Опера, у якій Султан відпускає козаків додому: «Запорожець за Дунаєм»

У 1863 році на сцені Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі вперше показали комічну оперу. Вона називалася «Запорожець за Дунаєм» (Запорожець за Дунаєм) і розповідала про козаків, яких вигнали із Запорозької Січі і які оселилися на землях Османської імперії. Написав її баритон, що співав у цьому театрі, — Семен Гулак-Артемовський (Семен Гулак-Артемовський), і на прем’єрі він сам виконав партію головного героя Карася.

Далі йдеться за Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій (CIUS), «Енциклопедією історії України» Інституту історії України НАН України (далі — ЕІУ), «Енциклопедією Сучасної України» (ЕСУ) та описом вистави Національної опери України (Київ), яка й досі ставить цей твір (станом на вересень 2026 року). Там, де джерела розходяться, наводимо обидва варіанти.

Композитор, який співав у театрі

За IEU та ЕІУ, Гулак-Артемовський народився 16 (за старим стилем 4) лютого 1813 року в Городищі, на території сучасної Черкаської області, а помер 17 (за старим стилем 5) квітня 1873 року в Москві. ЕІУ пише, що він народився в родині священика, закінчив Київську духовну семінарію і співав у хорі Софійського собору та інших храмів. У 1837 році композитор Михайло Глінка, який відбирав співаків до Придворної співацької капели, забрав його до Санкт-Петербурга.

Потім він удосконалював голос в Італії та інших країнах; за ЕІУ, у 1842–1864 роках був солістом імператорської опери в Санкт-Петербурзі, у 1864–1865 роках співав у Великому театрі в Москві, а в 1865 році залишив сцену. Він виконав понад 50 партій, серед них Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила» (IEU, ЕІУ). IEU називає його небожем поета Петра Гулака-Артемовського і близьким другом Тараса Шевченка. За ЕІУ, у 1838 році він потоваришував із Шевченком і присвятив йому пісню «Стоїть явір над водою» (Стоїть явір над водою).

Композиторський доробок у нього невеликий. ЕІУ називає дивертисмент «Українське весілля» (1851), водевіль «Ніч на Івана Купала» (1852) та інші твори. З-поміж них до сьогодні не сходить зі сцени саме «Запорожець за Дунаєм».

Хронологія: від прем’єри до української сцени й кіно

Чому довелося чекати до 1884 року, опис Національної опери пояснює так: після Емського указу 1876 року, хоча сценічні жанри й не входили до переліку заборонених, цензура виключила цю оперу зі списку дозволених до показу. Про сам Емський указ ідеться в статті про Емський указ і Токійський університет, а про становище, в якому тієї ж доби опинилися опери композитора Миколи Лисенка, — у статті про Лисенка. Про виступ Крушельницької 1900 року згадано в статті про Крушельницьку.

Хто написав лібрето

Автора лібрето джерела називають по-різному.

• Стаття ЕІУ про композитора (2004): автор лібрето — історик Микола Костомаров
• Стаття ЕІУ «Козацька тематика в українському та світовому музичному мистецтві»: автором лібрето й виконавцем головної партії в перших постановках (1863–1864) був сам композитор
• IEU (1988): композитор «написав» цю оперу, автора лібрето окремо не названо
• Інформація Національної опери України про виставу: «Лібрето Семена Гулака-Артемовського»

Навіть дві статті однієї ЕІУ суперечать одна одній. Чи був Костомаров якось причетний до опери, а якщо так, то чи запропонував сюжет, чи писав лібрето, — за джерелами, перевіреними для цієї статті, визначити не можна.

Сюжет і Задунайська Січ

За описом Національної опери, дія відбувається на початку XIX століття на березі Дунаю, на тодішній турецькій території. Козак Іван Карась разом з товаришами мріє повернутися додому. Сварки з його сварливою дружиною Одаркою — осердя комедії. Туди ж приходить перевдягнений Султан, щоб вивідати, що в козаків на думці. Приймачка Карася Оксана та її коханий Андрій намагаються втекти, але їх ловлять; наприкінці зачитують наказ Султана, і козакам дозволяють повернутися на батьківщину, а закоханих прощають.

За сюжетом стоїть реальна спільнота. За статтею IEU «Danubian Sich» (1984), після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що втекли на турецькі землі, оселилися в Добруджі, у гирлі Дунаю. Частина з них якийсь час жила на австрійських землях, але в 1811–1812 роках повернулася до Добруджі й створила організацію на зразок старої Січі — 38 куренів і виборного отамана. Про Січ до 1775 року йдеться в статті про 220 років Січі.

Однак у дійсності все закінчилося не так, як в опері. За IEU, під час російсько-турецької війни 1828 року отаман Йосип Гладкий із близько 1500 козаками перейшов на російський бік, і Туреччина зруйнувала цю Січ. Фінал, у якому Султан дозволяє козакам повернутися додому, — вигадка опери.

«Запорожець» — це назва людини

Слово «запорожець» (запорожець) у назві — не топонім, а назва людини: «запорозький козак». Воно походить від назви краю Запоріжжя (Запоріжжя), але не вживається на позначення мешканців сучасного міста чи області Запоріжжя. IEU перекладає назву англійською як «Zaporozhian Cossack beyond the Danube». Спільноту, де розгортається дія опери, українською називають Задунайською Січчю (Задунайська Січ, тобто Січ за Дунаєм).

Чи можна назвати її «першою україномовною оперою»?

Цей твір іноді представляють як «першу українську оперу». Енциклопедії, які ми перевірили, цього не пишуть.

Стаття IEU «Opera» (1993) серед найраніших опер композиторів, родом з України, називає «Демофонта» Максима Березовського (1773) і «Креонта» Дмитра Бортнянського (1776) XVIII століття та інші. Лібрето цих опер італійською мовою. Водночас IEU називає «Запорожця за Дунаєм» однією з визначних українських опер XIX століття і пише, що його музика перебуває під сильним впливом українських народних пісень. ЕІУ пише, що цей твір «вважається нині взірцем поєднання козацьких культурних традицій із творчими пошуками українських митців післякозацької доби».

Якщо розуміти вислів як «перша опера українського композитора», то він хибний, адже існують твори XVIII століття. Джерел, які вживали б його в значенні «перша опера з українським лібрето», серед енциклопедій, перевірених для цієї статті, не знайшлося.

Ті, хто співав Карася

IEU пише, що від прем’єри ця опера стала однією з найчастіше виконуваних українських опер і йшла в театрах в Україні та в українських громадах за кордоном. Серед виконавців ролей у ній IEU називає Миколу Садовського, Панаса Саксаганського, Марка Кропивницького, Івана Паторжинського, Марію Заньковецьку та інших. ЕІУ називає Паторжинського співаком, який через багато десятиліть прославився в ролі Карася.

Екранізували оперу в 1930-х роках. За ЕСУ, скульптор і кінорежисер Іван Кавалерідзе, екранізувавши в 1936 році «Наталку Полтавку», у 1937 році зняв фільм за цією оперою. IEU датує фільм 1938 роком. Про збереження українського кіно йдеться в статті про Довженко-Центр.