	Перше значення	Друге значення (переносне, розмовне). «Нечиста мова»
Як подає ЕСУ (2025)	Як етимологію	Як визначення. Згадує й інші поєднання, крім української та російської

Стаття ЕСУ як приклади наводить «нада» замість «треба», «січас» замість «зараз», «скоко врем’я» замість «котра година». Пояснення таке: найуживаніша власна лексика замінюється російською, а синтаксис і фонетика почасти лишаються українськими.

Що змішано, якщо слухати

Стаття «Russian language in Ukraine» (автор — Олекса Горбач; уперше надрукована в 4-му томі енциклопедії 1993 року) в «Internet Encyclopedia of Ukraine» (видання Канадського інституту українських студій Альбертського університету, CIUS; далі IEU) називає суржик «мішаним російсько-українським говором (patois)» і перелічує такі його риси.

• Українська вимова звука г, українська вимова голосних о, е, и
• Тверда вимова р і губних приголосних у кінці слова
• Українські сполучення звуків на межі слів, наголос, відмінки після дієслів і прийменників (наприклад, «по домах» замість російського «по домам»)
• Українська побутова лексика

Та сама стаття пише, що харківський суржик досліджував Борис Ларін, донбаський — Костянтин Німчинов, суржик Дніпропетровської області — В. Шадура. Те, що у вимові й синтаксисі зберігаються українські риси, а в лексику входить російська, збігається з наведеним вище поясненням прикладів у ЕСУ. Цей опис IEU походить із першої публікації 1993 року і пізніших змін не відображає.

Звідки він узявся

Стаття ЕСУ пов’язує виникнення суржику з умовами бездержавності. Вищі верстви суспільства були майже винятково російськомовними (на Галичині — польськомовними), українська мова була обмежена лише селянським побутом, а фахова термінологія — церковна, правнича, лікарська, фабрична — існувала тільки в чужомовних варіантах. Тож українець, вийшовши за межі своєї хати, мусив послуговуватися запозиченими зворотами — таке пояснення. Стаття також пише, що в другій половині XIX століття через залізниці, цукроварні й військовий обов’язок селяни регулярно стикалися з російськомовними адміністраторами й фабрикантами.

За тією самою статтею, приблизно наприкінці 1950-х років унаслідок переміщення великих мас сільського населення в міста більшість українців стала городянами. За наведеними в статті даними 1926 року, частка українців у населенні Києва становила 42,1 %, Харкова — 38,3 %, Одеси — 17,4 %, Львова — 16,2 %. Люди, що прибували до міста, переходили на російську мову — «реально — на суржик», пише стаття. Про цифри мовної політики радянської доби — у статті Пів століття повоєнної України, про «українізацію» 1920-х років — у статті «Українізація», що почалася 1923 року.

Американська антропологиня Лада Біланюк у лекції 11 березня 2002 року в Центрі Вілсона (Інституті Кеннана) поділила те, що називають суржиком, на п’ять типів. За стислим викладом лекції (відкритий запис Інституту Кеннана), це: 1) суржик людей, що переїхали із села до міста; 2) суржик, що закріпився як сільський говір; 3) «радянізована українська мова», наближена до російської після 1930-х років; 4) звичне змішування у двомовних людей; 5) суржик, що виникає, коли російськомовні після здобуття незалежності намагаються говорити українською. Біланюк пояснює, що лише останній тип має протилежний напрямок: він виникає на шляху від російської до української.

Скільки людей ним говорить: зіставлення цифр

Частка тих, хто говорить суржиком, дуже залежить від способу підрахунку. У таблиці нижче в хронологічному порядку наведено цифри, для яких відомі джерело і метод.

Рік опитування	Хто проводив	Що рахували	Цифра, що відповідає «змішаному мовленню»
1995	Загальнонаціональне опитування, яке Біланюк навела в лекції	Відповіді на відкрите запитання про рідну мову	Суржик назвали менше 1 %
1995	Те саме	Вибір мови домашнього спілкування з варіантів відповіді	«Змішана мова (суржик)» — 10 %, її разом з українською або російською обрали 2 %, «іноді українська, іноді російська» — 16 %
1996–1999	Київський міжнародний інститут соціології (КМІС)	Двомовні інтерв’юери після інтерв’ю визначали мову, якою говорив респондент	18,2 %
2000–2003	Те саме	Те саме	14,7 % (лише за 2003 рік — 11,9 %)
Вересень 2014	КМІС (на замовлення Володимира Кулика)	Мова, якою фактично говорили під час інтерв’ю, за записом інтерв’юера	11 %
Грудень 2022	Те саме	Те саме	13 % (на Сході й Півдні — 22 %)
Грудень 2022	Те саме	Самооцінка мови спілкування в родині	«Обома однаково» — 19 % (варіанта «суржик» немає)
Червень 2024	Центр Разумкова	Самооцінка мови, якою говорять удома	«Приблизно однаковою мірою українською і російською» — 18 % (варіанта «суржик» немає)
Лютий — березень 2025	КМІС	Самооцінка мови, якою зазвичай говорять удома	«Однаковою мірою українською і російською» — 19 % (варіанта «суржик» немає)

«Обома» і «змішаною мовою» — не одне й те саме

Причин, чому цифри в таблиці розходяться, щонайменше три.

Перша — хто оцінює. З 1996 року в опитуваннях КМІС двомовні інтерв’юери після інтерв’ю відносили мову респондента до «української», «російської» або «суміші обох» (стаття Хмелька). Це не самооцінка, а оцінка того, хто слухав. Натомість запитання Центру Разумкова і КМІС 2025 року — це самооцінка, і серед варіантів немає «суржику», є лише «однаковою мірою обома». Людей, які перемикаються між двома мовами залежно від ситуації, і тих, хто змішує їх в одному реченні, такий варіант відповіді не розрізняє.

Друга — незручність зізнання. Біланюк у лекції сказала, що цифри щодо суржику важко отримати, бо не всі охоче визнають, що говорять стигматизованим мовленням. Те, що в опитуванні 1995 року при відкритому запитанні про рідну мову суржик назвали менше 1 %, а коли його внесли до варіантів — 10 %, подано як прояв цього.

Третя — охоплення. Опитування після 2022 року не охоплюють території, окуповані Росією. Стаття ЕСУ, навівши дані Центру Разумкова 2024 року, додає, що ці зміни пояснюються також «втратою Києвом контролю над традиційно російськомовними регіонами Півдня і Сходу».

Залежно від регіону: п’ять регіонів 2003 року

Стаття Хмелька наводить за регіонами частку тих, чию мову інтерв’юери в опитуванні КМІС 2003 року визначили як «змішану».

Регіон (за поділом у статті)	Області	Змішана мова
Західний	Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська, Чернівецька	2,5 %
Центрально-Західний	Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Київська область і місто Київ	14,6 %
Центрально-Східний	Дніпропетровська, Полтавська, Сумська, Чернігівська	21,7 %
Південний	Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Автономна Республіка Крим	12,4 %
Східний	Харківська, Донецька, Луганська	9,6 %

Частка в Центрально-Східному регіоні була майже вдев’ятеро більшою, ніж у Західному. Водночас на Сході й Півдні, де багато російськомовних, частка змішаної мови виявилася нижчою, ніж у Центрально-Східному регіоні. За тією самою статтею, 2003 року змішану мову зафіксовано в 13,8 % (похибка ±0,8) тих, хто назвав себе за національністю українцем, і приблизно в 5 % тих, хто назвав себе росіянином.

Засмічена мова чи одна з форм розмовного мовлення

Оцінки суржику в джерелах дуже різні. Тут наводимо основні позиції разом з їхніми авторами.

«Засмічене»: енциклопедія, що вважає його хибою

Стаття «Суржик» (автор — К. В. Ленець) в енциклопедії «Українська мова» 2000 року пояснює, що це слово вживають переважно щодо «українського просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими … російськими елементами», і пише, що суржик — «це збіднена мова, позбавлена національного колориту, краси й виразності». Як приклади вона наводить самольот (літак), січас (зараз), строїти (будувати) тощо і зазначає: «Боротьба з суржиком — одне з головних завдань у галузі підвищення культури української мови». Тлумачення СУМ «нечиста мова» написане в тому самому дусі.

Дослідження, що ставлять під питання сам погляд на мову

Біланюк у лекції сказала, що те, що називають суржиком, визначається не лише об’єктивними рисами мовлення, а й уявленнями, які цінують «чистоту» мови. Що сильніша вимога чистоти, то більше стигматизується змішування і то ширшим стає коло того, що називають суржиком, — такий погляд. Вона також сказала, що те, чи назвуть змішування у двомовної людини суржиком, залежить від ставлення до цієї людини і від того, чи вважають, що вона вміє говорити «чистою» українською.

Енциклопедія, що бачить у ньому перехідний етап

Стаття ЕСУ 2025 року пише, що суржик довго був «перехідною … ланкою в напрямку від української до російської», а після здобуття незалежності дедалі частіше ставав і «перехідною … стадією в зворотньому процесі повернення до української мови вчорашніх русофонів». Далі в ній сказано, що після 2014 року, закону про державну мову 2019 року і повномасштабного вторгнення 2022 року багато хто почав переходити на українську, «оминаючи стадію суржику». Про зміст і етапи закону про державну мову розповідає стаття Закон України про державну мову.

Та сама стаття наводить таке спостереження мовознавця Юрія Шевельова.

В обставинах двомовності українського великого міста українська інтелігенція, говорячи по-українськи, залюбки вдається до русизмів як емоційно забарвлених жаргонізмів. Явище протилежне селянському суржикові. Там настанова русизмів — піднести стиль, тут — знизити.

Слова Юрія Шевельова, які наводить ЕСУ, «Суржик» (М. В. Стріха, 2025)

З того, якою мовою людина говорить, не можна робити висновків про її погляди чи позицію. Стаття ЕСУ теж пише, що політичні погляди носіїв суржику в 1990-ті роки різнилися — «від затятих прибічників відновлення СРСР, до не менш завзятих прихильників незалежності».

Суржик у літературі та на сцені

Суржик з’являвся і в написаних творах. Стаття IEU пише, що Володимир Винниченко вдавався до нього, зображуючи військових Російської імперії, Михайло Старицький — міщан, Олександр Корнійчук — радянських міліціонерів.

Стаття ЕСУ наводить ще більше прикладів. Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка» вклав у вуста свого персонажа слова про п’єсу російського драматурга Олександра Шаховського: «сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова». У радянський час суржик знаходив місце переважно в гуморі; як приклади названо твори Остапа Вишні та діалоги естрадного дуету «Тарапунька і Штепсель». Про інший твір Котляревського — стаття про «Енеїду».

За тією самою статтею, на першому фестивалі «Червона рута» 1989 року суржик звучав у текстах пісень гурту «Брати Гадюкіни» та інших. 1997 року артист Андрій Данилко створив сценічний образ суржикомовної «Вєрки Сердючки». Письменник Богдан Жолдак публікував новели, написані суржиком, а Михайло Бриних у 2013–2014 роках видав збірки нарисів про світову й українську літературу, написаних суржиком. Утім, стаття робить висновок, що перспектив формування окремої суржикомовної літератури немає.