Пісня про дівчину, що визволила 700 козаків: українські думи

На березі Чорного моря, у кам’яній темниці, 30 років нудяться в неволі 700 козаків. До них приходить дівчина-бранка, яку полонянкою привезли до Туреччини, і питає: «Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?» Так починається «Маруся Богуславка» — одна з українських епічних пісень, дум (дума, множина — думи).

Думи виконували мандрівні співці — кобзарі — під супровід бандури та інших інструментів. Про інструмент і співців ми писали в статті Мандрівні незрячі співці-кобзарі та бандура. У цій статті читаємо самі тексти пісень — за Internet Encyclopedia of Ukraine (далі — IEU) Канадського інституту українських студій (CIUS), «Енциклопедією Сучасної України» (ЕСУ) НАН України та інших установ і за текстами зі збірника фольклориста Філарета Колесси «Українські народні думи» (Українські народні думи, Львів, 1920) (станом на вересень 2026 року).

Довга розповідь без строфічної будови

За статтею IEU «Duma», дума — народний епічно-ліричний твір на теми подій козацької доби XVI–XVII століть. Вона не має сталої строфічної будови, а складається з нерівних за довжиною періодів, що відповідають розгортанню оповіді; довжина рядка коливається від 4 до 40 складів. Кожен такий період, пояснює та сама стаття, — речення, що завершено висловлює одну думку.

Своєрідна й рима. IEU пише, що римуються здебільшого дієслова і так кілька рядків об’єднуються в одне ціле. Стаття ЕСУ «Дума» (автор — Софія Грица) зазначає, що дума — масштабний твір обсягом приблизно 200–300 віршів, а групи тирад у народній термінології мають назву «уступи» (уступи).

Сталі й вислови. За ЕСУ, дума починається сталим зачином — «заплачкою» (заплачка), для якої характерні заперечні паралелізми на кшталт: «Не ясний сокіл квилить-проквиляє, То син до отця, до матусі в городи християнські поклон посилає». Закінчується дума формулами молитовних «просьбувань» і «славословій», як-от «Визволь нас, Боже, з тяжкої неволі». Нанизування синонімів — «плаче-ридає» (плаче-ридає) — теж риса, яку називають і IEU, і ЕСУ.

Про що співали

IEU поділяє думи на два цикли. Давніший — про боротьбу з татарами й турками, новіший — про війни з Польщею, особливо про добу Богдана Хмельницького. ЕСУ пише, що відомо близько 40 сюжетів дум і понад 300 їхніх варіантів.

Маруся Богуславка — дівчина, що визволила козаків-невольників

Збірник Філарета Колесси «Українські народні думи» (Українські народні думи, Львів, 1920) вміщує цю думу на с. 73–74. Це варіант, записаний від незрячого співця в селі Богодухівського повіту Харківської губернії й опублікований у «Записках о Южной Руси» письменника XIX століття Пантелеймона Куліша.

Що на Чорному морі, / На камені біленькому, / … / Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків, / Бідних невольників.

Філарет Колесса (упор.), «Українські народні думи» (Львів, 1920), с. 73 (частина зачину)

Такий зачин: на Чорному морі, на білому камені (стоїть темниця), а в тій темниці — 700 козаків, бідних невольників. Далі — сюжет за тими самими сторінками.

• Дівчина-бранка Маруся, попівна з Богуслава, приходить до темниці й питає, що сьогодні за день. Козаки, які 30 років не бачили сонця, відповідають, що не можуть знати
• Коли дівчина каже: «сьогодня у нашій землі християнській великодная субота, А завтра святий празник, роковий день, Великдень», — козаки припадають до землі й клянуть дівчину, яка сповістила їм про свято
• Дівчина обіцяє: коли її пан-турок поїде до мечеті, він віддасть їй ключі, і тоді вона відімкне темницю
• На Великдень дівчина відмикає темницю, випускає козаків і просить переказати її батькам у Богуславі: «Гуртів, великих маєтків нехай не збуває, … Та нехай мене, дівки бранки, … З неволі не викупає, — Бо вже я потурчилась, побусурменилась»

За приміткою Колесси, «Богуславка» означає, що дівчина родом із міста Богуслава над Россю. Стаття IEU «Marusia Bohuslavka» пише, що доказів існування цієї дівчини немає і що це, ймовірно, збірний образ невільниць, які так чи інакше допомагали полоненим козакам. Колесса в коментарі теж зазначає, що вислів про те, що невольники 30 років не бачили світу-сонця, слід уважати поетичним перебільшенням.

Буря на Чорному морі й Олексій Попович

На с. 92–95 того самого збірника вміщено думу «Олексій Попович». Оскільки вона починається зі сцени бурі на Чорному морі, її знають і під назвою «Буря на Чорному морі».

Ой, по Чорному морю, / Ой, на каміні біленькому, / Там сидів сокіл ясненький, / Жалібненько квилить-проквиляє

Філарет Колесса (упор.), «Українські народні думи» (Львів, 1920), с. 92 (перші чотири рядки)

І тут усе починається «на Чорному морі, на білому камені». Сокіл на камені жалібно квилить, море здіймається, і козацькі судна розбиває на три частини. Одну заносить у турецьку землю, другу — в дунайське гирло, а третя тоне. Той, хто веде цей загін суден, закликає сповідатися в гріхах перед Богом, Чорним морем і отаманом кошовим.

Усі мовчать, і озивається тільки писар Олексій Попович, який тричі на день читав Святе письмо й навчав усіх. Він просить прив’язати йому до шиї камінь і пустити в море, а на запитання козаків, чому саме він має найбільше гріхів, зізнається: пішов у похід без батьківського благословення, зневажав старшого брата і сестру, топтав конем дітей у місті, проходив повз церкви, не скидаючи шапки. Щойно він висповідався, буря вщухає, і всіх козаків, до одного, прибиває до острова Тендра. Олексій навчає, що «отцівська-материна молитва Зо дна моря винімає», і пісня закінчується словами благословення.

За приміткою Колесси, цей варіант записано від співця Гната Гончаренка. Географія пісні обмежена північно-західним узбережжям Чорного моря — від дніпровського лиману до гирла Дунаю, — і дослідники XIX століття Антонович і Драгоманов, як пише Колесса, відносили постання цієї думи до початку козацьких нападів на Чорному морі, тобто до кінця XVI століття.

Відколи є згадки

Найдавнішою згадкою про думи обидві енциклопедії називають «Аннали» польського хроніста Станіслава Сарницького. За ЕСУ, книжка вийшла 1587 року в Кракові, а IEU пише, що в ній під 1506 роком є запис про сумну пісню — думу, складену на честь двох братів, полеглих у поході на Волощину.

Найдавнішим записом тексту ЕСУ називає «Козака Голоту», якого літературознавець Михайло Возняк знайшов у збірнику Кондрацького (1693). Друком думи вийшли в XIX столітті: за ЕСУ, 9 сюжетів уперше опублікував Микола Цертелєв у збірнику, виданому 1819 року в Санкт-Петербурзі, а термін «дума» в літературу ввів історик Михайло Максимович.

1908 рік: запис голосу

За статтею ЕСУ «Колесса Філарет», фольклорист Філарет Колесса (1871–1947) 1908 року з ініціативи поетки Лесі Українки та її чоловіка, дослідника народної музики Климента Квітки, виїхав на Полтавщину, щоб записати думи на фонограф.

Стаття IEU «Honcharenko, Hnat» пише, що того самого 1908 року Леся Українка привезла до Ялти кобзаря з Харківщини Гната Гончаренка і за допомогою Квітки та художника Опанаса Сластіона записала його думи на воскові валики. Колесса транскрибував ці записи й видав їх у двох серіях — «Мелодії українських народних дум» (Мелодії українських народних дум) — 1910 і 1913 року. Про Лесю Українку див. статтю Поетка з банкноти 200 гривень Леся Українка і драма «Лісова пісня».

Колесса вважав, що думи народного походження і постали з похоронних голосінь (голосіння). ЕСУ додає, що з цим можна погодитися лише частково: обидва жанри мають речитативну форму, але суттєво відрізняються змістом і історичною функцією. IEU як іншу впливову теорію наводить погляд Павла Житецького, за яким народна пісня зазнала впливу шкільної силабічної поезії XVI–XVII століть. Колесса досліджував і зв’язок дум зі «Словом о полку Ігоревім» XII століття; про це див. статтю Епос «Слово о полку Ігоревім», оригінал якого згорів 1812 року.

Думи в книжках

IEU вважає вершиною наукового дослідження дум двотомник Катерини Грушевської «Українські народні думи» (1927–1931). Щодо перекладів енциклопедія згадує польський (1837), німецький (1845), французький (1876) і англійський (1916) переклади, а як переклади найповніших зібрань — французький переклад Марі Шеррер (1947) та англійський переклад Юрія Тарнавського і Патриції Килини (1979).

Першим мелодії дум дослідив композитор Микола Лисенко, який писав про виконання кобзаря Остапа Вересая (Композитор Микола Лисенко і «Тарас Бульба», не поставлений за його життя). Про козацькі пісні, які й досі співають сільські хори, див. статтю Без заспівувача і високого голосу їх не заспіваєш: козацькі пісні Дніпропетровщини.