987 міст і сіл змінили назви: два українські закони про топоніми

Промислове місто Дніпро над річкою Дніпро до травня 2016 року називалося «Дніпропетровськ». Спершу його назвали «Катеринослав» на честь російської імператриці Катерини II, а 1926 року перейменували на честь комуністичного діяча Григорія Петровського, який обіймав високі посади в радянській Україні (за Internet Encyclopedia of Ukraine (CIUS)).

Упродовж понад десяти останніх років в Україні на підставі двох законів змінювали назви міст, сіл і вулиць по всій країні. Це закон 2015 року, спрямований проти назв, що вшановують комуністичний режим, і закон 2023 року, спрямований проти назв, що вшановують Російську імперію й російське панування. Як записувати топоніми латиницею та японською (різниця між «Кієфу» і «Кіу» тощо), ми розповідали в статті День, коли «Кієфу» став «Кіу», і як визначають написання топонімів. Тут ідеться про те, чому змінювалися самі назви і за якою процедурою.

Назви міст визначає Верховна Рада

Пункт 29 частини 1 статті 85 Конституції України відносить найменування й перейменування населених пунктів і районів до повноважень Верховної Ради. Назви міст і сіл змінюють постановою парламенту. Натомість назви вулиць, площ і парків визначають місцеві ради тощо.

Назви областей поіменно перелічує стаття 133 Конституції. Станом на 24 вересня 2026 року в ній і далі значаться «Дніпропетровська область» і «Кіровоградська область». Після того як міста перейменували на Дніпро й Кропивницький, назви областей не змінилися.

Закон 2015 року і 987 населених пунктів

9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Його оприлюднили 20 травня, і наступного дня він набрав чинності.

Серед «символіки комуністичного тоталітарного режиму» закон називає топоніми, пов’язані з іменами осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії від секретаря райкому і вище, керівників вищих органів СРСР і УРСР, працівників радянських органів державної безпеки, а також із річницею Жовтневої революції, встановленням радянської влади тощо. Водночас винятком є назви, пов’язані з опором нацистським окупантам або з розвитком української науки й культури (стаття 1).

Процедура мала строки. Органи місцевого самоврядування тощо протягом 6 місяців від набрання законом чинності проводять громадські слухання й подають до Верховної Ради пропозиції щодо перейменування населених пунктів, а Верховна Рада протягом 3 місяців після спливу цього строку ухвалює рішення. Там, де пропозицій не подали, Верховна Рада вирішує на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті (частини 7 і 8 статті 7).

Згідно з річним звітом Інституту національної пам’яті за 2016 рік, на підставі цих рекомендацій Верховна Рада ухвалила 13 постанов і змінила назви 987 населених пунктів і 25 районів. Серед них 32 міста, 58 селищ міського типу і 897 сіл і селищ. Вулиць, площ тощо, за звітом, станом на грудень 2016 року перейменовано 51 493.

У звіті сказано, що завдяки перейменуванням повернуто понад 300 історичних назв, з яких близько 70 пов’язані з культурою корінних народів і національних спільнот — кримських татар, болгар, греків, євреїв тощо. Також зазначено, що більшість перейменувань в Автономній Республіці Крим повертали назви, які сталінський режим стер з мапи після депортації кримських татар 1944 року. Наведено й приклад, коли назву села на честь лідера болгарських комуністів замінили іменем болгарського національного героя XIX століття (в Одеській області «Благоєве» стало «Христо-Ботеве»).

Дніпро і Кропивницький

У цей період перейменовували й великі міста.

Ці дві постанови сформульовано по-різному. У постанові щодо Кропивницького прямо сказано, що її ухвалено на підставі частини 8 статті 7 закону 2015 року. Постанова щодо Дніпра містить лише одне речення — «перейменувати місто Дніпропетровськ на місто Дніпро» — і не згадує закону, на якому ґрунтується.

За Internet Encyclopedia of Ukraine, Кропивницький з 1775 по 1924 рік називався Єлисаветград, потім 1934 року став Кіровим, а 1939 року — Кіровоградом. Перейменуванням 2016 року місту дали ім’я пов’язаного з ним драматурга й режисера Марка Кропивницького.

«Російська імперська політика», яку додав закон 2023 року

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 21 березня 2023 року, Верховна Рада ухвалила Закон № 3005-IX «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Його оприлюднили 27 квітня, а через 3 місяці, 27 липня, він набрав чинності.

У преамбулі сказано, що мета збройної агресії Росії — позбавити український народ незалежності й суверенітету та повернути його до стану залежності, як за часів Російської імперії та СРСР. Далі закон визначає як «російську імперську політику» політику, яку держави від Московського князівства до Російської імперії, СРСР і Російської Федерації провадили для підкорення й асиміляції українського народу, і забороняє використовувати в топонімах назви, що її вшановують (статті 2 і 4).

Під заборону підпадають, наприклад, такі топоніми (пункт 4 частини 1 статті 2).

• Імена осіб, які обіймали високі державні чи військові посади в Росії й провадили російську імперську політику, а також тих, хто публічно її підтримував чи прославляв
• Назви подій, пов’язаних зі здійсненням російської імперської політики
• Назви географічних, історичних і культурних місць Російської Федерації, зокрема російських міст

Визначено й винятки: назви, пов’язані з особами та подіями, що стосуються захисту прав українського народу, розвитку української державності, науки й культури, а також з «культурою народів, поневолених Російською Федерацією».

Процедура така сама, як у законі 2015 року. Органи місцевого самоврядування й військові адміністрації протягом 6 місяців від набрання законом чинності після консультацій із мешканцями подають до Верховної Ради пропозиції щодо перейменування населених пунктів, а Верховна Рада протягом 3 місяців після спливу цього строку ухвалює рішення. Щодо населених пунктів Кримського півострова пропозиції вносить Кабінет Міністрів після консультацій із представницькими органами корінних народів (частина 7 статті 8).

На окупованих Росією територіях пам’ятники демонтують після закінчення окупації, а для вулиць тощо, не перейменованих до того часу, строк перейменування починають відлічувати з дня відновлення там української влади. Тим часом Інститут національної пам’яті за участю науковців, краєзнавців, внутрішньо переміщених осіб та інших збирає пропозиції щодо перейменування топонімів на окупованих територіях (частина 10 статті 8). Зміни до закону в серпні 2025 року (№ 4579-IX, чинні з 30 серпня) також передбачили, що до проєктів постанов про перейменування додають і оприлюднюють висновок Інституту національної пам’яті (частина 3 статті 4).

327 населених пунктів, перейменованих постановою у вересні 2024 року

Найбільша постанова Верховної Ради на підставі закону 2023 року — № 3984-IX «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року. Напередодні, 18 вересня, проєкт перейменування 333 населених пунктів не набрав потрібної кількості голосів; його переробили й ухвалили наступного дня. Як підставу постанова називає частину 8 статті 8 закону 2023 року (символіка російської імперської політики) і частину 13 (назви, що не відповідають стандартам державної мови).

Якщо порахувати за текстом постанови, перейменовано 10 міст, 56 селищ і 261 село — разом 327 населених пунктів, а також 4 райони. Лише сіл і селищ із назвою Первомайське (на честь Першого травня) — 20, і кожне отримало іншу назву.

Зі зміною назви міста змінювали й назви однойменних районів. Район, де розташований Самар, із Новомосковського став Самарівським, а район, де розташований Шептицький, із Червоноградського — Шептицьким.

У річному звіті за 2024 рік Інститут національної пам’яті повідомляє, що експертна комісія цього року збиралася 6 разів і надала 14 висновків щодо перейменування топонімів і демонтажу пам’ятників. Про райони й громади, що з’явилися внаслідок адміністративної реформи, ми розповідали в статті 24 області, 136 районів і 1 469 громад: як поділена Україна.