Від греблі 1932 року, що затопила пороги, Дніпро став сходами

Якщо простежити Дніпро на мапі, від півночі Києва майже до Чорного моря тягнеться кілька ділянок, де русло раптом стає дуже широким. Це не природні озера. Це греблі гідроелектростанцій, збудовані за радянських часів, і водосховища, що утворилися вище за ними. Від Києва до Каховки гребель було шість, і річка перетворилася на своєрідні шість сходинок.

Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (CIUS) називає цю систему «Дніпровським каскадом». Розглянемо шість гребель і водосховищ за енциклопедією та за матеріалами державної гідроенергетичної компанії «Укргідроенерго» (Укргідроенерго), що експлуатує ці станції. Про водну систему річок загалом ідеться в статті «Річки України течуть до трьох морів».

Шість гребель згори вниз за течією

Згори вниз за течією вони розташовані так. Роки будівництва — це період спорудження електростанції; вони можуть не збігатися з роком завершення водосховища.

Найбільше — Кременчуцьке водосховище: за IEU, воно найбільше на Дніпрі й розкинулося на три області — Полтавську, Черкаську та Кіровоградську. Станція називається Кременчуцькою, але за переліком «Укргідроенерго» розташована у Світловодську Кіровоградської області. IEU пише про неї як про «першу в СРСР електростанцію без машинного залу». Четверта, Середньодніпровська ГЕС, до 2016 року називалася «Дніпродзержинська ГЕС», а її водосховище до 2017 року — «Дніпродзержинське водосховище». Їх перейменували слідом за зміною назви міста (про закони, якими змінювали назви населених пунктів, див. статтю «987 міст і сіл змінили назви: два закони про топоніми»).

Пороги, які затопила перша гребля

Першою з шести збудували другу знизу за течією — Дніпровську ГЕС у Запоріжжі. За IEU, перший проєкт гідроелектростанції сягає 1905 року, а будівництво почалося 1927 року в межах радянського плану електрифікації. До 1932 року запрацювали 5 із 9 генераторів. У будівництві брали участь американські інженери, а будівельна техніка й перше електрообладнання повністю були імпортовані зі США. «Укргідроенерго» в історії компанії теж зазначає початок будівництва 1927 року й пуск першого генератора 1932 року.

Бетонна гребля завдовжки 760 метрів і заввишки 60 метрів підняла рівень води на 37,8 метра. Унаслідок цього під водою опинилися «Дніпровські пороги». За статтею IEU «Dnipro Rapids», на відтинку близько 70 кілометрів між Дніпром і Запоріжжям русло перетинали дев’ять порогів, і на цій ділянці дно річки знижувалося на 35,5 метра. Скель-заборів, що перегороджували частину русла, було 30, включно з 6 вище за течією, між Кременчуком і Дніпром.

Пороги часто згадуються в давніх джерелах. Та сама стаття зазначає, що про них писали вже грецькі автори I століття, а в середині X століття візантійський імператор Костянтин VII точно описав їх у творі «Про управління імперією». Купці Київської Русі мусили тут витягати човни на берег і перетягувати їх суходолом, а степові печеніги влаштовували на них засідки. Київський князь Святослав 972 року загинув у бою з печенігами поблизу острова Хортиця. У XVI столітті саме на цьому острові постала Запорозька Січ — назва означає «за порогами» (див. статтю «220 років від заснування Січі до її знищення»).

Гребля 1932 року затопила пороги на протязі 90 кілометрів, і між Дніпром і Запоріжжям стало можливим цілорічне судноплавство.

Гребля, яку руйнували двічі

Греблю Дніпровської ГЕС під час Другої світової війни руйнували двічі. За IEU, 1941 року радянські війська під час відступу підірвали греблю, а генератори й обладнання вивезли або знищили. Німецькі окупанти частково її відновили, але 1943 року, відступаючи, знову зруйнували. У 1944–47 роках відбудували 3 агрегати, решту відновили в 1950-х роках. 1969 року поруч почали будувати другу станцію (Дніпровську ГЕС-2).

П’ять гребель, що з’явилися після війни

Після війни гребель ставало більше і нижче, і вище за течією: 1950–56 роки — Каховська, 1954–60 — Кременчуцька, 1960–68 — Київська, 1963–65 — Середньодніпровська, 1963–75 — Канівська. За статтею IEU «Dnipro Cascade», водосховища слугують для регулювання рівня води в річці, зрошення посушливих південних районів і водопостачання промислових районів уздовж Дніпра та Донбасу, а від Чорного моря до гирла Прип’яті з’явився глибоководний судновий хід.

Стаття IEU «Kyiv Hydroelectric Station» (оновлена 2019 року) пише, що з Київською ГЕС пов’язана історія опору робітників радянській економічній і національній політиці. На початку 1960-х років 70–75% робітників на будівництві становили українці, але керівні посади — керівників робіт, інженерів тощо — майже повністю обіймали росіяни: з 127 керівників-росіян на основних об’єктах майже всі приїхали з Росії, і лише 11 народилися в Україні. 1968 року колишні робітники поширювали листівки із закликом опиратися русифікації й були заарештовані Комітетом державної безпеки (КДБ), а в травні 1969 року відбувся великий страйк. Та сама стаття зазначає, що згодом відомий дисидент В’ячеслав Чорновіл працював на цьому будівництві секретарем комітету комсомолу й журналістом.

Як змінилася річка

Стаття IEU «Dnipro River» (уперше вийшла в паперовій енциклопедії 1984 року) описує і користь, і втрати від водосховищ. Рівень води став стабільнішим, у літню й зимову межень він підвищився, але багато річкових риб зникло, і їх замінили озерні види. Також під водою опинилося близько 9 000 квадратних кілометрів корисних земель — 2% тодішньої території України. Стаття про Київське водосховище зазначає, що через уповільнення течії зменшився вміст розчиненого у воді кисню, і це негативно впливає на рівновагу водних організмів.

Цифри енциклопедії — з 1980-х років, а кількість затоплених греблями сіл і переселених людей у джерелах, використаних для цієї статті, не наведено.

Руйнування з 2022 року

Найнижчу з шести гребель, Каховську, російські війська захопили 24 лютого 2022 року, а 6 червня 2023 року її було зруйновано. «Укргідроенерго» в історії компанії пише, що російські військові підірвали її зсередини. Унаслідок руйнування водосховище втратило воду. Що сталося, докладно описано в статті «День, коли зруйнувалася гребля під контролем російської армії: що сталося в Каховці».

Інші станції після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну також неодноразово зазнавали ударів ракет і дронів. За даними «Укргідроенерго», через ракетні удари й руйнування Каховської ГЕС компанія втратила 2 500 мегаватів генерувальної потужності, а станом на грудень 2023 року відновила близько 1 500 мегаватів. Щодо 2024 року компанія повідомляє, що втратила понад 40% гідрогенерувальної потужності, а від початку повномасштабного вторгнення її станції зазнали 150 атак (історія компанії, перевірено у вересні 2026 року). Про зміни генерувальної потужності країни загалом ідеться в статті «Країна, де електростанції постійно під ударом: розподілене виробництво електроенергії».

«Укргідроенерго» — компанія, 100% акцій якої належить державі; вона експлуатує 10 великих гідроелектростанцій і гідроакумулювальних станцій на Дніпрі та Дністрі. П’ять із шести сходинок і нині працюють під управлінням цієї компанії.